Нетаньягу-2009,

У Ізраїлі нарешті відбулося те, чого там так побоювалися. Сформований уряд Беньяміна Нетаньягу може ще принести країні багато неочікуваних сюрпризів. Ізраїльська преса досить категорична в оцінках «нетаньягного» уряду. Так газета Ha’aretz пише: «Цікаво, скільки ще урядів «розтратників», урядів «паралітиків» ми повинні пережити, щоб прийти до висновку, що наша система влади збанкрутіла, що вона смертельно хвора і потребує термінової операції, в ім’я врятування життів — наших життів».

Однак найбільшою міною уповільненої дії, закладеною в уряді Нетаньягу, є персона міністра іноземних справ Авігдора Лібермана. І перша ж його заява відображає жорстку лінію орієнтації нового кабінету міністрів. Ліберман наголосив, що Ізраїль не пов’язаний з угодою, досягнутою під час мирної конференції в Аннаполісі в листопаді 2007 року з питання створення Палестинської держави. Існує лише один документ, який нам необхідний, і це не документ з конференції в Аннаполісі, а «дорожня карта».

Ліберман відзначив Єгипет як важливого партнера Ізраїлю, впливової країни в арабському світі, що сприяє зміцненню стабільності в регіоні й висловив свою готовність відвідати Єгипет. Він також закликав єгипетських посадовців, у тому числі — міністра закордонних справ Ахмеда Абул Гейта відвідати Ізраїль. Водночас Авігдор Ліберман відмовився піти з Голландських висот, стверджуючи, що Ізраїль відмовся від територій в 77 разів більших ніж в районі Голландських висот, але миру не досяг.

Показово, що за опитуванням громадської думки, опублікованої у газеті Ha’aretz, більша частина ізраїльської громадськості не задоволена новим урядом, очолюваним Нетаньягу. Дослідження вказує, що більшість ізраїльтян вважають, що Авігдор Ліберман не підходить для посади міністра закордонних справ. Причому 54% респондентів відповіли, що вони не задоволені новим урядом, 30% відповіли ствердно, а 16% заявили, що вони не знають.

У цьому сенсі варто звернути увагу на той факт, що слова Лібермана входять в протиріччя з останніми заявами нового прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу і президента Шимона Переса. Адже до того обидва заявляли про те, що новий уряд прагнутиме до досягнення миру з Палестиною. У такому разі існує лише два варіанти пояснення різнобою в позиціях чільних ізраїльських посадовців: або Ліберман висловлює лише свою особливу позицію, котра входить у дисонанс із загально урядовою, або ж єдиної урядової позиції поки що не існує взагалі, а оприлюднення позиції Нетаньягу лише є намаганням згладити гострі кути на початку перших днів роботи кабінету міністрів.

Якщо ж говорити про те, як вплине на мирний процес поява нового ізраїльського уряду, то можливо саме Нетаньягу варто було б виступити з ініціативою відновлення переговорів із палестинцями і проголосити про односторонні кроки по Єрусалиму, заморозивши нові поселення до того часу, поки не буде досягнуто чітких домовленостей про постійні кордони.

Очевидно, що ключовим моментом міжнародної політики уряду Нетаньягу стане вибудовування відносин зі США. Ізраїльсько-американський альянс уже переживав моменти політичних суперечок і взаємини з адміністрацією Барака Обами для прем’єра Ізраїлю стануть своєрідним іспитом. Президент Обама наполягатиме на досягненні конкретних результатів у просуванні мирного процесу на Близькому Сході й навряд чи погодиться на його імітування обома сторонами цього затяжного конфлікту.

Утім, Нетаньягу-2009 досить сильно відрізняється від себе самого зразка 1996 року, коли він вперше очолив кабінет міністрів Ізраїлю, ставши тоді наймолодшим прем’єром за всю ізраїльську історію і першим, хто народився в Ізраїлі після його заснування. Нинішній Нетаньягу дуже прагматичний. І хоча він, як і раніше, ставить інтереси Ізраїлю на перше місце, але не ігноруватиме того факту, що одним із найбільш важливих інтересів його країни є тісні відносини зі США. Та й сама Америка не є чужою для Беньяміна Нетаньягу. Варто пригадати, що частину своєї молодості він провів у Філадельфії, отримав ступінь магістра в Массачусетському технологічному інституті й бездоганно володіє англійською мовою. Проте, незважаючи на це, йому важко було знаходити спільну мову з американцями від часу свого першого терміну прем’єрства.

Не виключено, що й нині адміністрація США вимагатиме від нього піти на певні поступки й компроміси із палестинцями. І лише від того, в якому вигляді надходитимуть ці вимоги із Вашингтона, залежатиме те, чи не відбудеться певного охолодження між Ізраїлем і Америкою. Сьогодні Нетаньягу повертається до влади після десятиліття, в якому його наступники зробили дві невдалі спроби досягти угоди щодо державності палестинських територій і полишили у односторонньому порядку Сектор Газа. До речі, він виступав проти усіх цих трьох кроків.

Не менш важливим питанням прем’єрства Нетаньягу є те, чи стане більш жорсткою політика ізраїльського керівництва щодо Ірану. На мою думку, іранське керівництво мала б непокоїти заява нинішнього прем’єра, яку він зробив перед виборами. «Я зобов’язався — в разі мого обрання Іран не отримає ядерну зброю, і ці мої слова включають все необхідне, щоб стати реальністю». Він сказав, що іранський атом загрожує існуванню єврейської держави, попередивши про небезпеку другого Голокосту.

Утім, чи означає повернення Нетаньягу в прем’єрське крісло неминучу війну з Іраном? Адже, попри наявність оперативних можливостей Ізраїлю виконати це завдання, не випадає, що Іран не нанесе удару в відповідь. Що в результаті неминуче призведе, як мінімум, до повномасштабної регіональної війни. Ті з експертів, котрі наводять як приклад той факт, що після ізраїльського рейду на ядерний реактор в Іраку в 1981 році, останній так і не відновив своєї ядерної програми, не враховують затятості й фанатичності іранських лідерів, котрі за жодних обставин не здатні відмовитися від своїх ядерних інтересів.

Знаменно, що аналітики, що спілкувалися з найближчим оточенням Нетаньягу, впевнені, що він уже вирішив завдати удару по ядерних об’єктах Ірану. Проте єдиним стримувальним фактором поки що є те, що навряд чи адміністрація Обами дасть «зелене світло» на подібну акцію, особливо враховуючи той факт, що нині у Вашингтоні плекають надію на те, що з іранцями все ж удасться домовитися. Таким чином, питання іранської акції поки що залишається відкритим, адже, у випадку одностороннього рішення Нетаньягу, він здатен поставити під удар стратегічні союзницькі відносини Ізраїлю і США.

Прихід Беньяміна Нетаньягу до влади ставить також і питання відносин Ізраїлю з арабським світом. Як наголошує загальноарабська газета Al-Hayat: «Не один рік Нетаньягу вводив в оману щодо його прагнення до миру й відновлення переговорів на палестинському й сирійському напрямках. Не слід очікувати від його уряду яких-небудь реальних кроків або серйозних компромісів у цілях сприяння мирного процесу. Проте поряд із позитивами й негативами арабсько-ізраїльського мирного процесу серед світової спільноти, а особливо серед тих сил, які традиційно підтримували єврейську державу, почали з’являтися позитиви для арабів. Це знайшло своє відображення в позиції адміністрації президента Барака Обами, а також і в Європі, коли почали наголошувати на збереженні концепції двох країн і миру в обмін на землю. Іншими словами, в арабів, можливо, вперше за всю історію конфлікту, з’явився чіткий механізм для мирного врегулювання, і на даний час ми маємо певні спільні інтереси із суб’єктами у всьому світі для досягнення такого рішення».

Аналізуючи ситуацію після приходу до влади уряду Нетаньягу, може виникнути занепокоєння — чи не спровокує це охолодження з Єгиптом і Йорданією, єдиними арабськими країнами, котрі підтримують дипломатичні відносини з Ізраїлем. Але, не дивлячись на те, що подібні настрої ймовірно можуть виникнути серед частини єгипетського істеблішменту, поки при владі знаходиться президент Хосні Мубарак, Єгипет не змінить своїх позицій у відношеннях з Ізраїлем. Адже це означало б не тільки переформатування всього близькосхідного розкладу сил, але й залишило б Єгипет без щорічної допомоги від США в майже 2 мільярди доларів і відмінило б роль Каїру, як посередника в мирних переговорах, котра незмінно залишалася за ним за усіх ізраїльських урядів. А для Йорданії зміна статусу відносин з Ізраїлем принесла б активізацію екстремістських сил серед палестинців, котрі на сьогодні складають більше половини йорданського населення.

«Міністр закордонних справ Ахмед Абул Гейт, — пише найвпливовіша єгипетська газета Al-Ahram, — заявив, що в центрі уваги залишається вкрай правий екстремізм у Ізраїлі та ймовірність колапсу мирного процесу. І проблема полягає не тільки в Лібермані, а й у Нетаньягу. Ахмед Абул Гейт попередив, що вкрай праві експлуатували розкол між палестинцями, але рішення про повернення палестинців до уряду національної єдності, для прийняття якого Єгипет приділяв багато часу, знаходиться на стадії вирішення».