«Ніхто не говорив, що демократія — це легко»

Відставка українського уряду минулого тижня стала «топ-темою» фактично всіх світових мас-медіа. Більшість журналістських роздумів зводилася до однієї думки — Україна постала перед першим серйозним політичним випробуванням. Мало хто докоряє керівництву за те, що сталося, однак іноземні видання зауважують: все одно нічого б не вийшло з післяреволюційного симбіозу різних політичних фігур за інтересами і поглядами. Пропонуємо вашій увазі публікації, які знову привертають увагу світової громадськості до України.

Гіркі апельсини

Президент України Віктор Ющенко поставив крапку в політичній кризі, яка порушувала роботу уряду і підривала ділову впевненість.

Однак Україна не може розраховувати на справжню стабільність до парламентських виборів, намічених на наступну весну. Але до того часу доброзичливі настрої, генеровані помаранчевою революцією в країні й за кордоном, можуть минути.

Ющенко ухвалив вірне рішення, подолавши внутрішній бар’єр і знявши з посади Юлію Тимошенко, популістського прем’єр-міністра. Призначивши на цей пост Юрія Єханурова, свого перевіреного союзника і давнього технократа, він може внести до роботи уряду таку необхідну узгодженість. Однак переможці помаранчевої революції, які скинули авторитарний уряд колишнього президента Кучми, зіткнулися з класичною проблемою, що зазвичай виникає при зміні режимів. Нові правителі, яких об’єднувала в основному опозиційність щодо Кучми, тепер вступили у боротьбу за владу, суперечки про політичні рішення й розподіл посад.

Ющенко і Тимошенко об’єднує загальна мета — більш відкрита, демократична і орієнтована на Захід Україна. Однак, якщо перший сподівається досягнути цього шляхом ринкових реформ і деяких компромісів із соратниками Кучми, то друга вимагає підвищення соціальних витрат і безжалісного переслідування бізнесменів, які нажилися на старому режимі. Ці два табори розробляють плани боротьби на весняних парламентських виборах, які повинні стати тестом на те, хто дійсно є переможцем помаранчевої революції. Ідеальним рішенням було б негайне проведення виборів, але Конституція цього не передбачає.

Тому Ющенко повинен у найближчі місяці зробити все, щоб виявити себе як надійного керівника. Зокрема, він повинен закінчити процес реприватизації підприємства «Криворіжсталь», металургійного комбінату, вилученого у людей Кучми, які до цього придбали його на підставному аукціоні. Серед потенційних покупців — міжнародні металургійні компанії. Успішний продаж свідчив би про те, що нова влада виправляє деформації режиму Кучми й діє в прозорій атмосфері, сприятливій для бізнесу.

Навіть якщо вони будуть вести окремі кампанії, Ющенко і Тимошенко мають залишатися відкритими для співпраці. Адже якщо вони розійдуться назавжди, вони тим самим тільки збільшать шанси опозиції — колишніх прихильників Кучми, що групуються навколо Віктора Януковича, колишнього прем’єр-міністра, якого Кучма висунув як свого наступника.

У Москві президент Володимир Путін, який підтримував Януковича на президентських виборах, радісно потирає руки й говорить, що попереджав, що помаранчева революція погано скінчиться. Україна не повинна надавати Кремлю нового шансу втручатися в її політику. І в Кремля не повинно бути такої спокуси. США і Європа також повинні залишатися осторонь. Українці самі мають вирішити, хто буде їхнім лідером, як вони це зробили під час помаранчевої революції. Ніхто не говорив, що демократія — це легко.

Не треба боятися відкрити Києву перспективи!

Коли революція не пожирає своїх дітей, вони іноді пожирають себе самі. Ось що відбувається зараз в Україні. Президент Віктор Ющенко, який прийшов до влади на початку цього року на хвилі помаранчевої революції, відправив у відставку уряд на чолі з Юлією Тимошенко, лідером руху, який повернув Україну на шлях демократії. Криза назрівала вже протягом певного часу, а розбіжності між Президентом і прем’єр-міністром у поглядах на темп і розмах реформ ставали все більш явними.

Скандал розпочався з того, що один із людей, наближених до Ющенка, звинуватив членів уряду і одного з олігархів, який фінансував помаранчеву революцію, в корупції. За цим пішла череда відставок, які показали всю слабкість влади і те, що система, проти якої наприкінці 2004 р. протестував натовп, який зібрався в Києві, все ще жива.

Ющенко виграв у кандидата, який репрезентував пострадянську номенклатуру, пообіцявши покінчити з методами свого попередника, Леоніда Кучми, колишнього інженера з оборонного заводу, який виріс у закритому радянському раю. При Кучмі процвітали корупція, свавілля, змови між олігархами, які потихеньку за копійки привласнили державні підприємства та отримали контроль над міліцією і спецслужбами. Новому Президентові України довелося визнати, що ці шкідливі звички після помаранчевої революції зовсім не зникли, як за помахом чарівної палички. Нестримані обіцянки викликали зростання розчарування в революції серед населення, іноді воно вже бере гору над початковим ентузіазмом. Щоб остаточно не втратити його довіру, Ющенкові довелося різати по живому.

Було б наївним вважати, що Україна, як і інші колишні радянські республіки, які спробували порвати з посткомуністичною відсталістю, може перейти так відразу і без яких-небудь зривів від тоталітарного режиму до парламентської демократії. Кризи, розчарування, навіть відкати назад неминучі. За ситуацією в Україні уважно спостерігають і в Москві, де провалу «кольорових революцій» лише радіють. Володимир Путін із виглядом тонкого знавця політичного плюралізму заявив, що зміна уряду — нормальний процес у демократичній державі. Однак при цьому російський президент звинуватив НВО, «які часто користуються підтримкою західних країн», у тому, що вони сіють нестабільність біля російських кордонів.

Європейцям же демократичні зміни на пострадянському просторі вигідні. Не слід боятися відкрити Україні європейські перспективи, з однією лише умовою (і ефективність такого підходу вже показав досвід східноєвропейських країн, які нещодавно вступили до ЄС) — що повороту назад від демократії не буде.

Помаранчеве полум’я згасає

Отже, настає фінал помаранчевої революції, принаймні її першого акту. Після декількох місяців суперечок, які ставали все більш відразливими, Президент України Віктор Ющенко звільнив свого харизматичного прем’єр- міністра і призначив тимчасового виконувача обов’язків...

Участь Юлії Тимошенко та її полум’яні промови відіграли велику роль у народному повстанні, яке привело Ющенка до влади восени минулого року. Безперечно, вона поверне цю свою зброю проти Президента і його нового уряду, особливо напередодні парламентських виборів, призначених на березень наступного року. Все це — серйозний удар по надіях, пов’язаних із майбутнім України, і по реформаторах у Білорусі та інших колишніх радянських республіках.

Можливо, ці надії завжди були нереалістичними. Люди, які об’єднуються для того, щоб скинути уряд, як це зробили українці, не обов’язково мають спільну думку з приводу того, що робити далі. Альянс між Ющенком, колишнім прем’єром і главою Національного банку, і Тимошенко, яка зробила багатство на газовому бізнесі, завжди був неміцним. Ющенко та Тимошенко даремно розтратили імпульс, який виникнув на вулицях Києва, борючись за контроль над прибутковими галузями економіки, сперечаючись про те, якими мають бути відносини з Росією і як боротися з підвищенням цін на енергоносії. Це справляло враження, що в уряду немає пріоритетів у роботі.

Відправивши у відставку уряд, Ющенко оголосив, що його мета — це підтримка стабільності. Але учасники акцій протесту в Україні хотіли змін. Якщо Ющенко сподівається не втратити їхньої підтримки, то він повинен переконати свою країну, а також Захід, який із занепокоєнням спостерігає за подіями в Україні, не лише в тому, що він вірить у демократію, вільний ринок і правову державу, але також і в тому, що він здатний повести Україну в цьому напрямі.