Нова карта в іранському питанні

Сирійські події, боротьба озброєної опозиції проти урядових військ в Алеппо на деякий час затулили напруженість довкола іранської ядерної програми. Проте небезпека військового конфлікту в Перській затоці ніскільки не зменшилася, навпаки, у світлі останніх заяв іранського керівництва про перехід до збагачення урану до 60% вона значно збільшилася.

За повідомленням агентства Туран, 27 липня, перед п’ятничною молитвою, верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї провів з вищим військовим керівництвом країни нараду. Це була, за його словами, «остання військова рада». «Ми опинимося у стані війни за декілька тижнів», — сказав він присутнім. Про це повідомляє портал DEBKAfile, посилаючись на іранські й розвідувальні джерела.

Військова рада була вельми показовою. На ній були присутні міністр оборони генерал Ахмад Вахіді, генерал Ях’я Рахім-Сафаві, командувач Збройними силами генерал-майор Сейєд Хасан Фірузабаді, командувач Корпусом революційної гвардії, генерал Мохаммад Алі Джафарі, командувач «Бригадами Аль-Кудс» генерал Касем Сулеймані, також командуючі військово-повітряними силами, військово-морського флоту і сухопутних військ ісламської республіки. Кожен із учасників ради доповів про готовність свого відомства або сектора, про надзвичайні завдання, що стоять перед ними.

Хаменеї поставив перед своєю військовою радою терміни — бути готовим упродовж декількох тижнів до майбутнього збройного конфлікту. За розрахунками Ірану, Близький Схід вибухне у вересні або жовтні. Якщо додати до цього, що іранський парламент ухвалив закон про можливе перекриття Ормузької протоки, то ісламська республіка явно готується до війни.

Кільце довкола Ірану дійсно стискається. У Сирії справи президента Асада йдуть геть погано. Чим би не закінчилася, за висловлюванням сирійської урядової газети «Ватан», «мати всіх битв» за Алеппо, довго режим у Дамаску не протягне. У Тегерані це розуміють і готуються до серйозних подій. Тим паче, що час у них спливає, як пісок крізь пальці. Санкції дають про себе знати, економіка і фінанси все більше погіршуються, проблеми режиму наростають.

На західному боці теж новини. Американський конгресмен Дейн Рорабахер закликав Вашингтон підтримати боротьбу південних азербайджанців за свою незалежність. У своєму листі державному секретареві США Хілларі Клінтон конгресмен заявив про необхідність підтримати боротьбу за незалежність Південного Азербайджану від Ірану.

Заява голови підкомітету палати представників не відображає думку Білого дому і тим більше не визначає його політику. Проте слід звернути увагу на дві обставини. Час звернення до державного департаменту вибраний не випадково. Вже дуже точно він укладається в політику посилення тиску на Іран у його украй м’яке черево. Національні проблеми в ісламській республіці не новина, і складнощі як з курдами, так і з азербайджанцями були досить давно. Додамо до цього зростаючу напруженість між Баку і Тегераном. Отже до листа конгресмена слід поставитися досить серйозно.

Є ще низка обставин, пов’язаних із загальною геополітичною обстановкою у вибухонебезпечному регіоні.

По-перше, два місяці тому в Анкарі відбувся форум, на якому було оголошено про створення Національної ради Південного Азербайджану. Після закінчення форуму активісти організації вирушили до Баку, де провели зустрічі з лідерами політичних партій, зокрема і проурядових. Офіційна Анкара і Баку зробили вигляд, що активності південноазербайджанських борців за незалежність Іранського Азербайджану не помітили. Хоча раніше їх просто висилали з Баку.

По-друге, як стало відомо з інформованих дипломатичних джерел, все це викликало зацікавленість американського й ізраїльського посольств у Баку й Анкарі.

По-третє, хоча безпосередньо це не стосується проблеми Південного Азербайджану, проте в палітру ситуації укладається контракт Баку з ізраїльськими фірмами на постачання озброєння і бойової техніки на суму більше ніж півтора мільярда доларів. Навряд чи Баку пішов на таку операцію без попередніх консультацій і згоди Туреччини і США. Перелік озброєння, що купується, свідчить про те, що далеко не все воно безпосередньо пов’язане з конфліктом довкола Нагірного Карабаху. Деякі види озброєння призначені для оборони з боку моря. І дуже вчасно.

До складу російської Каспійської флотилії увійшов найновіший ракетний корабель «Дагестан». Він обладнаний сучасною стелс-технологією, має на озброєнні комплекс Калібр-НК. Дальність стрільби крилатими ракетами по надводних і наземних цілях складає до 300 кілометрів.

По-четверте, ядерна проблема Ірану при всій її важливості й інформаційній насиченості є лише частиною ірано-американського конфлікту. Нинішній іранський режим лежить просто непереборною колодою на шляху просування американського впливу в Центральній Азії і Південному Кавказі. До того ж вже зараз зрозуміло, що після виведення коаліційних сил з Іраку Багдад потрапить в орбіту Тегерана. Цей тренд спостерігається зараз і надалі лише посилюватиметься. Зі зв’язкою Тегеран-Багдад боротися набагато складніше, ніж з кожним окремо. Завдання створення дружнього Ірану — найголовніше в американській політиці у регіоні. А проблема ядерного досьє може бути розв’язана попутно.

Вся проблема в тому, що розв’язати це завдання досить важко. Не факт, що складність економічної ситуації в Ірані в результаті санкцій призведе до трансформації режиму в потрібному для Вашингтона напрямі. Та й чекати такого результату, можливо, доведеться досить довго.

Тому цілком зрозуміло, що на берегах Потомаку розглядають і варіанти звуження Ірану до його суто персидської етнічної території. Відрив азербайджанської і курдської частини ісламської республіки цілком укладається в таку політику. Швидко теж не вийде, але розхитування внутрішнього становища в Ірані може значно зв’язати руки його керівництву в зовнішній політиці і зробити її більш мирною.

Як вважає азербайджанський експерт Мікаїл Мамедлі, «Не слід дивуватися з планів Заходу щодо возз’єднання Азербайджану з центром у Тебрізі, а не Баку, він цей план розробляє давно».

На своїй сторінці у Facebook він пише, що план об’єднання Азербайджану розрахований на зменшення російського впливу і проросійських політичних кіл усередині Північного Азербайджану. «Створення ще однієї потужної прозахідної тюркської держави дозволить Заходу повністю контролювати Близький Схід. Зараз ведеться широка робота з азербайджанськими дисидентами за кордоном... Звичайно ж, якщо цей сценарій втілиться в життя, на північну частину Азербайджану чекають кардинальні політичні зміни. Хвиля протестів на півдні може швидко перекинутися на північ. Зі своєю новою ідеологією возз’єднання, реальною демократією, реальною боротьбою з корупцією і жорстким розв’язанням карабаського питання Південь має великі шанси швидко узяти під контроль Північ».

При такому розвитку подій розв’язується декілька проблем. Серйозно ослаблений Іран втрачає можливість домінування в геополітичному сенсі і перестає серйозно впливати на просторі від Центральної Азії, Південного Кавказу до Північної Африки. Заразом вирішується завдання створення нехай і неформального об’єднання тюркських держав, яке буде додатковим обмежувачем впливу Росії і не лише у регіоні Каспійського моря.

Міркувати про можливий вплив південноазербайджанського сепаратизму на внутрішньополітичну ситуацію в нинішньому Азербайджані заняття абсолютно пусте. Проте в Баку досить обережно до останнього часу ставилися до процесу створення другої Азербайджанської держави. А якщо таке і станеться, то об’єднання двох держав зовсім не обов’язкове. Не випадково в азербайджанському парламенті були пропозиції про перейменування країни у Північний Азербайджан. І це якоюсь мірою характеризує напрям мислення еліти в Баку.

Водночас абсолютно ірраціональні дії іранської влади створюють ворогів просто на рівному місці. Баку до останнього не збирався вступати у будь-які коаліції проти Ірану, але Тегеран буквально штовхає його в протилежний табір. Саме з цим пов’язане досить позитивне ставлення азербайджанських властей до візиту активістів Національної ради Південного Азербайджану в країну і їхніх зустрічей з місцевими політиками. Їм навіть дозволили провести прес-конференцію, чого раніше просто не могло статися.

З усього виходить, що тугий вузол зав’язується цього разу і на північній периферії іранського кордону. З урахуванням досить непростих внутрішньополітичних подій у Туреччині, посиленням протиріч у правлячій партії у зв’язку з парламентськими і президентськими виборами, що наближаються, спокій регіону може тільки снитися.