Нова Ostpolitik

Вони — найдивніша парочка Європи. Тоді як більшість країн континенту намагається виробити стратегії, щоб стримати, уникнути й покарати Росію, що підіймається, Німеччина здійснює свої плани зі створення найважливішого й найдивнішого європейського альянсу часів «після холодної війни». сьогодні Німеччина та Росія, які свого часу були титанічними ворогами, проводять великі ділові операції, метою яких є все, починаючи від спільного відродження на світовому ринку атомної енергії до отримання контролю над великим шматком європейської імперії General Motors. Німецькі технології будуть використані для модернізації величезної залізничної мережі Росії — і тоді як більша частина Європи намагається позбутися енергетичної залежності від Росії, німецька фірма E. On купує російські газові родовища.

Потік угод відображає глибину найпотужнішого нового партнерства Європи. Базуючись на історії тісних зв’язків, зростанні обсягів торгівлі й інвестицій, що триває ціле десятиліття, та великих обсягах імпорту російського газу, Німеччина перетворилася не лише на найважливішого торгового партнера Росії, а й на її головного адвоката на Заході. Німеччина наклала вето на загальноєвропейський енергетичний ринок, який міг би зменшити залежність Європи від російських постачань, і з прохолодою поставилася до американських планів протиракетної оборони. Михайло Маргелов, глава комітету із зовнішньої політики верхньої палати російського парламенту, говорить, що Німеччина стала «найважливішим помічником» Росії в успішній спробі заблокувати розширення НАТО на схід.

Їхня дружба пережила війни й кризи, від блокування російських газових постачань до Східної Європи до окупації Грузії, що триває. Вона навіть витримала перекалібрування відносин, здійснене канцлером Ангелою Меркель після дещо зловісної русофілії її попередника Герхарда Шредера, який перетворився на лобіста Кремля й проштовхнув будівництво спірного трубопроводу, що збільшить залежність Німеччини від державної російської компанії «Газпром». Меркель, яка говорить російською й налаштована до Росії більш скептично завдяки своєму східнонімецькому походженню, зустрічається з російськими дисидентами й культивує більш близькі відносини зі східноєвропейськими сусідами Німеччини, яких ігнорував Шредер. Вона також видалила із зовнішньополітичного лексикона Німеччини вісь Париж-Берлін-Москва, яку просував Шредер. Але оскільки відносини Росії з іншою Європою неабияк зіпсувалися з часів українських газових воєн і конфлікту з Грузією, можна стверджувати, що, порівняно з іншими європейськими країнами, сьогодні відносини Німеччини з Росією ближчі, ніж вони були за Шредера. Меркель переглянула тон і зміст відносин, але, як і раніше, залишається одним з найбільш проросійських лідерів Європи.

Для Німеччини ці відносини означають набагато більше, ніж просто гроші. Згідно з дипломатичним лексиконом міністерства закордонних справ Німеччини, політика «зближення через взаємозалежність», що проводиться Берліном, є спробою прив’язати Росію до європейського порядку за допомогою щільної павутини економічних, політичних і громадських зв’язків. Ця точка зору на історичну місію Німеччини далеко відстоїть від позиції проросійських соціал-демократів, подібних до Шредера. «У нас, німців, з Росією відносини ближчі, ніж у будь-якої іншої країни, й ми відчуваємо до неї велику прихильність, — говорить Андреас Шокенхофф, заступник лідера парламентської більшості в Бундестагу, який представляє консервативну партію християнських демократів, до якої належить Меркель. — Ми можемо побудувати міст між Заходом і Росією й покінчити з ізоляцією Росії».

Особливі відносини Німеччини й Росії тривають уже десятиліття, якщо не століття. Деякі простежують їх від приїзду німецьких поселенців, що колонізували в XVII ст. величезні землі приволзької рівнини. Інші вказують на «Східну політику» 70-х років, що ставила собі за мету тісніші відносини з Радянським Союзом, включаючи фінансування й будівництво першого російсько-німецького газопроводу всупереч запереченням Вашингтона. У своїй власній складній і болісній історії Німеччина, як і Росія, схилялася то в бік Заходу, то в бік Сходу в політичному, культурному й інтелектуальному сенсі. Можливо, ця історична спорідненість пояснює, чому до сьогодні побутує широко поширена думка, що виражається в таких заявах, як та, яку зробив Шокенхофф, що в німців є особливий зв’язок з російською «душею».

Останнім часом рушійною силою цих відносин була торгівля, обсяг якої зріс за останнє десятиліття в чотири рази, з 15 млрд. євро 1998 року до 68 млрд. євро минулого року (хоча цього року обсяг торгівлі знизився на 30 відсотків через падіння цін на енергоресурси й скасування замовлень на німецьке обладнання). Хоча Німеччина торгує з Росією менше, ніж з Бельгією або Швейцарією, бізнес сконцентрований у декількох стратегічних галузях, і для компаній, що працюють у цих галузях, Росія є найбільш швидкозростаючим і потенційно найприбутковішим ринком. У цьому сенсі Росія важливіша за Китай для таких німецьких компаній, як E. On, Siemens і Dresdner Bank. Наприклад, тоді як компанії Royal Dutch Shell і British Petroleum були витиснуті з прибуткових проектів з розробки російських нафтових родовищ, E. On, пов’язаний з «Газпромом» мережею взаємопов’язаних підприємств, виграв цього червня 25-відсоткову частку в розробці Південноросійського газового родовища, що є одним з найбільших у світі.

Швидкість, з якою цього року здійснюються резонансні ділові операції, вражає. У березні мюнхенський технологічний гігант Siemens оголосив, що відмовиться від свого спільного підприємства з французькою компанією Areva й укладе партнерську угоду з російським «Росатомом», аби зайнятися будівництвом АЕС у всьому світі. Компанії розраховують отримати до 20 відсотків усіх замовлень. У травні Берлін вибрав консорціум, що включає в себе контрольований Кремлем «Ощадбанк» і виробника автомобілів ГАЗ, аби взяти на себе управління хворіючим європейським підрозділом General Motors, погодившись виділити в рамках операції 4,5 млрд. євро податкових надходжень, покликаних допомогти відродити Opel. На повністю розписаному саміті, що відбувся в липні в баварському замку Шлайсхайм, Меркель і російський президент Дмитро Медведєв оголосили про цілу низку свіжих операцій, включаючи створення російсько-німецького агентства з енергетики й пакету екстреного фінансування на 500 млн. євро, покликаного допомогти німецькому експорту йти на схід. Наразі близько 5000 німецьких компаній відкрили свою справу в Росії — постачаючи споживчі товари, обладнуючи заводи й будуючи інфраструктуру. Для цих компанії бізнес у Росії є «питанням життя й смерті», говорить глава німецько-російської торгової палати Міхаель Хармс.

У цих ділових зв’язків є очевидні політичні наслідки. «Коли ви керуєте економікою, що залежить від експорту, як це доводиться робити Ангелі Меркель, ваша зовнішня політика залежить від двох речей: доступу до ресурсів і пошуку ринків для товарів, які виробляє Німеччина,» — говорить Томаш Валасек з лондонського Центру європейських реформ. Але поки незрозуміло, чи принесла стратегія «м’якої сили», що проводиться Німеччиною, хоч якісь плоди. Меркель підтримала торішню угоду, яка примусила Росію вивести свої війська з областей Грузії й дотримуватися принципів угоди про припинення вогню, але ця операція була здійснена за публічного посередництва французького президента Ніколя Саркозі, а не Берліна. Минулого листопада Медведєв відмовився від своєї риторики з приводу розміщення ракет у Калінінграді після того, як Німеччина висловила своє несхвалення, але Федір Лукін, редактор провідного російського політичного журналу, говорить, що це була не реальна дипломатична перемога, а політичний еквівалент стратегії «заманити й підмінити» — коли спочатку створюється проблема, а потім сторона, що її створила, вимагає похвали за позбавлення від неї. «Ніхто ніколи серйозно не збирався розміщувати ракети в Калінінграді, — говорить він. — Це була чиста риторика».

Крім того, немає ніяких ознак того, що німецька політика взаємодії зменшила рівень російського брязкання зброєю в бік Грузії або її спроб збудувати імперію на уламках Радянського Союзу. Російський прем’єр-міністр Володимир Путін «чудово знає, як на нас впливати, — говорить Ян Техау з німецької Ради з міжнародних відносин. — Він знає наші рефлекси й наш природжений пацифізм». І дійсно, швидше росіяни розуміють німецьку душу, ніж навпаки.