Про «російський фактор» та куртизанство

Францію тривалий час вважали захисником свободи в усьому світі. Не випадково у девізі Французької Республіки liberte, egalite, fraternite — слово «свобода» стоїть на першому місці. Всім відомо, що саме Франція підтримала американську революцію, а потім подарувала статую Свободи Сполученим Штатам.

Здавалося, таке саме ставлення мало домінувати у відносинах Парижа до України, яка здобула незалежність 1991 року. Формально, Франція визнала незалежність, але насправді тодішній президент Жак Ширак вважав Україну частиною Росії і про це він, зокрема, сказав у розмові з президентом США Джорджем Бушем-молодшим, який згадав про цей епізод у своїх спогадах під назвою «Моменти рішень». Розповідають, що на одній американсько-французькій зустрічі Ширак доводив, що українська мова є діалектом російської.

Здавалося, що його наступник Ніколя Саркозі більш схильний до України. Під час свого візиту в Польщу в травні 2008 року він заявив: «Це принципово, щоб Україна належала Європі в географічному, культурному плані». А 9 вересня 2008 року за головування Франції в Євросоюзі на саміті Україна — ЄС у Парижі було ухвалено рішення щодо початку роботи з підготовки нової поглибленої і всеохоплюючої Угоди про асоціацію між ЄС та Україною.

Водночас Саркозі разом із Меркель виступив проти надання Україні й Грузії Плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті у квітні 2008 року. А в серпні 2008 року в розпал російсько-грузинської війни Саркозі, країна якого головувала в ЄС, заявив у Москві на спільній прес-конференції з тодішнім президентом РФ Дмитром Медведєвим, що Росія має право захищати російськомовних, що є грубим порушенням суверенітету країн.

І ще одну велику помилку французький президент зробив, уклавши — після того як Москва так і не виконала План Саркозі — Медведєва з виведення російських військ з анексованих у Грузії територій Абхазії та Південної Осетії — контракт на будівництво для Росії великих десантних кораблів класу «Містраль». А весь світ чув заяву російських військовоначальників, що, маючи кораблі такого класу, вони окупували б Грузією за добу. Характерно, що перший уже побудований і готовий до відправки корабель під назвою «Владивосток» має розміщатися в Тихому океані й є, за словами японських дипломатів, загрозою безпеці в цьому регіоні. Інший корабель під назвою «Севастополь» базуватиметься в анексованому в України Криму і становитиме загрозу не лише для нашої держави, а й усьому Чорноморському регіону. І, тим не менше, нещодавно Саркозі, який знову заявляє про намір повернутися в політику і боротися за посаду президента, заявив, що Франція має поставити ці кораблі Росії.  

Тож очевидним є факт, що у відносинах України з Францією, де явно відчувається сильний російський фактор, складна ситуація. Якщо у більшості країн, зазвичай, праві партії є нашими союзниками, а ліві більш схильні до Росії, то у Франції зараз ситуація така, що й ліві, й праві ставляться з підозрою до ситуації в Україні.

Ставлення нинішнього президента Франсуа Олланда до України скептичне, але краще, ніж ставлення Саркозі, але є позитив, розповів «Дню» співрозмовник в українському зовнішньополітичному відомстві. За його словами, в нас у Франції немає союзника, і потрібен серйозний економічний інтерес, щоб змінити ситуацію на краще. «Загибель глави французької компанії «Тоталь» погіршить відносини між Францією та Росією. Якщо раніше там розуміли, що в Росії проблеми — дороги, то тепер до цього додався аеропорт «Внуково», — зазначив дипломат.

На його думку, ставлення французів до Росії визначається соціополітичною психологією. До 1914 року відносини між Францією та Росією характеризували словом belle epoque — красива епоха, в основі якої культура куртизанства. Що характерно, зазначив співрозмовник, започаткована ця культура була росіянкою-куртизанкою, і це явище історично нашарувалося на французько-російські відносини. Цей чинник можна охарактеризувати як привабливість Росії через екзотичність російської культури, що стало соціальною складовою, яка визначала ставлення французів до росіян. Хоча, як зазначив дипломат, загалом для французів характерне презирливе ставлення до культури і традицій інших країн, оскільки вони вважали свою культуру найкращою.

Крім того, у Франції оселилися російська аристократія й емігранти, які виїхали з більшовицької Росії. Фактом є те, що з 1920 року у Франції працюють російські агенти. І слід враховувати те, що серед усіх європейських країн у Франції чи не найбільша зацікавленість у російському ринку.

Французи не розуміють української кризи, — наголосив співрозмовник, — що на кону не стільки Україна, а вся Європа, і що Росія «проковтне» Україну і піде далі.

Роками багато говорилося про військово-технічну співпрацю між Україною та Францією, зокрема у двох сферах: кораблебудуванні і модернізації вертольотів. Але прогресу так і не було досягнуто в жодній з цих сфер. «Із нами часто так чинять: кажуть, ви зробіть те, а ми потім — вам те. Зазвичай ми робимо свою частину, а вони ні. У французів поведінка раціональна, разом із тим вони вважають себе вищими», — сказав співрозмовник, який має великий досвід спілкування з французами.

І постає питання, як Києву налагодити конструктивну співпрацю з Францією, яка в парі з Німеччиною є «мотором» Європи, враховуючи те, що у цій країні слабкий президент, ультраправі — союзники Кремля і позичають гроші в російських банках, а ліві ніколи не були союзниками України? Як домогтися того, щоб «Містралі» не були поставлені Росії, а пересічні французи розуміли, що українці борються, зокрема й за їхню свободу? Про це в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» — нового Посла України у Франції Олега ШАМШУРА, який днями розпочав роботу у Парижі.

«ПОМІТНА ЧАСТИНА ФРАНЦУЗЬКИХ ПОЛІТИКІВ ПОЧИНАЄ ДИВИТИСЯ НА УКРАЇНУ ЯК НА САМОСТІЙНУ ВЕЛИЧИНУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ»

— Якщо дивитися на динаміку розвитку наших двосторонніх відносин, то, мабуть, ніколи за всю їхню історію Україну не сприймали у Франції так серйозно і з такою зацікавленістю. Цьому ми, безумовно, завдячуємо боротьбі українського народу за демократію, за свій європейський вибір. Помітна частина французьких політиків починає дивитися на Україну як на самостійну величину в європейській політиці. Франція намагається відігравати активну роль у дипломатичних зусиллях із врегулювання ситуації на сході України та наданні нашій країні допомоги для подолання важкого економічного становища.

Утім, відверто кажучи, ми лише на початку доволі важкого шляху розбудови дійсно партнерських відносин. Однією з головних проблем, на мою думку, є дефіцит взаємної довіри та розуміння. Французька сторона хоче побачити реальні кроки нової української влади з реалізації програми реформ та імплементації Угоди про асоціацію, забезпечення стабільного розвитку країни. Разом з тим ми не можемо не помічати неготовність Франції підтримати надання Україні чіткого сигналу щодо перспективи членства в ЄС та євроатлантичну інтеграцію України. Важко позбутися враження, що при цьому надто велике значення відіграє «російський фактор». Дуже чутливим для нас є питання можливої поставки французьких «Містралів» РФ, хоча варто належно оцінити останню заяву президента Франції про відтермінування передачі суден на невизначений час з огляду на поведінку Росії.

Очевидно, що для подолання ще поширеного у Франції обережного або навіть скептичного ставлення до України як країни, що приречена існувати у «затінку» Росії, не можна без якісного поліпшення нашої інформаційної діяльності. Використовуючи всі наявні можливості, асиметрично протидіючи потужній російській пропагандистській машині, працюючи на регіональному рівні, ми маємо «достукатися» до сердець широкого французького загалу, переконати французів у тому, що даючи відсіч російській агресії Україна, надто дорогою ціною захищає безпеку всієї європейської спільноти.

У цьому сенсі важливу роль мало б відіграти пожвавлення обмінів та контактів між громадянами наших країн на всіх рівнях, так само як і активізація з нашого боку культурної дипломатії: треба скористатися тим підйомом, що його переживає українське сучасне мистецтво під впливом останніх революційних подій. Нарешті, сталі позитивні зміни у ставленні до України неможливі без підвищення привабливості України для ділових кіл Франції, визначення цікавих та перспективних для обох сторін напрямів ділового та науково-технічного співробітництва.