«Прохолодний мир»

Iз Парижа, Лондона чи Рима північний схід Європи часто-густо видається чимось на зразок задвірок континенту — мовляв, історія Європи писалася зовсім не там. Однак, саме тут Європа дивиться в обличчя Росії, тут їхній спільний кордон. Росія — одна із дев’яти держав, які оточують Балтійське море; решта — вже члени Європейського Союзу.

Тому «задвірки континенту», які, до речі, показують швидкі темпи зростання, проявляють ще і надчутливість до стану відносин між ЄС і Росією. Якби Союзу вдалося досягти своєї мети, а саме — сплести навколо Росії мирну мережу взаємних зобов’язань, цей регіон виграв би від такого просування більше від усіх. Якби ЄС досяг хоч якоїсь єдності в протистоянні до зростаючого натиску з боку Росії, Прибалтика могла б стати майданчиком для співробітництва між Західною і Східною Європою.

Але оскільки на практиці в Європі немає ані того, ані іншого, то всі країни навколо Балтійського моря виявляються затиснутими між двох вогнів: з одного боку нова агресія Росії, з іншого — стара нерішучість Євросоюзу. В результаті, між двома сторонами встановлюється певний «прохолодний мир». І холодніше за всіх від цього миру саме балтійському регіону.

Найбільш яскраве тому свідчення — нинішній скандал навколо протиракетного щита Америки, який поки що перебуває у зародковому стані. Уряди Польщі, Чехії (а тепер і Великої Британії) хочуть розмістити на своїй території деякі елементи цієї системи.

«Що добре для безпеки Польщі — добре і для безпеки Литви», — сказав з цього приводу заступник міністра закордонних справ Литви.

Однак, міністр закордонних справ Німеччини дав цій пропозиції вельми своєрідну оцінку. На його думку, спочатку необхідно було порадитися про це з Росією.

«Навіть не уявляю, — сказав на це прем’єр-міністр Литви, — щоб (стосовно питання ПРО) Європа коли-небудь змогла говорити єдиним голосом».

Мало того, що ця суперечність серйозна сама по собі: в ній відбивається більш глибокий розкол між різними країнами щодо питання відносин з Росією. Якщо Франція, Німеччина та інші прагматики хочуть робити з російським ведмедем спільний бізнес, то колишні сателіти Радянського Союзу ставляться до нього або з недовірою, або з неприкритою ворожістю. Наприклад, торік Польща не погодилася на початок перемовин за новим договором про партнерство, на основі якого повинні були будуватися відносини між ЄС і Росією. Спочатку єврочиновники приписали це ексцентричності близнюків Качиньських і заявили, що справа в надто нервовій реакції Польщі на введення Росією ембарго проти польського м’яса. Однак, пізніше стало зрозуміло, що реальна причина зовсім не в цьому, а в тому, що багато хто в Східній Європі дійсно не бачить у ЄС єдності, достатньої для того, щоб говорити з Росією. Литовці заявляють, що якби треба було заблокувати переговори, вони приєдналися б до поляків.

Останнім часом розкол між прагматиками і алармістами став дещо меншим — головним чином тому, що прагматиків налякав ярий антиамериканський виступ президента Росії Володимира Путіна на лютневій конференції стосовно безпеки в Мюнхені. Один польський чиновник навіть зазначив, що Путін своєю промовою розкрив очі всій іншій Європі. Відродження риторики «холодної війни» спонукало прагматиків до того, щоб жорсткіше домагатися формування спільної енергетичної політики ЄС (головна мета якої — не що інше як зниження залежності від російського газу) і зміцнення відносин Євросоюзу зі своїми східними сусідами — Україною, Кавказом і Середньою Азією.

Але поки ці наміри не виходять за рамки розмов, колишні комуністичні країни, що вступили в ЄС, ніяк не можуть заспокоїтися. Коли польська компанія запропонувала за нафтопереробний завод (найбільший приватизаційний проект такого плану в Східній Європі) більше грошей, ніж російська, то Росія одразу ж виявила прорив на нафтопроводі (колись він називався «Дружба»), що живить цей завод — помилково, напевно. Відтоді пройшло кілька місяців: Росія все ще говорить, що нафтопровід потребує ремонту, а країни Прибалтики — що ЄС нічого не робить для розв’язання цього питання.

— Коли ми вступили до Союзу, у нас були лише рожеві мрії, — говорить співробітник литовського МІД. — Ми думали, що європейці будуть говорити з Росією єдиним голосом. А тепер ми боремося з Росією на двох фронтах одразу.

Боротьба триває, в основному за енергоносії. Країни Балтії, намагаючись диверсифікувати поставки з Росії, намагаються триматися разом — але виходить, що вони тримаються разом осторонь від решти Європи. Сьогодні на місці старої радянської атомної електростанції, закритої за вказівкою ЄС, Польща, Литва, Латвія і Естонія хочуть побудувати нову. Воістину незбагненні шляхи історії: адже саме там колись зародився антиатомний рух, на основі якого сформувалися сили, що згодом вступили у боротьбу за незалежність Литви.

ЧИ БУТИ БАЛТІЙСЬКОМУ СОЮЗУ?

Практично у кожної країни регіону мережа електропередачі з’єднана з мережею якої-небудь іншої країни. Ось уже десять років, дивлячись з боку, видається, що Східну Європу не об’єднує нічого, крім антикомунізму; тепер же стає очевидним, що енергетика і протиракетний щит закладають певні підвалини нового регіонального співробітництва.

Якщо таке співробітництво стане реальністю, то значною мірою це буде відповідь на будівництво Росією і Німеччиною газопроводу, який вони планують прокласти по дну Балтики і гнати по ньому газ в обхід транзитних країн, з якими тепер не треба буде ні про що домовлятися. Для німців будівництво газопроводу — фактор безпеки, але інші країни регіону, навпаки, бачать у цьому проекті загрозу. По-перше, вони бояться, що у водах Балтики, і без того брудних, може відбутися екологічна катастрофа; по-друге, бояться недопостачань газу, тому що після будівництва німецької труби палива може просто не вистачити на всіх. Швеція взагалі запевняє, що Росія зможе використати газопровід (точніше, газокомпресорну станцію) для шпигунства. І всі в один голос говорять, що, отримавши цю трубу, Росія отримає і більший вплив на ціни.

Здавалося б, боротьба тут іде виключно за газ. Однак, через зростаючі в Німеччині антипольські настрої розбіжності додають все більш емоційного забарвлення. Брати Качиньські критикували своїх попередників за те, що вони дуже багато віддали партнерам Польщі по ЄС (а в їхніх вустах «партнери по ЄС» — це практично те ж саме, що «Німеччина»). Крім того, вони стверджують, що в Німеччині дискримінується польська меншина.

У результаті Польща опиняється «на ножах» як з Росією, так і з більшістю інших країн ЄС. Сказати, що саме в цьому криється причина стратегічної невизначеності на Балтиці, було б, мабуть, перебільшенням — швидше за все, це наслідок агресивності Росії. Але при такому настрої уряду Польщі Європі стає все важче відповісти на стогони Литви:

«Ми ж такі маленькі, — благає Європу наш литовський співрозмовник. — Де ж наша дорога Європа?»