Рамсфельд на роздоріжжі

Оборонна політика Америки перебуває на роздоріжжі. З 1997 року на вимогу Конгресу Сполучених Штатів міністерство оборони раз на чотири роки переглядає свою оборонну стратегію. В даний момент міністерство працює над третім оглядом оборонної стратегії, який буде опубліковано до кінця поточного року. Висновок цієї доповіді має стати переломним моментом.

Останній «Чотирирічний огляд оборонної стратегії» було опубліковано через декілька тижнів опісля терористичних актів 11-го вересня 2001 року. У результаті він містив лише натяки на майбутню стратегію боротьби з тероризмом. На відміну від нього звіт 2005 року буде продуктом декількох років роботи адміністрації Буша і, таким чином, послужить головним індикатором майбутнього курсу американської оборонної політики.

Велика стратегія, яка лежить у основі американської оборонної політики, не зазнала значних змін iз 2002 року. Роблячи основний упор на боротьбу з тероризмом, вона закликає до посилення мережі міжнародних партнерів, які прагнуть викоренити транснаціональний тероризм, а також до дій, спрямованих безпосередньо проти терористичних організацій та їхніх спонсорів. І, нарешті, її метою є боротьба з тим, що президент Джордж Буш вважає основними причинами тероризму, зокрема відсутністю відкритих політичних систем і економічних можливостей.

Де відбуваються зміни, так це в методах використання військової сили США для здійснення цієї стратегії. Мало хто сумнівається в тому, що «Огляд оборонної стратегії» 2005 року формалізує зміну в стратегічному фокусі, що має місце з 11 вересня 2001 року. До цього американські військові концентрувалися на швидкій перемозі на великому театрі війни проти збройних сил іншої держави. Сьогодні, проте, американські збройні сили, скоріше, використовуються для стабілізації та відновлення держав, що не відбулися, для допомоги партнерам у протистоянні повстанським рухам і тероризмові, для контролю над ядерними озброєннями у разі падіння режиму чи прямого викоренення терористичних організацій та їхніх прихильників. Для цього потрібні військові сили іншого типу, здатні витримати марафон, а не спринт, і забезпечити велике розгортання військ протягом тривалого періоду часу.

Також змінюється й глобальна конфігурація американських збройних сил. Метою є розмістити основні сили вдома в США, підтримуючи мережу легко укомплектованих баз за кордоном, які можуть служити передовими операційними пунктами дислокації під час кризи чи війни. Багато з цих баз не нагадуватимуть Америку в мініатюрі, а керуватимуться самою державою, на території якої їх розташовано, або спільно з нею. Це дозволить використати здатність американських військових швидко перекидати сили по всьому світові, надаючи в той же час більш гнучкий і політично прийнятний метод здійснення.

Але за поточними змінами зберігаються великі стратегічні питання. По-перше, яку кількість звичайних озброєнь повинна зберегти Америка? Мета полягає в збереженні кількості, необхідної, щоб стримувати агресорів, не відволікаючись при цьому від інших більш ймовірних завдань.

По-друге, якими будуть стосунки Америки з її традиційними союзниками? Чи залишаться формальні альянси, такі як НАТО, в центрі американської стратегії чи їх витіснять коаліції, які створюються для кожної конкретної місії?

По-третє, скільки повинні США продовжувати інвестувати в передову високотехнологічну зброю, що більше підходить для традиційних ворогів, аніж для боротьби з терористами чи повстанцями? Такі системи як літаки F/A-22 Raptor і Бойові системи майбутнього (Future Combat Systems) надзвичайно дорогі. У час, коли присутність військ у Афганістані та Іраку виснажує оборонний бюджет, і велика частина існуючого військового обладнання потребує ремонту чи заміни, виникає питання, чи є такі програми добрим капіталовкладенням.

По-четверте, який оптимальний розмір армії США? Багато інтелектуалів, які працюють над питаннями оборони, колишні військові лідери та політики вважають, що американська армія, особливо сухопутні сили, дуже малочисельні, щоб виконати велику стратегію Буша. Міністр оборони Дональд Рамсфельд, з іншого боку, вважає, що розмір збройних сил є адекватним, якщо їх реорганізувати для досягнення максимальної ефективності. Він також стурбований тим, що збільшення розміру армії призведе до скорочення коштів на передові технології та системи. Оскільки Рамсфельд є головним архітектором очікуваного огляду оборонної стратегії, малоймовірно, що в ньому будуть рекомендації зі збільшення розміру збройних сил.

Огляд надасть мандат на зміни, що базуються на подіях останніх п’яти років із особливим упором на Ірак, Афганістан та інші аспекти війни з тероризмом. Питання полягає в тому, чи будуть майбутні американські військові місії схожі на місії останніх п’яти років. У будь-якому випадку новий огляд стане основою майбутньої оборонної політики США, зачіпаючи, таким чином, як партнерів Америки, так і її противників.

Стівен МЕТЦ — професор, дослідник і голова відділу регіональної стратегії та планування Інституту стратегічних досліджень Військового коледжу сухопутних військ армії США.