Реальність вождизму
При президенті Володимирі Путіні Росія розвивається назад — до авторитарної держави. А Європа байдуже спостерігає за цим. Турбуючись про своє енергопостачання імперією Путіна, Німеччина врятовується втечею в ніби реалістичну політику. Однак настав час показати Москві її місце.
Нещодавно Economist розмірковував над запитанням: а чи не рухається Росія при Путіні до фашизму? Журнал не даремно непокоїться. У другий період свого президентства Путін перетворив країну на авторитарну державу з фашистськими тенденціями. Почавши з боротьби проти хаосу єльцинської доби за допомогою «диктатури права», сьогодні Путін відстоює диктатуру беззаконня й крайнього націоналізму.
Принцип вождізму став у Росії реальністю. Політика, юстиція, суспільство, економіка — усе працює на одну людину — на Путіна. А він прагне після розвалу радянської імперії підняти країну, зневажену клептократами, «до рівня США» (як висловився найщиріший друг Путіна Герхард Шредер). Причому використовуючи для цього такі засоби, як державне свавілля, контроль кожної окремої людини, монополістична економіка й військові.
РЕПРЕСІЇ ВСЕРЕДИНІ КРАЇНИ Й АГРЕСІЯ ЗА КОРДОНОМ
У політиці й суспільстві повно співробітників служби внутрішньої безпеки ФСБ, яку Путін очолював 1999 р. Поліція та юстиція борються з критиками. Економіка поневолена державою, гайки закручені. А «близьке зарубіжжя», як називають росіяни колишні радянські республіки, постійно перебуває під тиском погроз із Москви. Від її військ або «Газпрому», контрольованого державою газового гіганта, який використовує свої ресурси немов зброю.
І незважаючи на це Захід, і в першу черга Німеччина, нічого не хочуть чути. Створюється враження, неначе слабкість Росії в 90-х роках, символом якої був хворий на алкоголізм і корумпований Єльцин, примусила забути, що характеризувало її авторитарні режими в минулому: внутрішні репресії й зовнішні агресії. Імперія, яка знищує своїх внутрішніх противників і безсоромно розправляється зі своїми не такими сильними сусідами. Такою була Росія до розвалу Радянського Союзу. Такою вона знову намагається бути й зараз, відтоді як до неї хлинули мільярди нафтодоларів. І саме зростаюча залежність Західної Європи від російських поставок енергоносіїв додає Кремлю упевненості в можливості повернення минулої потужності.
Немов спортсмен під впливом допінгу, Путін вважає, що може грати в тій лізі, яка перевершує його вагову категорію. Поки що Путіна ніхто не стримує. В Європі немає єдності з приводу політики щодо Росії. Якщо східні європейці й англійці попереджають про небезпеку, то Німеччина навпаки готова до непомірних поступок на кшталт будівництва економічно безглуздого, але геостратегічно важливого Балтійського газопроводу. Лише б гарантувати собі енергопостачання.
Уряд США відмежувався від Москви. Однак більше ніж застережень чекати від нього не варто. Зав'язши у своїй іракській авантюрі, президент Буш в інших конфліктах залежить від Путіна. І Росія користується цим. Лише завдяки Росії, яка блокує жорсткі санкції проти ісламістів, що намагаються отримати ядерну зброю, Іран може продовжувати свою ядерну програму.
СЛАБКІСТЬ ЗАХОДУ ЗМІЦНЮЄ ЗАЛІЗНУ ХВАТКУ ПУТІНА
Слабкість Заходу дозволяє Путіну безперешкодно зміцнювати свою залізну хватку всередині країни. Держава поки що не регулює повсякденне життя, як це було під час комуністичного режиму. Але полчища агентів ФСБ, спадкоємиці КДБ, знову стали такими ж величезними, як і в радянські часи. Кар'єру в імперії Путіна може зробити лише той, хто належить до пропрезидентської партії «Єдина Росія». Політичні опоненти безпорадні й перебувають під загрозою.
Російський парламент — це просто фарс. У Думі приймаються закони, які диктує Кремль. І, можливо, зовсім скоро конституція буде змінена так, що Путін зможе залишатися при владі довічно. Тим часом Путін сам організує собі опозицію. Завдяки злиттю дрібних партій, наприклад, буде зменшений електорат поки що опозиційного крила націоналістів і комуністів, зате підтримка господаря Кремля підсилиться.
Якщо радянські вожді використали комунізм як ідеальну надбудову, то Путін використовує для цього націоналізм. Росія в небезпеці — переконує він росіян. За злочинністю, тероризмом, корупцією й бідністю в країні стоять іноземці, зараз передусім кавказці й, звичайно ж, Захід. Західні концерни «висмокчуть з Росії всю кров», а Захід бажає розвалу країни. Такими ідеями Путін розпалює вогонь націоналізму. І росіяни, пригнічені своєю поразкою в холодній війні й пограбуванням єльцинської доби, зігріваються від його тепла.
«Росія для росіян» — такою є вимога, яка в опитуваннях громадської думки викликає схвалення більше ніж у половини респондентів. Три чверті опитаних вітали арешти й депортацію грузинів, а також списки школярів-грузинів, які складалися у школах. Перед цим Грузія видворила чотирьох росіян, яких запідозрили у шпигунстві.
ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ
Недивно, що надто праві вітають «свого президента», а напади на ринки, які належать іноземцям, стали буденним явищем. Недивно й те, що майже нікого в Росії не бентежить заборона на роботу десятків неурядових організацій, які отримують підтримку з-за кордону, викликана новими бюрократичними перепонами.
Натиск відчувають і міжнародні концерни. Shell, Total, Exxon Mobil і BP тремтять за свої ліцензії, які коштують мільярди, тому що не хочуть ділитися своєю законно отриманою власністю з «Газпромом» і російською державою.
І сама російська економіка знаходиться під контролем Кремля, незважаючи на те, що більшість підприємств є власністю приватних осіб. Хто не може послатися на свою колишню кар'єру в спецслужбах, той намагається знайти зв'язки в державному апараті. Починаючи з показового процесу над фундатором «ЮКОСа» Михайлом Ходорковським і знищення його концерну, всім стало зрозуміло: антикремлівський курс, яким крокував Ходорковський, може закінчитися лише в'язницею або у вигнанні.
Одночасно державний сектор економіки розростається: безліч енергетичних підприємств знаходяться під контролем держави. Путін будує собі автомобільний концерн, авиабудівельний концерн, авіаційний концерн й алюмінієвий концерн.
ПРИБОРКАНА ПРЕСА
Пресу приборкали, а решту критично налаштованих журналістів Кремль сам вирішив собі приберегти. Газети, радіо- й телекомпанії належать покірним Путіну фірмам і особистим друзям. Журналістам, які чинять опір системі, загрожують втрата роботи або судові процеси. А іноді вони платять за це своїм життям, як нещодавно Анна Політковська.
За кордоном Росія без жодного сорому використовує свої ресурси в політичних цілях. З одного боку, як зброю, щоб приборкати непокірливі уряди, як це було на початку року з Україною, а зараз із Грузією.
З іншого, все частіше як приманка, щоб безперешкодно вкладати мільярди своїх нафтодоларів на західних ринках, щоб зміцнювати свій вплив на Заході. Політичний опір, який ще існує, Москва намагається подолати за допомогою ексклюзивних подарунків у вигляді газу.
Особлива перевага надається Німеччині, найбільшій і найвпливовішій державі ЄС й одночасно найбільш залежній в енергетичному плані. Тут Путін знаходить порозуміння. Міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр знову відкрив для себе реалістичну політику. Щоб забезпечити Німеччину в ексклюзивному порядку російським газом, він готовий принести в жертву західні принципи.
«ЗБЛИЖЕННЯ ШЛЯХОМ ПРИМНОЖЕННЯ ЗВ'ЯЗКІВ»
«Зближення шляхом примноження зв'язків» — так називається проект нової політики у відношенні до Росії, який хоче запропонувати Штайнмайєр на початку головування Німеччини в ЄС. А це означає: чим більше російських політиків, установ і підприємств будуть пов'язані з Західною Європою, тим швидше Росія стане демократичною державою.
Але так само, як і попередня соціал-демократична, модель «Зміни шляхом зближення» мало що змогла зробити для подолання залізної завіси (з погляду ув'язнених за нею людей, підвищення значущості соціалістичного режиму лише продовжило їхні страждання), так і прожекти Штайнмайєра навряд чи втихомирять Москву. Будучи залежною, Німеччина не може диктувати жодних умов. Але якщо ж прожекти Штайнмайєра реалізуються, то залежність ця буде лише добровільно посилена.
Путін із задоволенням прийме пропозиції Штайнмайєра, вони точно вписуються в його плани. Але навряд чи потім він сприйме західні цінності. Тому що він відкидає все, на чому стоїть Європа, — як ідею, й як політичне співтовариство.
Зрушення можуть бути лише з боку Заходу. Штайнмайєр це вже робить: його пропозиція не триматися за відхилену Росією Енергетичну хартію (вона передбачає відкриття енергетичних ринків і забезпечення доступу іноземним інвестиціям) викликала в Москві захват. «Це імпонує», — заявив міністр закордонних справ Росії.
ЗАХИЩАТИ ЗАХІДНІ ЦІННОСТІ
Однак таким чином Штайнмайєр зраджує західні цінності. Він ризикує тим, що східно-європейські країни усе сильніше відсторонюватимуть від ЄС. І він знову затьмарює щойно відновлені відносини з природним союзником Німеччини — США.
Йому потрібне зовсім інше, щоб приборкати російського вождя. Не можна допускати, щоб енергоносії використовувалися як зброя. Росія має розуміти, що вона не може отримати доступ до західних ринків, якщо сама на своїй території утискатиме західні компанії.
Поки Росія не гарантує право на власність, доки Москва використовує поліцію й юстицію як зброю проти неугодних бізнесменів, політиків і журналістів, доти їй повинні відмовляти в постійному членстві у «великій сімці», тобто в клубі найбільших індустріальних держав світу, й у СОТ.
Захід має роз'яснити Росії, що існують цінності, які не продаються. Скільки б кубометрів газу за них не пропонували.
