Російська правозахисниця стала в оборону «донецького рейху»
Виявляється, «в риторике киевских СМИ стали сегодня проглядывать черты российской пропаганды в дни чеченской войны». Виявляється, «некоторые украинские СМИ заговорили языком пропаганды вместо вдумчивого, человечного языка». Виявляється, «если украинская армия разгромит и зачистит Донецк (а это возможно сегодня только ценой огромного числа жертв, вопиющей жестокости), то это будет нравственным поражением Украины». Отже, у підсумку «о построении приветливого европейского государства, уважающего права и свободы человека, придется забыть».
А вихід — один. «Если бы донецкие повстанцы, отказавшись от языка ненависти, предложили Киеву начать переговоры о статусе ДНР и ЛНР в составе Украины, заявив достаточно четко и убедительно, что никаких притязаний на Киев у них нет, то, возможно, удалось бы остановить разрастание катастрофы, усадив стороны за стол переговоров».
Якби це все написав хтось із російських так званих системних лібералів, включених у фінансовані Кремлем структури, не варто було би ані дивуватися, ані взагалі звертати уваги. Але це — квінтесенція статті «Язык ненависти», написаної Оленою Санниковою — правозахисницею зі стажем — з 1981 року — і відповідним списком репресій з боку КГБ (ув’язнення в Лефортові, рік таборів, чотири роки заслання в Магаданській області). Вона — давня і переконана противниця режиму Путіна, співробітниця архіву Центру «Меморіал», експерт руху «За права людини», учасниця акцій на підтримку України та проти анексії Росією Криму. Тепер же вона прямо звинувачує й офіційний Київ, й українські патріотичні сили у наслідуванні російської пропагандистської стилістики часів чеченської війни, в брехні, розпалюванні ненависті й вимагає зупинити АТО й почати мирні переговори. Ця сама вимога міститься й у написаному нею зверненні росіян до народу України, яке закликає негайно зупинити війну і сісти за стіл переговорів.
«Мы подписываемся под тем, что скорбим о каждом украинце, гибнущем на полях сражений, как о родном сыне или брате. Мы также скорбим о тех, кто воюет с вами, как о заблуждающихся, обманутых братьях, которые не ведают, что творят... Эта война ни чему не приведет. В ней не будет победы. Любая победа в ней — это нравственное поражение. Нам необходимо перемирие, прекращение боевых действий и переговорный процесс под наблюдением представителей интеллигенции наших стран и международной общественности. Мы призываем вас к инициации переговорного процесса, к требованию прекращения огня обеими сторонами. Стороны должны сесть за стол переговоров и мирным путем решить судьбу Донбасса и Луганска с учетом интересов жителей этих регионов. Нет ненависти и войне! Да взаимопониманию и миру!»
Найпростіше було би звинуватити Санникову в тому, що вона нині свідомо працює на ФСБ. Тим більше, що поява її статті в «Ежедневном журнале» та звернення до українців дивовижним чином збіглася з двома знаковими подіями: відправкою путінського «гуманітарного конвою» та заміною «імпортованих з Москви» генералів і полковників російських спецслужб у керівництві «ЛНД» та «ДНР» на місцеві кадри (можливо, також офіцерів ГРУ та ФСБ — але з паспортами України). Інакше кажучи, Путін і Санникова несуть — кожен по-своєму — мир на схід України, а заміна росіян на «місцевих» дає підстави стверджувати, що відтепер «уряди» терористів представляють інтереси Донбасу, є його «голосами».
Але, видається, такий розклад навряд чи справедливий у тій частині, яка стосується російської правозахисниці. Зверніть увагу: у своїй статті (її легко знайти в Інтернеті http://ej.ru/?a=note&id=25806) вона пише про донецьких «ополченців» (бо ж «терористи», «бандити», «бойовики» — це та осоружна «мова ненависті»): «Люди умирают за утопию. Подобно тем «комиссарам в пыльных шлемах» с вдохновенными глазами почти столетие назад». Що тут скажеш? Відчувається, що це щире бачення і розуміння ситуації на сході України. Можна тільки зауважити, що ті романтично-утопічні «комісари з натхненними очима» розгорнули небачений до того навіть за Середньовіччя «червоний терор», винищуючи передусім інтелігенцію, а в есесівців, які мордували євреїв та циган, теж була своя грандіозна утопія — і теж червонопрапорна й тоталітарна, як і в комісарів, як і в донецьких терористів та їхніх поплічників — російських нацистів. При цьому мій колега, фахівець з військово-політичної історії (зі зрозумілих причин прізвище називати не стану), який певний час пробув у батальйоні «Айдар», оцінив число росіян серед бойовиків приблизно в 20%, місцевих — у 80%, але зауважив: відчувається, що останні перебувають на побігеньках в «імпортованих» із Росії командирів. Отакі от «комісари з натхненними очима»...
Тож із ким вести переговори закликає Олена Санникова? Кого Києву визнати владою на Донбасі й виразниками його інтересів? Коли вона писала свій текст, реальними очільниками терористів і «речниками Донбасу» були, як влучно зауважив Андрій Піонтковський, «генерали ФСБ РФ Бородай, Антюфеєв, полковники ГРУ РФ Гіркін, Безлер». «На поверхні» залишився нині тільки «сірий кардинал» терористів, громадянин Росії, колишній голова «чекістів» Придністров’я Володимир Антюфеєв. Плюс енна кількість також придністровських бандюків на «міністерських посадах», плюс вишколені російськими спецслужбами в минулі роки в різного роду «навчальних центрах» (включно зі знаменитим путінським Селігером, що засвідчено фотографіями) місцеві «діячі». Це вони — «голос Донбасу»? Чи все ж таки це «голос Путіна», точніше, дрібні ретранслятори його?
І взагалі: чому, говорячи про «інтереси населення Донбасу», виносяться за дужки ті мешканці краю, які зі зброєю в руках воюють проти терористів? До речі, соціологія засвідчує, що в регіоні прихильників і противників незалежності України порівну, то з якого дива треба брати до уваги тільки останніх, які перебувають під гіпнозом тоталітарної московської пропаганди?
Олена Санникова мала б добре знати російські спецслужби з їхньою опорою на радянські традиції. Чого ж її інвективи спрямовані проти українських ЗМІ? «Распространяемые утверждения о том, будто жилые кварталы Донецка обстреливают сами ополченцы, очень похожи на российские заявления времен войны в Чечне, будто чеченские боевики сами себя бомбят», — пише вона. Так, схожі — як іхтіозавр схожий на дельфіна. Але перший — це тупуватий ящір, а другий — кмітливий морський ссавець. Переконаний, що і матеріали судового процесу над Санниковою 1984 року були схожими на правовий документ — але ж право тут було ні при чому, чи не так? І чи не розказували кремлівські діячі півсотні років, що полонених польських офіцерів у Катині розстріляли нацисти, тоді як це зробили радянські «компетентні органи»? То хіба всі ці безлери-гіркіни чимось у позитивний бік відрізняються від «пташенят беріївського гнізда»? Хіба для них існує якесь моральне табу на злочини в ім’я «великої Росії»?
І просто-таки смішним виглядає твердження Санникової: «Многие видят происходящую трагедию как агрессию Кремля против Украины. Но Кремль вряд ли сегодня рад, что разжег эту войну... В рядах ополчения на юго-востоке Украины сегодня задействованы силы, способные стать реальной конкуренцией Путину». Ага, здатні — тільки для початку вони мають підпорядкувати собі російське телебачення, структури ГРУ та ФСБ, олігархів, орди чиновників та «чекістів» тощо. Так, російський фашизоїдний плебс нині любить Стрєлкова-Гіркіна. Але якщо телебачення перестане його показувати, то через рік цей плебс не менш палко любитиме когось іншого. Згадайте, яку популярність мала ще недавно Анна Чепмен — і де вона зараз? Має синекуру в якомусь банку? І де її грандіозні рейтинги?
Ну, а щодо «мови ненависті»... Візьміть промови Вінстона Черчилля часів Другої світової війни — вони сповнені дуже й дуже різких інвектив на адресу «новітніх гунів». Невже це була неправда? І невже ж у Черчилля за це слід відібрати посмертно Нобелівську премію з літератури? І з замиренням з терористами — те саме. Невже ж вимога беззастережної капітуляції нацистів, висунута Франкліном Делано Рузвельтом, занапастила сучасний світ? Невже в ім’я порятунку цивільного населення треба було сісти з Гітлером за стіл переговорів і припинити нальоти авіації союзників на німецькі промислові центри, портові міста й залізничні вузли? Інакше кажучи, невже світу було б краще, якби Друга світова завершилася нічим, Гітлер зостався при владі, а Третій Рейх продовжив існування? Сумно, але схоже, що правозахисницю Санникову «втемну» використали російські спецслужби задля того, щоб захистити гіркіних-гітлерів та їхній тоталітарний «донецький рейх» під омофором Путіна, але (оцініть цинізм ідеї!) у складі України...
