Руслан АУШЕВ: «Тероризм не потрібно створювати своїми руками»

Що думають на самому Кавказі з приводу нещодавніх терактів у Москві і в цілому політики російської влади щодо цього вибухонебезпечного регіону? Про це в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» (www.echo.msk.ru) розповів перший президент республіки Інгушетія, голова комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді глав урядів держав Співдружності Руслан Аушев. Пропонуємо читачам головні фрагменти цього інтерв’ю.

— Зараз нам розповідають: начебто і в Чечні, найбільш проблемній республіці, у нас усе тихо та спокійно.

— Я хочу підтвердити, що сьогодні Чеченська республіка вже не гірше виглядає, ніж інші республіки. Але суть не в цьому. Раніше були борці за сепаратизм, а сьогодні це інші борці.

— А за що вони борються сьогодні?

— А сьогодні у них немає чеченців, інгушів, дагестанців. У них є свій емірат, вони говорять, що ми всі брати, у них ідеологічні форми вже інші зовсім. Вони говорять: «Нас не хвилює незалежність ні Чечні, ні Інгушетії, нічия». У них інша державна освіта. І ми, наша держава, наполегливо призвели до того, що ця ось ситуація, непослідовна політика на Кавказі спричинила радикалізацію цієї ситуації.

— Є також слухачі, які критикують, зокрема, нас, журналістів, за те, що ми звертаємо увагу на ситуацію з тероризмом у країні лише тоді, коли такі історії відбуваються в Москві або в якихось інших великих центральних містах. Водночас, якщо подивитися якісь новинні зведення з республік Північного Кавказу, з Інгушетії у тому числі, там — що не день...

— Давайте-но я вам скажу: я в Інгушетії був президентом все ж таки дев’ять років. І в Інгушетії постійно перебували журналісти й постійно все висвітлювали. І після мене, з 2002 року, також усе постійно висвітлювалося. Тому я не знаю, які претензії до журналістів.

— Але претензії до нас, до московських журналістів, що ми не звертаємо уваги.

— Я про московських і кажу. Я вважаю, що вони правильно висвітлювали. І коли б не московські журналісти, може, ми взагалі нічого не дізналися б із того, що відбувається на Кавказі. І вся проблема в тому, що якраз потрібно знати, що відбувається на Кавказі. Одна з проблем сьогоднішніх подій — ми точно не знаємо, які процеси відбуваються на Кавказі. Журналіст — людина незалежна, він не призначений, він може приїхати й показати, розповісти світові, які процеси відбуваються.

— А ви теж не знаєте, які там процеси? Що там відбувається такого, що призводить до таких ситуацій?

— Якщо сьогодні взяти Кавказ, я його завжди порівнюю з Афганістаном. Коли ми були в Афганістані, там не було смертників. Сьогодні з’явилися смертники. В 1992 — 1994 рр. у першу, навіть у другу, чеченську війну не було смертників. Сьогодні вони з’явилися. Там вони раніше не говорили про те, що — ось, ми будуємо якийсь емірат. Вони говорили, що ми будуємо незалежну Чеченську республіку — всі, хто хоче, до нас приєднуйтеся. Сьогодні ці люди, які говорили про незалежність, — в керівництві Чечні, Дагестану, Інгушетії, в інших місцях. А сьогодні з’являється радикальна молодь — ті, які народилися 1992-го, 1995 року. Порахуйте, скільки їм років зараз. І вони весь час ходять під цим символом — війна й війна. Тому будь-хто за цих умов радикалізується.

— Зрозуміло, в чому ви звинувачуєте політику 90-х років. А якщо брати хоча б президентство Медведєва, останні три роки, тут щось змінюється на краще?

— Я сказав, що почалося з 90-х і триває до сьогоднішнього дня. Тому нічого там докорінно не змінилося. Які речі пропонують наші керівники? Знайти й знищити. Але це завдання ставить генерал, командир загону спеціального призначення. Але політичне керівництво країни має ставити інше завдання. Що ж відбувається? Вже 15 — 20 років на Кавказі відбуваються процеси, а покращання немає, і вже війна перейшла кордони Кавказу й приходить уже до міст і особливо до столиці країни. Тому для політичного керівництва рішення має бути інше. Що ми неправильно робимо? Ну що з того, що з’явився Північнокавказький округ? Ну, був Південний округ, став Північнокавказький. Але від цього ж нічого не змінюється. Ну, був великий пиріжок, стало два пиріжки. Що від цього змінюється?

— Яким чином можна зупинити цю хвилю терактів у Росії? Яка має бути національна політика? Або річ тут, можливо, в іншому? Хто повинен зараз рухатися і в який бік?

— Ну, якою має бути національна політика, важко сказати протягом цього часу. Це лекція годин так на п’ять. Але те, що взагалі національної політики у нас немає, це раз. По-друге, ще раз сказати — потрібно зупинитися й розібратися, що відбувається, що ми неправильно їдемо. Чому в тих же країнах колишнього Радянського Союзу, колишнього соцтабору цього немає, а в Росії це відбувається? Отже, щось ми неправильно робимо. Ми щось змінили неправильно. Ми вирішили сьогодні в масштабі політичної системи — ми прибрали такий орган, як Раду Федерації. Рада Федерації, яка була раніше, могла обговорювати всі ці проблеми та представляла регіони. Сьогодні в Раді Федерації перебувають люди, які жодного стосунку до регіонів не мають. Візьмімо ту ж Інгушетію — був Василь Лихачов. Ну який стосунок Лихачов має до Інгушетії і тих проблем, які там були? Або візьмімо — Тива: ну який стосунок Пугачов мав до народів Тиви? А Рада Федерації — це орган, який відповідає за безпеку країни. Зверніть увагу, країна стоїть, Москва розбурхана — ні Рада Федерації, ні Держдума не зібралися і не прийняли жодної ухвали.

— А яку ухвалу може зараз прийняти Держдума?

— Хай відкривають Конституцію й читають.

— Ми ось чули сьогодні заяву президента. І, загалом, ми заздалегідь знаємо, що наші керівники скажуть. Вони говорять, що потрібно знову затягнути гайки, потрібно знову бути пильними. Тобто якісь ось такі загальні слова. Що конкретно потрібно робити, ніхто не каже. Ну ось була одна конкретна ухвала після подібної історії — скасували вибори губернаторів. Це була конкретна ухвала. Що зараз буде, залишається лише здогадуватися.

— Візьмімо не лише Північний Кавказ, візьмімо Російську Федерацію. Сьогодні для наведення ладу за тим поглядом, який вони вважають за правильний, що сьогодні заважає? Сьогодні все підпорядковується федеральному центрові. Що сьогодні можна спитати з губернатора чи з глави адміністрації республіки? Ось хто йому підпорядковується? Візьмімо Канокова, Кабардино-Балкарію. Хто йому підпорядковується? Прокурор йому не підпорядковується. Начальник управління ФСБ йому не підпорядковується. Міністр внутрішніх справ йому не підпорядковується. Йому ніхто в цій республіці не підпорядковується.

— А в Чечні? Там же, мабуть, навпаки? Всі підпорядковуються Рамзану Кадирову.

— Ні, сказали, що в Чечні йому підкорялися. Говорять, коли треба підкорятися, а коли й не треба. Ще інше говорять — він уміє узяти владу. Він зумів, значить, узяти владу, а інші не зуміли. Але так само не можна будувати систему влади, коли один може взяти владу, а інший — не може. Має бути прописано в Конституції, щоб глава відповідав за порядок на території республіки й області.

— Путін не має сумніву, що теракт в Домодєдово буде розкрито й відплата неминуча. А як би ви прокоментували його слова про те, що відплата неминуча?

— Ну, наскільки я знаю, більшість терактів розкрито. Здається, 80% розкрито. І, як нам доповідають (я не знаю, наскільки це все правда), що ті знищені, інші. Але питання ж не в цьому. Є ж інше питання. На місце одних стають інші. Якщо взяти систему, яка виробляє майбутніх терористів, ось про що йдеться. Ну, одних знищили. Пам’ятаєте, Басаєва коли знищили? 2006 року. Скільки років Басаєва немає? Вже п’ять років, а теракти всі вчиняють і вчиняють. Говорили — ось Басаєва знищимо, і все буде гаразд!

— Але ви не розглядаєте слово «відплата» у вустах прем’єра як причину для нової хвилі?

— Ну, в політиків слова мають бути іншими. І коли говорять політики, що потрібно знищити, вбити, це взагалі не політичні слова, ці слова мають казати десь у таємній кімнаті керівники силових структур. Також — те, що потрібно когось затримати. А політики повинні зовсім про інше говорити. І я на початку нашої бесіди про це говорив — потрібно врешті-решт зрозуміти, що щось не те відбувається в країні.

— На ваш погляд, чого домагаються терористи?

— Кожен своєї мети. Але вони не домагаються. Як дехто хоче піднести, що — дайте нам наркотиків, дайте нам грошей, дайте нам літак, і ми відлетимо в теплі країни. У них чисто політичні цілі, і вони ставили ці цілі. Я ж був у Беслані, був у школі — там не було жодної вимоги: «Дайте мені тонну цукерок, і я звідси піду». Там були чисто політичні цілі — щодо ситуації на Кавказі, щодо... Там було 8-9 пунктів. Тому, я гадаю, тут вони взагалі їх ставити не будуть. Зараз уже потрібно розуміти, що йде інша війна, і вона пов’язана і з ситуацією в Росії, і з ситуацією довкола Росії.

— Слухач запитує: «Чи потрібен Кавказ Росії, а Кавказу Росія»?

— Звичайно, потрібні. Але потрібно побудувати відносини так, щоб і Кавказові було вигідно жити в Росії, і Росії мати Кавказ. Скажімо так! Адже Росія ж спочатку прийшла на Кавказ у ті роки, бо в Росії були свої інтереси. Там були інтереси Ірану, там були інтереси Туреччини. І Росія прийшла на Кавказ. І ось ці російсько-кавказькі війни, які були в 1600 якихось роках. Тому був інтерес у Росії. Ну все, погодилися разом жити, підписали договори, хтось приїхав, увійшов до складу Російської імперії, і так далі. Ну ось тому й потрібно налагоджувати нормальні відносини й змінювати політику на Кавказі.

— У західній пресі є багато коментарів щодо терактів у Домодєдово. Є, зокрема, така думка, що вибух у Домодєдово став розплатою за подвійну політику Росії щодо ісламського терору. У чому ця подвійна політика виражається — політологи вважають, що не можна ділити терористичні організації на добрі та погані, начебто з якимись Кремль готовий домовлятися, а з якимись — ні.

— А політика скрізь подвійна.

— Вона неминуча? Вона має бути? Це допомагає уникати подібних терактів? Так, може, це дійсно розплата, як говорять ті ж ізраїльські політологи? Однією рукою влада годує терористів, іншою — вона з ними бореться.

— Я вважаю, що тероризм не потрібно творити своїми руками. І я ще раз повторюю, що ми його створювали в 90-і роки своїми власними руками. Наполегливо, крок за кроком, ми його створювали. Не потрібно бути премудрою головою, і будь-яка людина, яка має погони, вирішуючи питання про бойові дії, тим більше за умов, про які я говорив, має розуміти, які будуть наслідки. Ось наслідки настають.

— Наш слухач запитує, «як, на вашу думку, чи довго Росії залишилося бути в такому стані справ?»

— Не знаю, я не астролог. Але я вважаю, що внутрішню ситуацію потрібно змінювати. Не лише ситуацію на Кавказі. Вона пов’язана і з економікою, і з політикою, з політичною системою. Бо президентові потрібно задуматися над тим, що відбувається в країні, і залучити великий прошарок громадянського суспільства, аби здійснити низку заходів, щоб країна повернулася й рухалася в нормальному напрямку.