Старі ліві проти нових у Латинській Америці
Результати недавніх виборів у Латинській Америці можна інтерпретувати двояко. По- перше, очевидно те, що передбачувана ліва тенденція швидко втрачає оберти. За останні кілька тижнів гіпернаціоналіст Ольянта Умала — клон венесуельського президента Уго Чавеса — зазнав поразки в Перу, консерватор Альваро Урібе переміг на виборах у Колумбії, отримавши 62% голосів, а популярність Андреса Мануеля Лопеза Обрадора впала напередодні президентських виборів у Мексиці 2 липня. Усі ці, не пов’язані одна з одною події, здається, суперечать лівій тенденції в Латинській Америці.
Але на ці події можна дивитися й інакше. Президент Урібе переміг на виборах, але великим сюрпризом у Колумбії був кінець двопартійної системи, що панувала в країні протягом десятиріч, і поява лівої «Polo Democrаtico» як другої за розміром політичної сили в країні.
Точно так само як Алан Гарсіа переміг у Перу, він не належить до реформованої лівої партії (як Лула да Сільва у Бразилії, Мішель Бачелет у Чилі й Табаре Васкес в Уругваї). Його партія (APRA), заснована Віктором Раулем де ла Торре в 20-х роках, є однією із найстаріших і найбільш анахронічних популістських організацій у регіоні.
Подібно до Чавеса у Венесуелі, Кіршнеру в Аргентині, Ево Моралеса у Болівії та Лопеза Обрадора в Мексиці, президент Гарсія належить до неперебудованого лівого крила, початок якого належить до великої латиноамериканської популістської традиції. Можливо, він і зробив чимало висновків зі свого катастрофічного президентства в 80 х роках, алевін набагато ближче до «неправильних» лівих, ніж до «правильних». У Мексиці популярність Лопеза Обрадора почала зростати в опитуваннях громадської думки останніми днями, тоді як він сам почав виявляти свою справжню суть, обіцяючи Місяць і зірки з неба мексиканському електорату.
Фактично найважливіші зміни всередині латиноамериканського лівого руху полягають не в останніх результатах виборів, а в зростаючих відмінностях між модерністами й реваншистами, між національними інтересами та ідеологією. У той час як Моралес зближується з Чавесом і Фіделем Кастро швидше, ніж того чекали, націоналізувавши природний газ Болівії, запросивши велику кількість кубинських лікарів і радників до своєї країни й підписавши багато договорів про співпрацю з Венесуелою, такі дії з його боку сприяють підвищенню напруженості у відносинах з Бразилією й Чилі.
Обидві ці країни є сусідами Болівії й принаймні теоретично їхнi лідери повинні бути ідеологічно близькими йому. Але відмінності між сучасним і архаїчним лівим крилом і суперечливі національні інтереси трьох країн, схоже, перевершують більш поверхову політичну схожість.
Наприклад, енергопостачання Сан-Паулу — промислового центру Бразилії — сьогодні залежить від болівійського природного газу. У результаті «Петробрас» — бразильська енергетична компанія — інвестувала величезні суми в Болівію, починаючи від пошуку родовищ і до будівництва трубопроводів. Зараз же, після обрання Ево Моралеса, основне джерело природного газу «Петробрасу» було несподівано націоналізоване.
Дійсно, відрахування за видобуток болівійського газу для вітчизняних компаній були збільшені більш як на 50%, а ціна для іноземних клієнтів Болівії цілком може зрости вдвічі. Контрактів більше не дотримуються, а технічний персонал і юристи «PDVESA» — венесуельського нафтового гіганта — проводять аудит установок «Петробрасу» в Болівії. Лула хотів би зберегти хороші стосунки з Моралесом, але він не може виявляти доброзичливість до сусіда-експропріатора, одночасно захищаючи інтереси промисловців і споживачів у Сан-Паулу.
Такі ж тертя виникають і з Чилі. Президент Бачелет хотіла б розв’язати столітню проблему виходу до Тихого океану для Болівії, яка не має виходу до моря, але це завдання набагато складніше, ніж очікувалося, оскільки Моралес піднімає ціни на газ і скорочує експорт газу до Аргентини — найбільшого іноземного постачальника енергоносіїв у Чилі. У той же час риторика Моралеса тільки ускладнює становище: обвинувачення в прагненні прибрати його на адресу Сполучених Штатів, які він висунув недавно, не додадуть любові до нього з боку еліти країни, що підписала угоду про вільну торгівлю з США, президент якої незабаром має намір відвідати Вашингтон.
Зрештою, стратегічний альянс Моралеса з Кубою та Венесуелою, може, й служить національним інтересам Болівії сьогодні. З другого боку, безсоромне втручання Чавеса у вибори в Перу, можливо, так віддалило Алана Гарсіа, що він може перетворитися на соціал-демократа європейського типу, тоді як Лопез Обрадор може виконати свою обіцянку поважати Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (NAFTA), дотримуватися макроекономічної ортодоксальності й підтримувати хороші відносини з США.
Але розкол між лівими в Латинській Америці стабільно зростає. Це неминуче, тому що його викликає просте визнання того факту, що відповідальний уряд має ставити національні інтереси вище за ностальгію, показні промови й жорстку ідеологію.
Хорхе КАСТАНЬЄДА — колишній міністр закордонних справ Мексики (з 2000 по 2003 роки), всесвітньо відомий професор політології та досліджень Латинської Америки в Нью-Йоркському університеті.
