Церква: історію неможливо повернути назад

— На яких підставах в Україні має бути засновано греко-католицький патріархат?

— Справа у тому, що коли якась східна церква досягає певного рівня єдності, розмірів і консолідації, то утворення патріархату стає нормальним наступним кроком її розвитку. Більше того, серед східних церков бувало так, що цей нормальний крок вважався незаконним. Наприклад, Болгарська церква довгий час була підпорядкована Константинопольському патріархату, який нав'язував болгарам грецьке духовенство. Потім болгари сказали: «Досить!» і проголосили свій власний патріархат. Константинополь спочатку відмовився визнати його, але зрештою зрозумів, що змінити нічого не можна і Болгарський патріархат був визнаний.

Чесно кажучи, я завжди радив українцям зробити те саме. Просто взяти і проголосити свій патріархат. Звичайно, у тому випадку, якщо за це одноголосно виступають усі єпископи їхньої церкви. Бо коли хоча б два єпископи кажуть «ні», тоді Рим розцінює це, як відсутність єдності, і патріархату не визнає. Я радив греко-католикам: «Зробіть два кроки. По-перше, публічно проголосіть патріархат. По-друге — зверніться до Ватикану з проханням його визнати. А коли визнання не буде, тоді можна відмовитися від тої пошти, яка адресується не патріархату. Скажімо, Державний секретар Ватикану відправляє листа українському архієпископу. «Але ми не маємо архієпископа, — кажете ви, у нас — патріарх!» І відправляєте нерозкритого листа назад з поміткою «Адресат невідомий».

— Чому греко-католицький патріархат має бути утворений саме в Києві, а не у Львові, де традиційно сконцентровані греко-католики?

— Ви повинні розуміти те, що знає і розуміє кожний, хто знайомий з історією. А саме — Київ, Київська Русь є серцевиною православ'я східних слов'ян — білорусів, українців та росіян. Вимагати від українців відмовитися від Києва значить те саме, що просити християн відмовитися від Єрусалиму. Це смішно ...

Більше того. Були часи, коли вся правобережна Україна мала унію з Римом, а кафедра Католицького (греко-католицького) митрополита була у Києві. Але справа тут не в історії. Історія навчає, але не є нормою. Київ для України є тим самим, що Париж для Франції. Львів же, хоча це прекрасне місто, залишається провінцією. А йдеться про церкву, яка вийшла за межі Галичини, за межі Західної України. Адже у сучасному світі люди не сидять на місці. Українські греко-католики є сьогодні не тільки у Східній Україні, але й в Росії, Казахстані тощо. Всі ці люди мають право мати свої храми.

Скажу більше. Є один «бридкий» секрет, про який ніхто не згадує. Йдеться про те, що Українська греко-католицька церква, можливо, є найбільшим згромадженням практикуючих християн у країні — як на заході, так і на сході. Я маю на увазі тих віруючих, які дійсно ходять до храмів. Скажімо, ви запитуєте православного єпископа в Україні: «Скільки у вас парафіян?» Він відповідає: «310 парафій». Але скільки людей приходить до храму, ніхто не знає. Адже «Схід» і «Статистика» — то несумісні поняття.

Українських католиків характеризує якраз те, що вони ходять до храмів, практикують свою релігію. РПЦ «переживає» через втрату свого впливу в Західній України якраз тому, що раніше саме звідти йшли в церкву ченці, єпископи, а також — гроші. Згідно зі статистикою, в післявоєнний період значна частина духовенства, єпископів РПЦ вийшла із Західної України. Тоді як їхня кількість аж ніяк не відповідало частці населення цього регіону в загальній кількості православних в СССР.

— Чи є ще якісь аргументи, окрім незадоволення російських православних, проти заснування греко-католицького патріархату в Україні?

— О Господи! Ні. Цебто, якщо ви не почнете ставити питання типу: «Яке право має Рим утворювати східний патріархат?». А щодо Ватикану, то Папа сказав українцям: «Якщо ви зможете вмовити кардинала Каспера, я згоден на патріархат». Каспер, звичайно, буде і повинен бути проти, бо його робота полягає у тому, щоб зводити мости між католицизмом і православ'ям, а не висаджувати їх у повітря.

— Але чи є якісь внутрішні католицькі застереження проти греко-католицького патріархату?

— Ви смієтеся? Ніяких. У нас є, наприклад, Коптський патріархат, усі члени якого могли б розміститися в цій кімнаті. Хвилюються тільки православні, які не хочуть визнати самого існування унійних церков. Вони завжди дивляться на цих людей (уніатів), як на свою власність, яку у них відібрали. Вони, звичайно, в цьому праві. Чого вони не розуміють, так це того, що історію назад не повернеш. І поводяться так, наче все трапилося вчора. Це те саме, якби Ватикан почав сьогодні вимагати примусового повернення Англіканської церкви в лоно католицизму на тій підставі, що король Генріх VIII не провів у ХVI ст. плебісциту з цього питання. Те саме справедливе й щодо України. Греко-католики знаходяться в єдності з Католицькою церквою з 1596 року і бажають там залишатися. Тоді як Московський патріархат вимагає того, щоб східним католикам була надана можливість «вільно обрати» одну з двох церков — католицьку або православну. (А греко-католицьку церкву таким чином скасувати.) Люди ж хочуть залишатися там, де вони є, і тими, ким були їхні предки. А говорити про «вільний вибір» — то тільки смішна гра слів. До цих православних пропозицій неможливо ставитися серйозно.

— Але православні кажуть, що Унія 1596 року була ліквідована на соборі 1946 року.

— Всі знають, що це була комедія, організована КГБ. Усі греко-католицькі єпископи перед тим були заарештовані, а який може бути Собор без єпископів? Два або три єпископи, які були висвячені вже як православні єпископи перед самим собором, не могли мати дійсних канонічних повноважень, не могли головувати на соборі греко-католицької церкви.

— Виходить, що Католицька церква ніколи не зможе переконати Православну прийняти греко-католицький патріархат?

— Ми повинні мати на увазі, що багато з того, що робить російська православна ієрархія, вона робить заради фанатиків, які є у складі церкви. Бо неправильно вважати, що Патріарх і постійний Синод так само контролюють ієрархію і всю церкву, як це робить Римський папа. Патріарх — не папа. В цьому складнощі.

— То можна зробити висновок, завдання Каспера полягає у тому, щоб пом'якшити удар (утворення Греко-католицького патріархату), коли його буде нанесено?

— Думаю, що так. А якщо реакція буде занадто бурхливою, вона нанесе шкоду не кому іншому, як тільки Московському патріархату.

P.S. Як і можна було очікувати, висловлювання о. Роберта Тафта московськими православними ЗМІ були сприйняті з неабияким обуренням. Особливо ті його думки, які характеризують сучасну церковну політику Данилового монастиря (ці загальні міркування у нашому перекладі не наведені). Там йдеться, зокрема, про так звані подвійні стандарти. З одного боку, Московська патріархія активно протестує проти присутності Католицької церкви (включно з греко-католицькою) на канонічній території РПЦ, тобто в Росії, Україні та Білорусії. А з іншого, має і продовжує утворювати православні єпархії (і поставляти єпископів) у Західному католицько-протестантському світі — у Відні, Лондоні, Парижі, Палермо, Німеччині та ін. Що, до речі, там нікого не турбує.

Здається однак. що до цієї ситуації треба ставитися із більшим розумінням, ніж його виказав Роберт Тафт. Адже католиків у світі значно (майже в 8 разів) більше, ніж православних у Росії. І тому над православними якби постійно нависає потенційна небезпека бути колись поглиненими «католицьким морем». Це може бути причиною того, чому Московська патріархія так гостро реагує на діяльність в Росії енергійних католиків. До речі, згадана «нерівність» значною мірою визначає нетерпимість РПЦ до сучасного конфесійного поліфонізму взагалі. Між тим, історія беззаперечно свідчить, що православ'ю в Росії ніхто і нічого не загрожує.