Україна однією ногою в ЄС

Після помаранчевої революції багато проєвропейськи налаштованих українців сподівалися, що недавні політичні зміни в їхній країні швиденько закінчаться переговорами про членство в ЄС. Вони принаймні очікували, що проголошений адміністрацією Ющенка прозахідний курс наблизить Україну до європейських норм і стандартів. Проте п’ять років нестабільності розвіяли ці надії. Справді, після обрання Президентом Віктора Януковича, проросійського антигероя помаранчевої революції, багато хто боявся, що для України вікно в Європу закрилося на багато років.

У цьому контексті угода про «Східне партнерство» (СхП) виникла як часткове вирішення проблеми. Вона мала на меті впорядкувати відносини між ЄС та шістьма його східними сусідами: Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою та Україною. Цю програму, плід шведсько-польської співпраці (за участі Чехії), було відкрито в Празі 7 травня 2009 року. Проте відтоді експерти часто висловлювали побоювання щодо її майбутнього, а надто у світлі політичних змін у Східній Європі та можливого впливу програми на відносини з Росією, яка із самого початку була проти цього проекту. Ці побоювання, як і майбутнє головування Польщі в ЄС, заплановане на другу половину 2011 р., спонукали Польський інститут міжнародних відносин організувати в Любліні 3 — 5 листопада конференцію в надії розв’язати наявні проблеми та виявити можливості для СхП.

СПОЧАТКУ БУЛА ТОРГІВЛЯ

Як жодна цивілізація не може розвиватися без торгівлі, так і жодне політичне партнерство не може існувати без партнерства економічного. Тож нічого дивного, що перший великий крок України до Європи набув вигляду поглибленої зони вільної торгівлі (DCFTA), яка буде запроваджена в рамках співпраці Україна — ЄС. Як пояснила Єва Синовєць, голова представництва Європейської комісії в Польщі й одна із ключових учасників переговорів щодо зони вільної торгівлі, торгівельна угода в основному ѓрунтується на правилах СОТ із додатковим наголосом на наближенні регуляторної бази і узгодженні законодавства.

Що ж до поступу в переговорах із приводу зони вільної торгівлі, Україна далеко випередила своїх колег по програмі «Східне партнерство». Переговори, неофіційно розпочаті ще 2007 року, добігають кінця. Відповідаючи на запитання про узгодження політичних і технічних питань під час переговорів, Синовєць пояснила, що основні проблеми стосувалися «перекладу технічних моментів на звичайну мову» і того факту, що в Україні «не вистачало мужності зайняти чітку позицію з даного питання, особливо перед виборами й одразу після них [...] ситуацію погіршують постійні зміни в керівництві. Цим процесом в Україні ніхто не керує, немає головного арбітра. Учасник переговорного процесу розгублений і потребує підтримки згори».

Незважаючи на такі труднощі на шляху до угоди про зону вільної торгівлі, схоже, що більшість проблем уже позаду. «День» запитав пані Синовєць про особливості поточного етапу перемовин. Вона підтвердила: «ЄС хоче максимального фронтального навантаження, що означає лібералізацію якомога більшої кількості товарів та послуг вже з першого дня».

«Більшість зон будуть повністю лібералізовані, — продовжила вона, — тут дуже бракує транспорту й логістики — просто тому, що українські норми знаходяться набагато нижче від європейських».

Пані Синовєц розповіла, що перемовини повинні завершитись самітом Україна — ЄС у Будапешті в травні наступного року, а результати буде підписано в Польщі в другій половині року.

ОХ, ТІ ХИТРІ ПОЛЯКИ!

Наступний рік може з однаковим успіхом зміцнити або ж розбити «Східне партнерство». Угорщина й Польща, які по черзі головуватимуть в ЄС, мають на меті здобути таку перемогу в зовнішній політиці, яка б зміцнила їх статус усередині ЄС. Це особливо актуально для Польщі, яка ретельно готується до головування (престиж якого підірвали по черзі невдачі Іспанії, Бельгії та Чеської Республіки). У світлі всіх цих пересторог дехто небезпідставно побоюється, що політична й економічна нестабільність, яка охопила Угорщину в останні кілька місяців, може відвернути її увагу від поставлених завдань. Утім, Адам Сестай, директор Департаменту стратегії й планування при Міністерстві закордонних справ Угорщини, запевняє, що в усьому, що стосується закордонної політики, Угорщина залишиться відданою своїй меті.

Цю ж точку зору поділяє й Анджей Цєсковські, повноважний представник міністра закордонних справ Польщі в «Східному партнерстві», який заявив: «Польща й Угорщина поділяють точку зору» щодо «Східного партнерства». Більше того, він наголосив: «Хоча головування дещо втратило свій колишній престиж (після вступу в силу Лісабонського договору, який скоротив його повноваження. — Ред.), воно все ще зберегло повноваження в радах нижчого рівня, що дуже важливо для успіху».

Сестай пояснив, що травневий саміт буде присвячено «оцінці СхП, визначенню шансів проекту на успіх і оцінці курсу на європейське добросусідство в цілому». Це буде базою для головних рішень, які прийматимуться під час головування Польщі.

Цілком природно, залишається ще питання про фонди, які виділятимуться на програми СхП. З одного боку, бюджет СхП, який в 2010 р. становить близько 85 млн. євро і залишає бажати кращого (хоча він і поповнюється щедрим фінансуванням з боку ЄБРР і Європейського інвестиційного банку, з-поміж інших, зокрема, для сприяння підприємництву). З іншого боку, поглинальна здатність країни-члена СхП теж обмежена, тож вливання додаткових євро може виявитися неефективним.

Більше того, як підкреслив Сестай: «Це невеликі гроші, і всі хотіли б отримати більше. Але я радив би не вимагати більше грошей, а натомість якнайкраще розпоряджатися тим, що є, й показати, що СхП працює, — це буде корисно, це дуже важливо. Тоді цей імідж й приноситиме гроші. Просити ж більше грошей — найкращий спосіб відлякати донорів».

ЗА РАМКАМИ ПАРТНЕРСТВА

Недавній лист, підписаний міністрами закордонних справ Польщі та Німеччини Радославом Сікорські та Ѓвідо Вестервелле, дав підстави непокоїтися з приводу того, що пропозиція партнерства східним сусідам Європи може стати засобом утримання їх за межами ЄС, замість прийняття до Союзу. Зокрема, таку точку зору озвучив Ендрю Рейтман із незалежної інтернет-газети EuObserver, заявивши, що в листі не йшлося про жодні перспективи членства, отже, це питання принаймні наступні років десять не порушуватиметься.

У відповідь на ці заяви Міколай Довгєлєвіч, держсекретар Польщі з європейських справ і економічної політики, категорично їх заперечив. «Журналіст зрозумів лист зовсім неправильно», — сказав він «Дню». Його підтримав Даѓ Гартеліус, посол Швеції в Польщі, який підтвердив, що зміст листа повністю суперечить тлумаченню Рейтмана. «У листі наголошується на відмінностях між східними сусідами Європи, які є частиною Європи, та її південними сусідами, які такими не є»,— наголосив посол.

На конференції Ян Цєньскі, керівник бюро «Файненшл Таймс» у Варшаві, висловив занепокоєння з приводу рівня народної підтримки так званої європеїзації. Він згадав про те, як Польща переживала інтеграцію: «У дев’яностих роках Польща силою пробивалася до Європи, і всі прагнули цього курсу. Проте країни СхП, здається, не мають такого ентузіазму». Без сумніву, так воно і є. Поступ у багатьох технічних питаннях кращий, ніж очікувалось, надто в Україні, і тут слід віддати належне нинішній владі. Однак фундаментальні соціально-політичні зміни, на які багато хто так сподівається (включно зі «Святим Граалем» у зміні політики, безвізовим режимом), ще не розпочиналися.