Уроки «Гарві»

Ураган «Гарві» залишив після себе перевернуті догори дном життя людей і величезні майнові збитки, що оцінюються в $150—180 млрд. Але цей шторм, який шматував узбережжя Техасу упродовж кількох днів, викликає ще й серйозні питання до економічної системи і політики Сполучених Штатів.

Є, звісно, певна іронія в тому, що ця подія, настільки сильно пов’язана зі зміною клімату, сталася в штаті, де живе так багато людей, які заперечують зміну клімату і чия економіка так сильно залежить від викопного палива, що спричиняє глобальне потепління. Ні, ясна річ, конкретні кліматичні події не можна безпосередньо пов’язати зі збільшенням вмісту парникових газів в атмосфері. Проте вчені давно передбачали, що таке збільшення призведе до зростання не лише середніх температур, а й погодних аномалій — насамперед, надзвичайних явищ, подібних до урагану «Гарві». Ще кілька років тому Міжурядова група з проблем зміни клімату дійшла висновку, що, «згідно з наявними даними, в характері аномальних погодних явищ сталися зміни внаслідок антропогенного впливу, зокрема через зростання концентрації парникових газів в атмосфері». Астрофізик Адам Франк пояснив це дуже коротко: «Зростання температур означає, що зростає вологість повітря, а це веде до зростання кількості опадів».

Так, звичайно, Х’юстон і Техас самі по собі мало що можуть зробити зі збільшенням вмісту парникових газів в атмосфері, хоча вони й могли б активніше вимагати проведення урядом жорсткішої кліматичної політики. Проте влада штату і муніципалітетів могли б зробити набагато більше, займаючись підготовкою до подібних подій, адже жителі цієї території стикаються з ними більш-менш регулярно.

У пошуках допомоги після урагану (і хоча б часткового фінансування відновлення) всі звертаються до уряду. Те ж саме сталося і після економічної кризи 2008 року. І знову іронія в тому, що все це відбувається в тому самому регіоні країни, де так часто засуджується державна влада і колективні дії. Настільки ж іронічним було звернення до уряду по допомогу у момент гострої скрути титанів американської банківської галузі, які до цього проповідували неоліберальні погляди про необхідність скорочення ролі держави і ліквідації регулювання, що забороняло їм проведення найнебезпечніших і антисоціальних операцій.

Наявний очевидний урок подібних історій, який необхідно вивчити: ринки самі по собі не здатні забезпечувати захист, якого потребує суспільство. Коли ринки не спрацьовують, а це відбувається доволі часто, імперативом стають колективні дії.

Як і у випадку з фінансовими кризами, необхідні превентивні колективні дії, що допомагають пом’якшити наслідки зміни клімату. Це означає, що будівлі й інфраструктура повинні будуватися так, щоб вистояти в екстремальних умовах, і вони не повинні розташовуватися на ділянках, де їм з більшою ймовірністю загрожують серйозні збитки. Це також означає, що потрібно захищати екосистеми, особливо водно-болотяні угіддя, здатні відігравати важливу роль у пом’якшенні штормових ударів. Це означає, що треба усувати загрози аварій, до яких може призвести природна катастрофа, як це сталося з витоком небезпечних хімікатів у Х’юстоні. Нарешті, це означає, що мають бути прийняті адекватні плани реагування, зокрема плани евакуації.

Для досягнення всіх цих цілей потрібні ефективні державні інвестиції та сильне регулювання, причому незалежно від того, яка політична культура домінує в Техасі або де-небудь іще. Без адекватних норм регулювання у приватних осіб і компаній немає стимулів вживати адекватні запобіжні заходи, тому що вони знають: основна частина витрат, спричинених екстремальними явищами, ляже на плечі когось іншого. Без адекватного державного планування і регулювання, зокрема екологічного, наслідки повеней будуть ще гіршими. Без планування на випадок катастроф і адекватного фінансування будь-яке місто може стикнутися з дилемою, з якою стикнувся Х’юстон: якщо не віддати наказ про евакуацію, багато хто загине; але якщо віддати наказ про евакуацію, тоді люди загинуть у виниклому хаосі, а дорожні затори не дозволять їм вибратися з міста.

Як і у випадку з фінансовими кризами, необхідні превентивні колективні дії, що допомагають пом’якшити наслідки зміни клімату. Це означає, що будівлі й інфраструктура повинні будуватися так, щоб вистояти в екстремальних умовах, і вони не повинні розташовуватися на ділянках, де їм з більшою ймовірністю загрожують серйозні збитки. Це також означає, що потрібно захищати екосистеми, особливо водно-болотяні угіддя, здатні відігравати важливу роль у пом’якшенні штормових ударів. Це означає, що треба усувати загрози аварій, до яких може призвести природна катастрофа, як це сталося з витоком небезпечних хімікатів у Х’юстоні. Нарешті, це означає, що мають бути прийняті адекватні плани реагування, зокрема плани евакуації

Америка і весь світ платять високу ціну за захоплення крайньою антидержавною ідеологією, яку засвоїв президент Дональд Трамп і його Республіканська партія. Світові доводиться розплачуватися за те, що сукупні викиди парникових газів США вищі, ніж у будь-якої іншої країни; і навіть сьогодні США є одним зі світових лідерів за кількістю викидів парникових газів на душу населення. Проте й Америка платить високу ціну: інші країни, навіть бідні держави, що розвиваються, подібні до Гаїті й Еквадору, схоже, навчилися краще справлятися з природними катастрофами (часто лише після серйозних збитків, завданих страхітливими лихами).

Після зруйнування Нового Орлеана ураганом «Катріна» 2005 року, відключення значної частини Нью-Йорка під час урагану «Сенді» 2012 року, зрештою, після нинішнього спустошення, завданого Техасу ураганом «Гарві», США можуть і повинні діяти краще. У країни є ресурси і кваліфікація, необхідні для аналізу всіх цих комплексних подій та їхніх наслідків, а також для формулювання і реалізації регулювання й інвестиційних програм, які дозволять пом’якшити негативні наслідки подібних явищ для життя людей та їхнього майна.

Однак Америці бракує послідовності по відношенню до держави тих, хто на правому фланзі політичного спектра і, потураючи особливим інтересам, які виграють від їхньої екстремальної політики, продовжує лицемірити. Поки не настала криза, вони виступають проти регулювання, державних інвестицій і планування; а після кризи вони вимагають  — і одержують — мільярди доларів для компенсації своїх збитків, причому навіть тих збитків, яким можна було легко запобігти.

Можна лише сподіватися, що Америці — й іншим країнам — не знадобляться нові аргументи природи, щоб вони вивчили уроки урагану «Гарві» напам’ять.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф СТІГЛІЦ, економіст, професор Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року.

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

Як це робиться в Америці

ФОТО З САЙТА IBTIMES.CO.UK

Ось сталася величезна біда, з якою людина поки що нічого зробити не може і не в змозі ніяк протистояти.

Десятки загиблих. Лише на території США збитки на треть трильйона доларів, не враховуючи інших островів і країн.

«Острів Барбуда більше непридатний для життя», — говорить губернатор острова. Ви собі уявляєте, що це таке, якщо ваша держава називається Антигуа і Барбуда — і рівно половина з цього «більше непридатна для життя?»

Урагани закінчені. Тисячі, десятки тисяч будівельників і волонтерів працюють над відновленням, це не враховуючи армії й інших професійних рятувальників.

А ще одні хлопці просто приходять у величезний зал, сідають за телефони — і починають просто обдзвонювати американців із проханням пожертвувати яку-небудь суму на відновлення... Це, звісно, не враховуючи того, що пожертвували вони самі.

Це називається телемарафон Hand-in-Hand-2017.

І це називається співпричетність.

І це називається Америка.

God bless...

Користувач Alexander Ostashko