Відновлення Лівії
Через шість місяців після того, як лівійські повстанці піднялися зі зброєю в руках проти лідера країни полковника Муаммара Каддафі, їм нарешті вдалося його скинути. Проте будучи переможцями на полі бою, вони не такі блискучі тріумфатори з політичного й економічного погляду. Якщо повстанці хочуть забезпечити собі довготривалий успіх, вони мають подолати слабкості, що їм заважають.
Найближчими днями після початку повстання (17 лютого) повстанці сформували політичний орган, відомий як Національна перехідна рада (НПР), і виконавчий орган, відомий як Виконавчий комітет. Незважаючи на те, що в ньому представлено різні верстви лівійського суспільства, і на те, що до нього належать люди, які мають технічні навички, декілька проблем поставили ці групи в скрутне становище.
Критики висміюють НПР за недостатню прозорість і висловлюють невдоволеність через недалекоглядні рішення, які вона ухвалює. Крім того, вони ставлять питання про критерії, якими керувалися, обираючи його членів. Лівійці кажуть, що голова ради Мустафа Абдель-Джаліль віддає перевагу дисидентам, які були ув’язнені Каддафі, а не тим, хто має підготовку й навички, потрібні для відновлення країни. Якщо НПР не розвіяла сумніви в безсторонності, то важко передбачити, як вона зможе впоратися зі складними проблемами, які чекають її попереду.
Не лише політика НПР може звести нанівець успіх, досягнутий лівійським повстанням. Незважаючи на свою популярність у деяких регіонах східної частини Лівії, контрольованої повстанцями, Абдель-Джаліль — свавільна особистість, якій не вистачає харизматичних якостей революційних лідерів. Він є провінційним гравцем, який досі не зміг аргументовано сформулювати уявлення про нову Лівію.
Брак досвідчених у політичному плані лідерів створює проблеми для контрольованого повстанцями східного регіону. Минуло зовсім небагато часу, як Абдель-Джаліль посів пост голови НПР, а він уже в березні цього року оголосив, що члени ради не братимуть участі в передвиборчій гонці на майбутніх виборах. З того часу на політичному фронті великої активності не спостерігається. Адже активісти неохоче починали кампанію, поки повстанці продовжували боротися, а це стримувало формування політичних партій. Як наслідок, у країні, що не має досвіду плюралістичної демократії, було створено всього дві партії. Наразі лунає дуже мало голосів, які послідовно захищають зміни, потрібні, щоб безпечно перейти від авторитарного режиму до демократичного.
НПР може зіткнутися і з іншими проблемами. У липні їхній головнокомандувач Абдул Фаттах Юніс був убитий за досить таємничих обставин після того, як Рада видала ордер на його арешт. Його клан вимагає відповідей, яких у НПР немає. Люди, обізнані з цією справою, зазначають, що вище керівництво НПР причетне до смерті Юніса.
Незважаючи на те, що розслідування вбивства Юніса затихло через недавні воєнні перемоги повстанців, його клан вимагає справедливості й прагне відплати, якщо НПР не зможе розв’язати це питання. І як наслідок, є розкол рядів повстанців, а це пряма загроза втягнути Лівію в нові безчинства в той самий момент, коли ворожнеча має припинитися.
Загроза кровопролиття серед цивільного населення ставить під загрозу Лівію епохи пост-Каддафі в цілому. Лівійські повстанці на сході країни вже вимагають помститися спільникам Каддафі, багато з яких працювали в його революційних комітетах, що навіюють страх. Правозахисники повідомляють, що в західній частині Лівії прихильникам Каддафі стріляли в руку для того, щоб таким чином помітити їхню зраду. За неспроможності НПР домогтися дотримання цими солдатами дисципліни, кількість випадків такої жорстокості, імовірно, збільшуватиметься під час того, як солдати армії і народне ополчення звільнятимуть базові пункти опору армії Каддафі.
НПР також стикається і з низкою економічних дилем. До революції Лівія добувала 1,6 млн. барелів нафти щоденно, що становило 96% доходів країни від експорту. Проте з лютого «крани пересохли» через руйнування й пошкодження, завдані нафтовій інфраструктурі. Весь цей час НПР виживала загалом завдяки міжнародній допомозі й розморожування лівійських активів зарубіжними урядами.
Однак ці фонди не зможуть «підживити» економіку територій, контрольованих повстанцями. Лівійці невдоволені тим, що їм не видають щомісячні зарплати. Оскільки в нічний час припиняли подавати електроенергію, без світла залишилася велика кількість людей у таких містах, як Тобрук, і навіть у повстанській столиці Бенгазі кілька разів відключали електроенергію.
Військові витрати поглинають набагато більше коштів, ніж відновлення пошкодженого устаткування для видобутку нафти й електромереж. Такі міста, як Місурата, було зруйновано внаслідок бойових дій, і їх мають відбудувати. Проте в Лівії недостатньо технічних можливостей, щоб енергійно вирішувати ці проблеми. Через брак кваліфікованих фахівців Лівія епохи пост-Каддафі ризикує стати залежною від іноземної допомоги так само, як виявилися залежними пакистанці, що живуть в основному за рахунок міжнародної допомоги, а не за рахунок власної економічної діяльності.
Після повалення Каддафі й падіння його авторитарного режиму народ, позбавлений свободи впродовж 42 років, має взяти відповідальність на себе. Проте з НПР, що досі вагається, йому доведеться подвоїти свої зусилля для утвердження миру, в ім’я якого довелося багато чим пожертвувати.
Барак БАРФІ — науковий співробітник Фонду «Нова Америка».
