Війна «списків»

Період невдалого «перезавантаження» відносин між Росією й США змінився війною списків, що розпочалася наприкінці минулого тижня. 12 квітня американська преса опублікувала «список Магнітського». Йдеться про запровадження візових і економічних санкцій проти 18 росіян, яких у США вважають причетними до порушень прав людини. Наступного дня Росія відповіла власним списком з 18 громадян США.

Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков назвав дії адміністрації Обами прямим втручанням у внутрішні справи Росії та заявив, що за межами Росії загибель адвоката взагалі нікому не слід обговорювати. «Справа Магнітського взагалі ніде не має обговорюватися за межами Росії, це неприпустимо для нас, і ми ніколи з цим не погодимося», — заявив Пєсков у програмі «Недільний вечір» з Володимиром Соловйовим. Пєсков назвав це ударом по двосторонніх російсько-американських відносинах.

Тим часом, спікер Державної Думи РФ Сергій Наришкін назвав «список Магнітського» зразком протиправного документа. У той же час Наришкін закликав «не панікувати» у зв’язку з прийняттям цього документа, а зберегти партнерські відносини Росії та Сполучених Штатів у стратегічно важливих питаннях. Спікер Держдуми підкреслив, що «список Магнітського» — це виклик і російська влада відповіла на нього симетрично.

Як зазначають спостерігачі, до жодного зі списків не увійшли високопоставлені представники з нинішніх адміністрацій, проте в американській пресі з’явилися повідомлення про другий, закритий, «список Магнітського», в якому нібито є, зокрема, глава Чечні Рамзан Кадиров. Особам, включеним до оприлюдненого мінфіном списку, буде відмовлено у в’їзді до США, а їхні активи будуть заморожені відповідно до «закону Магнітського», ухваленого конгресом торік. До списку потрапили ті, хто займався розслідуванням справи Магнітського, — слідчі Павло Карпов і Олег Сільченко, судді Тверського суду, які приймали рішення про продовження арешту, — Олексій Криворучко й Олена Сташина, а також екс-начальник СІЗО «Бутирка» Дмитро Комнов. У списку з 18 осіб — 16 безпосередньо стосуються справи Магнітського, ще двоє — фігуранти гучних судових справ.

Впливовий сенатор з Республіканської партії США Джон Маккейн закликав американський конгрес і Державний департамент США внести більше імен російських чиновників, підозрюваних в порушенні прав людини, до «списку Магнітського». Сенатор, що ознайомився як з оприлюдненим раніше міністерством фінансів США списком, так і з конфіденційним списком, складеним Держдепартаментом, назвав обидва документа «недостатніми». «Я глибоко розчарований тим, що адміністрація внесла до списку лише 18 імен. Водночас, коли права громадян Росії систематично порушуються, на США покладено обов’язок продемонструвати нашим друзям в Росії, що винні в порушенні прав людини все ж відповідатимуть. Тому активне застосування закону Магнітського так потрібно, і тому опублікований сьогодні список недостатньо повно відповідає нашому завданню», — цитує Маккейна РБК.

ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ

«ЦЕ ПРОСТО АКТИ ПРО ПОЛІТИЧНЕ РОЗМЕЖУВАННЯ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст, Москва:

— Поява «списків Магнітського» — дуже важлива подія в історії, а закон Антимагнітського — це вже наслідок. Акт Магнітського було прийнято в США на момент правління, напевно, найбільш не налаштованої, з одного боку, на домінування у світі, а з другого боку, може, найбільш беззубої в зовнішній політиці американської адміністрації за довгі роки. І те, що цей список було ухвалено, це насправді була очевидна реакція американського політичного істеблішменту на ті події, які відбувалися в Росії. Тобто у США зникли ілюзії з приводу того, що Росія може спочатку із західною, а потім без західної допомоги, стати демократичною країною. У деякому сенсі це було визнанням того, що Росія все одно залишається країною з іншими базовими цінностями. І насправді ця війна списків — це, звичайно, не «холодна війна» поки що. Але до неї далеко, тому що Росія все одно не може змагатися з США і бути великим геополітичним гравцем і супротивником, яким була за радянських часів. Це, звичайно, визнання того, що Росія не стала частиною західного світу і в осяжному майбутньому не стане.

Я думаю, навряд чи справа дійде до того, що, припустимо, не зустрічатимуться ніколи ні за яких умов лідери двох країн. Звичайно, зберігатимуться контакти на рівні міністрів закордонних справ. Також зрозуміло, що, грубо кажучи, США і Росія цими списками показують, що ці країни перебувають у принципово різних політичних таборах і в найближчому майбутньому стратегічними союзниками не стануть. Фактично це просто акти про політичне розмежування.

«ЦЕЙ КАЗУС — НЕСПРОМОЖНІСТЬ ОБОХ КРАЇН ЖИТИ В XXI СТОЛІТТІ»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Те, що ми зараз бачимо і можемо умовно назвати «війною Магнітського» у відносинах між Росією і Америкою, є історичним і політичним казусом. І суть цього казусу в наступному. Перш за все, у неспроможності обох країн у 21 столітті розв’язати проблеми 20-ого століття.

— Що ви маєте на увазі?

— З одного боку, спроба путінського Кремля в цілях виживання повернутися до радянської формули існування за рахунок конфронтації з іншою цивілізацією, пошук ворога і призначення на роль ворога Сполучених Штатів Америки. А з іншого боку — про неспроможність і неготовність американських політичних кіл знайти відповідь на нову радянську формулу, до якої повернувся Путін. Ось у чому цей казус. І він полягає в тому, що Кремль з одного боку хоче повернутися в минуле, але одночасно Путін і його команда не хочуть конфронтації з Америкою, хочуть співпрацювати з нею, але на умовах, які диктують вони. І в той же час у Вашингтоні ми бачимо два прагнення, які суперечать одне одному. Одні в Конгресі — законодавча влада хоче, щоб Америка повернулася хоч до якогось нормативного виміру своєї зовнішньої політики. А виконавча влада — адміністрація Обами, Білий дім не готовий використовувати ціннісний підхід у зовнішній політиці і намагається ліквідувати цей нормативний підхід. Результатом є ці 18 людей у американському списку Магнітського, які нічого не значать.

— До чого призведе цей казус?

— Цей казус може призвести лише до чергової шизофренії в російсько-американських стосунках, які висять у повітрі, в яких немає серйозної солідної економічної чи іншої бази, який ѓрунтується на ситуативних угодах. І будь-яка з цих угод виявляється тимчасовою, і при цьому не задовольняє жодну сторону. Вочевидь це триватиме досить довго, доки, принаймні, Росія не знайде спосіб виходу з 20-го сторіччя і доки Америка не знайде свій спосіб повернення до стратегічного нормативного виміру в зовнішній політиці.

— І скільки це триватиме? Доки Путін перебуває при владі?

— Я не вірю, що казус Магнітського в тій чи іншій формі зникне або буде ліквідований навіть з відходом Путіна. На місце Путіна може прийти будь-якій інший, який працюватиме в тій же радянській моделі. Тому ми можемо зробити твердий висновок про те, що з казусом Магнітського буде покінчено лише тоді, коли Росія знайде іншу формулу виживання не за рахунок міфів і стереотипів минулого, і конфронтації із Заходом. Наразі, принаймні, ми не бачимо політичної альтернативи, сили або моделі, або лідерів, які можуть запропонувати Росії цю модель. Хоча вже є усвідомлення в російській еліті і суспільстві. Бо суспільство в своїй значній частині дивиться з роздратуванням на ось ці вправи Пєскова, Путіна і так далі, на всю цю історію зі «списком Магнітського». Але наразі Росія не знайшла іншу формулу виживання. А Америка, як ми бачимо, на прикладі і адміністрації Обами, не готова знайти ефективнішу стратегічну відповідь на російський виклик. Тому так і найближчим часом і в цій субстанції продовжуватимемо сіпатися.

— А що ви можете сказати про роль Європи, чи зможе вона знайти стратегічну відповідь на цей російський виклик?

— Я в сутності справи змушена погодитися з думкою Збігнева Бжезінського щодо Європи, коли він неодноразово і у тому числі і в своїй останній книзі назвав Європу будинком для пенсіонерів. В Європи і через кризу, і в силу ще недосконалості механізмів зовнішньої політики, немає єдиної концепції щодо Росії. А політика окремих держав, які репрезентують ядро Європи, — вона ще в більшій мірі ѓрунтується на імітації і потуранні. Хоча одночасно ми повинні визнати, що і в Німеччині, і у Великій Британії, і у Франції, і в інших країнах громадська думка вже рішуче вимагає від своєї виконавчої влади пошуку нового підходу до путінської Росії.