Військове втручання Росії в українські події лише доводить її слабкість

І знову заговорили про холодну війну, що тривала з 1947 по 1989-й, але світ змінився: Європа більше не є настільки ж життєво важливою для США та й Росія вже не СРСР. Нині ситуація набагато більш непередбачувана. Росіяни з натхненням чекають закінчення безконечної дуелі. Вони упевнені, що перемога вже за ними.

Цими словами не описується нинішня ситуація в Росії, вони вийшли з-під пера пана N і опубліковані у виданні Foreign Affairs 1947 року. Псевдонім приховує американського дипломата Джорджа Ф. Кеннана, який вважається батьком-засновником так званої «політики заборони», яка стала головною зовнішньополітичною лінією Сполучених Штатів у період холодної війни. Ще після закінчення світової війни США прагнули до співпраці зі своїм головним союзником у війні — СРСР. Кеннан підкреслює, що агресивність СРСР нікуди не зникне попри всі спроби Заходу задобрити його.

• США повинні були створити систему гідної протидії впливу СРСР у Європі. Одночасно було важливим сформувати у свідомості європейців уявлення про США як про більш життєздатну і в гуманістичному сенсі більш привабливу державу, ніж СРСР. Стосунки між США і СРСР різко загострилися. В центрі конфлікту було «німецьке питання». Як вчинити з державою, що розв’язала війну і територія якої окупована країнами-переможницями? Заходу не сподобалося те, що СРСР перетворив окуповану ним Східну Європу у форпост комунізму. Тоді Європа, як і охоплений громадянською війною Китай, була слабкою і світ став біполярним: США і СРСР конкурували за сфери впливу.

Останнім часом холодна війна згадується все частіше. Президент Саулі Ніїністе сказав, що ми стукаємо в «ворота холодної війни». Минулого тижня шведський прем’єр-міністр Фредрік Райнфельдт висловився, що Росія поводиться, як за часів холодної війни. Керівник дослідницьких проектів з Університету Гельсінкі Юхана Аунеслуома вважає, що Ніїністе навряд чи хотів порівняти нинішню ситуацію зі світовим устроєм часів холодної війни. «Найімовірніше він тим самим продемонстрував свою заклопотаність охолодженням стосунків між Заходом і Сходом», — говорить Аунеслуома, який займається вивченням холодної війни.

• Між нинішньою ситуацією і періодом холодної війни (1947—1989) є деякі істотні відмінності. Після Другої світової війни Європа лежала в руїнах і велика частина її на тому або іншому етапі перебувала під окупацією. У Європі виник глобальний вакуум влади, який і прагнули заповнити собою СРСР і США. Нині в стані хаосу перебуває тільки Україна, яка опинилася в стані внутрішнього вирування після того, як її непопулярний і корумпований президент був відсторонений від влади. Захід, так само як і Схід, намагається заповнити виниклий вакуум. Зазвичай історія холодної війни бачиться ланцюжком само собою зрозумілих подій, що загострювали протистояння Заходу і Сходу.

Німеччина виявилася розділеною після того, як СРСР і західні держави створили на окупованих ними територіях власні держави. Потім Радянський Союз створив власну ядерну зброю, що стало початком гонки озброєнь. У Корейській війні кожен підтримував свою сторону. Незабаром СРСР ухвалює рішення про будівництво Берлінської стіни, аби виключити відвідини східними берлінцями західної частини міста. Кубинська криза 1962 року стала піком протистояння світових наддержав, коли вони підійшли до порогу ядерної війни.

• Могло статися інакше, після смерті Йосифа Сталіна (1878—1953) багато хто вважав за можливе розрядку напруженості холодної війни, що набирала хід. Так вважав і Джордж Кеннан, який побоювався розколу Європи. Ще тоді він прийшов до висновку, що найкращим рішенням могло стати повне виведення американських і радянських військ із Німеччини, яка мала стати після цього нейтральною державою. Можливо, холодна війна ніколи б і не почалася, якби США рішучіше застосували ядерну зброю як інструмент залякування одразу ж після закінчення Другої світової війни. Адже США володіли ядерною монополією до 1949 року. Чи зуміли б Штати з його допомогою нав’язати свою волю Східній Європі?

Історія не терпить умовного способу. Після того, як Радянський Союз створив свою ядерну зброю, почалася гра «в гляділки», яка тривала десятиліттями, стала нав’язливою ідеєю у лідерів східних і західних держав. «Позитивною стороною холодної війни була відносна стабільність і прогнозованість світового устрою. Нинішня ситуація така, що її набагато складніше спрогнозувати», — говорить Юхана Аунеслуома. З одного боку, глобальні зміни міжнародної політики, зокрема руйнування колоніальної системи або отримання незалежності країнами третього світу, зазвичай тлумачилися крізь призму холодної війни, що і заводило міркування у глухий кут. Прикладом тому служить хоча б та ж війна у В’єтнамі.

• У період холодної війни Європа означала для США питання життя і смерті. Тепер усе не так. Для США на порядку денному як мінімум два питання, які більш важливі, ніж Росія. Першим із них є боротьба з тероризмом. І хоча президент Барак Обама всіляко намагається відхреститися від «антитерористичної війни», що дісталася йому в спадок від його попередника, «воїни джихаду» сприймаються центральною небезпекою для безпеки США. З іншого боку, зростаюча потужність Китаю видається американцям куди більш серйозною проблемою, ніж випади економічно слабкої Росії. У Південно-Китайському морі Китай чинить тиск на Філіппіни і В’єтнам, що шукають допомога США так само, як і країни Балтії і Польща в Європі.

«У період холодної війни Європа була плацдармом для протистояння наддержав. Тепер політичне значення цього регіону знизилося, і події в Європі автоматично не зводяться в ранг значимих із позицій усесвітньої історії», — підкреслює Аунеслуома. Був час, коли честолюбство Росії носило усесвітній характер, тепер же її сфера впливу за винятком кількох випадків не поширюється зовні державного кордону країни. Ідеологія також грала в холодній війні важливу роль. Різні суспільно-політичні формації — демократичний капіталізм і комунізм — билися між собою за право виглядати краще. Після її закінчення Джордж Буш-батько, який був тоді Президентом США, сказав, що боротьба йшла за «душу людства».

Як заявляє професор міжнародної політики Університету Тампере Туомас Форсберг, ідеологічно забарвлений також і нинішній конфлікт між Заходом і Росією. «Російський президент Володимир Путін останнім часом всіляко намагається підкреслити захід Європи і занепад західних цінностей. Росія розглядає себе як форпост консервативних і авторитарних цінностей. У цьому ж таборі перебувають Туреччина і Угорщина», — говорить Форсберг.

• З точки зору зовнішньополітичної лінії Фінляндії, Росія більш значима, ніж ісламська держава або Китай. Нове протистояння Росії і Заходу призвело до того, що все більше фінів починають закликати на допомогу НАТО. Ще недавно створений 1949 року військово-політичний блок розглядався як непотрібний пережиток періоду холодної війни. Проте своїми діями Володимир Путін актуалізував його первинне призначення: захист Європи від вірогідної агресії з боку Росії. За часів холодної війни ніхто не ставив під сумнів захист країн-членів НАТО. Якби СРСР напав на одну з держав, що входили до складу блоку, ядерна відповідь не змусила б на себе довго чекати. В усякому разі така була доктрина масивного удару у відповідь, що існувала до 1960 років. Це мало ефект: за весь час холодної війни НАТО жодного разу не вдавалося до застосування сили.

Проте питання в тому, чи готові США розв’язати війну проти Росії задля якоїсь там крихітної Естонії? Президент Обама виступив із завіреннями, що захист Таллінна представляється не менш важливим, ніж захист Парижа, Берліна або Лондона. Метою таких запевнень є підвищення градуса залякування, що може забезпечити Сполученим Штатам уникнення бойових дій у Європі і в майбутньому. Треба сказати, що в сучасній війні агресія — це куди абстрактніше поняття, ніж за часів холодної війни, що і доведено «гібридною війною» в Україні. Командувач військами НАТО в Європі Філіпп Брідлав дав зрозуміти в своєму інтерв’ю виданню Die Welt, що, якби дії Росії здійснювалися б щодо країни — члена НАТО, це означало б агресію проти всього блоку.

За словами Туомаса Форсберга, якби Фінляндія входила до складу НАТО, ситуація була б безпечнішою, «але при поточному стані справ прагнення стати членом НАТО знизило б рівень безпеки Фінляндії». Сьогодні, як і в епоху холодної війни, є і ті, хто вважає, що Захід не повинен дуже церемонитися з Росією, мовляв, Путін має імунітет проти закликів розуму. Інші вважають, що Захід з 1990 років займався тим, що дратував і принижував Росію, чим і спровокував конфлікт. Російське керівництво за часів путінського режиму намагалося протистояти розширенню НАТО до Східної Європи. Україна розглядається Росією як її молодший брат. І якщо Україна потребує російського газу, то і продукція для російських військових виробляється в Україні.

• Нарешті, чеченська і грузинська війни не особливо заважали Заходу вибудовувати «партнерські» стосунки з Росією. В епоху «холодної війни» було складно звикнутися з думкою про те, що треба йти на компроміси, визнаючи, зокрема, інтереси безпеки іншої держави. Отже, тотальне приниження, яке Росія може випробувати у зв’язку з кризою в Україні, навряд чи принесе істотні дивіденди Заходу. Туомас Форсберг упевнений, що військове втручання Росії в українські події лише доводить її слабкість. «Путін боїться втратити свої позиції, а значить, намагається ризикувати. Щоразу, як він відчуває невпевненість, це підвищує вірогідність застосування сили», — говорить Форсберг. Таким чином російську гру м’язами можна пояснити слабкістю самої Росії. Навряд чи і в цій безконечній дуелі її ресурсів надовго вистачить.

12 вересня 2014 року. Helsingin Sanomat, Фінляндія. Переклад inoСМИ.ru