Внутрішні війни єгипетського президента

Рішення уряду єгипетського президента Хосні Мубарака відправити під суд двох старших суддів за поширення інформації про підтасовування голосів під час парламентських виборів восени минулого року приголомшило країну. Величезні натовпи зібралися на підтримку суддів й абсолютно зненацька захопили режим Мубарака.

Уряд Мубарака тепер, схоже, відступає так швидко, як може. Суддя Махмуд Мекки був виправданий, а судді Хешаму аль-Баставісі, який переніс інфаркт за ніч до цього, просто винесли догану. Однак ситуація в Каїрі залишається неспокійною, й уряд побоюється ще однієї хвилі виступів на підтримку демократії після того, як судді закликали до поновлення демонстрацій по всій країні.

Серед єгипетських суддів існує давня традиція обачності та дотримання норм поведінки і моралі. Однак вони почуваються ображеними спробами уряду замаскувати маніпулювання одних виборів за іншим твердженням, що судді здійснюють спостереження за ходом голосування. Що робить їхню боротьбу помітною для зазвичай мовчазної єгипетської громадськості, то це солідарність майже всіх 9000 суддів у цьому протистоянні. Їхній представницький орган — «Клуб суддів» — давно добивався нового закону, що поновлює незалежність суддів. Сьогодні судді самі наполягають на своїй незалежності.

Режим Мубарака виступає категорично проти цього та вдається до позасудових заходів, таких як надзвичайні суди, суди, що займаються питаннями національної безпеки, та військові суди, що не дотримуються міжнародних стандартів. Усупереч своїм обіцянкам у ході передвиборної кампанії на п’ятий президентський термін Мубарак попросив (і підконтрольний йому парламент дозволив) продовжити ще на два роки дію закону про надзвичайний стан, згідно з яким країна управлялася протягом усього його президентства.

Саме проти цього закону найбільше і заперечують судді та громадянське суспільство Єгипту. Закон про надзвичайний стан діє в Єгипті від часу вбивства президента Анвара Садата в жовтні 1981 року, і Мубарак стверджує, що йому необхідне ще одне продовження для боротьби з тероризмом. Але, згідно з останнім звітом про права людини, попри закон про надзвичайний стан, 89 осіб загинули та 236 отримали поранення в результаті терористичних актів у Єгипті за останні 12 місяців. У сусідньому Ізраїлі, де все ще триває конфлікт із палестинцями, за той самий період часу лише 18 осіб загинули та 25 отримали поранення внаслідок подібних актів. Однак ізраїльтяни не живуть в умовах дії закону про надзвичайний стан.

Більш того, необхідно брати до уваги, що на самому піку арабсько-ізраїльського конфлікту в 1973 році озброєні сили Єгипту нараховували один мільйон осіб. Сьогодні лише 350 тисяч служать в армії, тоді як розмір служби внутрішньої безпеки нещодавно досяг одного мільйона.

Першою внутрішньою війною Мубарака була боротьба з озброєними ісламськими угрупованнями на початку його перебування при владі, однак сьогодні він веде ще три внутрішні війни. Боротьба з суддями спричинила достатньо громадських заворушень, щоб дати Мубараку підстави відправити тисячі одягнутих у чорну уніформу співробітників центральних сил безпеки в центр Каїра. Це розгортання, що продовжується три тижні, вже триває довше аніж дві останні війни проти Ізраїлю разом узяті.

Ще одна внутрішня війна — з єгипетськими бедуїнами Синаю — почалася два роки тому. Узявши приклад зі своїх палестинських сусідів, якщо не з самої «Аль-Каїди», відчужені молоді бедуїни, мабуть, вирішили збунтуватися проти поводження з ними, як із громадянами третього сорту. Всюди навколо них, але особливо на багатолюдних курортах південного Синаю, мільярди витрачають на дороги, аеропорти та пляжі; великі ділянки земель щедро виділяють багатим єгиптянам із Долини Ніла та іноземцям, але не корінним жителям Синаю.

Справді, синайські бедуїни мають право використання, але не володіння землею, оскільки через мляву і часом корумповану єгипетську бюрократію Синай усе ще вважається військовою зоною і лояльність його корінних жителів ставиться під сумнів. Два роки тому в річницю війни в жовтнi 1973 року молоді синайські бойовики висадили в повітря готель «Таба Хілтон». У липні минулого року в ще одне національне свято вони завдали удару по трьох туристичних місцях неподалік від сімейного володіння сім’ї Мубарака в Шарм-ель-Шейху. Ці символічні, а також смертельні попередження сім’ї, яка стала по- справжньому фараонською за розміром, стилем і владою, минули непоміченими.

Третя нещодавно розпочата внутрішня війна навколо громадянських прав коптських християн назрівала багато років. Копти є корінними єгиптянами та становили більшість населення країни до X століття. По мірі арабізації й ісламізації Єгипту копти перетворилися на меншину у власній країні.

У Єгипті Мубарака рівність громадян перед законом, хоч і зумовлена конституцією, не поважається та не дотримується, особливо щодо будівництва та захисту коптських церков. У листопаді минулого року, коли мусульманські фанатики здійснили напад на коптську церкву в Александрії, кілька коптів отримали поранення. Через шість місяців фанатики скоїли напади ще на три церкви під час недільної служби, в результаті яких загинули кілька віруючих і багато отримали поранення. Протягом трьох наступних днів копти виходили на вулиці Александрії на знак протесту проти потурання служб безпеки щодо злочинців, того, що з них роблять цапів-відбувайлів, і причетності влади до цих нападів із метою виправдати продовження закону про надзвичайний стан.

Чотири внутрішні війни Хосні Мубарака пов’язані з боротьбою ізольованих сегментів єгипетського суспільства, які дедалі частіше виступають проти режиму, що давно пережив свій легітимний мандат. Боротьба з суддями може виявитися ахіллесовою п’ятою Мубарака. Справедливість є основною цінністю для єгиптян, і її відсутність лежить в основі всіх протестів. І не може бути більш непереборного доказу, ніж безпрецедентна кількість людей, які мирно вийшли на вулиці для демонстрації солідарності з суддями.

Саад Еддін ІБРАГIМ — професор політичної соціології в Американському університеті в Каїрі та голова Центру з вивчення питань розвитку Ібн Кхалдун