Вибори без Союзів

В неділю 13 та в понеділок 14 квітня в Італії відбудуться вибори, які мають оновити обидві гілки італійського парламенту — палату депутатів та сенат республіки. Як відомо, позачергові вибори проводяться внаслідок розпуску парламенту, який відбувся 6 лютого 2008 року.

ПОЛІТИЧНІ РОЗКЛАДИ

Порівняно з попередніми виборами в Італії, цього разу перед виборцями постає зовсім інша політична картина. Два великі об’єднання, які існували у 2006 році й перед тим, зараз зникли, і прихильниками великих змін стали окремі партії, які належали до цих об’єднань. Узагальнююча тенденція — це розпад двох великих альянсів, створення більшої кількості альянсів і об’єднання навколо них подібних між собою політичних сил. Хоча об’єднань і більше, всередині вони менш різноманітні й навіть виступають з одним списком — за винятком новоствореної Демократичної партії та Партії народу свободи — та з єдиною програмою.

Альянс лівоцентристів «Союз» розпався після відходу у відставку уряду Романо Проді 24 січня цього року, і політичні сили, які входили до нього, започаткували інші нові утворення. Одне із них — Демократична партія — вирішило, що може обійтися без більшості тих партій, які входили до альянсу лівоцентристів, як для виборів до сенату, так і для виборів до палати депутатів. Крім того, партія вирішила погодитися на альянс тільки з тими партіями, які повністю, без жодних винятків, приймуть її виборчу програму.

Єдиний альянс, який утворила Демократична партія (ДП) — це альянс із партією «Італія цінностей», яка під час передвиборної кампанії зберігає свій особистий символ, але потім входитиме до складу парламентських груп ДП. Італійські радикали після довгих переговорів погодилися на пропозицію ДП про те, щоб вписати власних кандидатів у списки останньої: це означає, що радикали формально не представляють ні власних списків, ні власного символу.

Інші чотири партії: Комуністична реорганізація, Партія італійських комуністів, Партія зелених, «Ліві демократи» скористалися нагодою для того, щоб виступити з єдиним списком в об’єднанні «Ліві Райдуга» і для того, щоб представити єдину кандидатуру на пост президента ради міністрів (прем’єр- міністра).

Соціалістична партія, яка підтримала уряд Романо Проді, від самого початку вирішила виступити з власним символом, і це було основною перешкодою для укладення договору з Демократичною партією. Соціалістична партія висуває власну кандидатуру на виборах.

Без будь-якого союзника виступають також Комуністична партія робітників, рух «Критичні ліві», а також ті партії, які раніше належали до великої коаліції «Союз»: Демократичний союз, «Політичний рух громадян» і Нова партія акції.

Що стосується правоцентристських сил, які у 2006 році виступали в єдиному об’єднанні «Дім свободи», їхній сценарій, запропонований виборцям, також змінився. Після рішення Вельтроні порвати із лівими радикалами, Сільвіо Берлусконі і Джанфранко Фіні вирішили, що відповідні партії «Вперед, Італія» і «Національний альянс» виступлять під єдиним символом «Народу свободи», у коаліції із Північною лігою, яка запропонує свої списки тільки у центрально-північній частині країни, і з Рухом за автономію, який представить свої списки в центрально-південній частині.

До об’єднання «Народ свободи» увійшли також інші невеликі утворення, такі як «Християнська демократія за автономії», ліберал-демократи і «Соціальна акція».

Союзу демократичних і центричних християн (UDC) було запропоновано приєднатися до «Народу свободи». Проте UDC не прийняв цю пропозицію. Об’єднавшись з іншою партією «Біла роза», UDC на виборах виступає під назвою «Союз центру».

Деякі окремі представники правоцентристських сил, такі як Джуліано Феррара, який перед початком виборчої кампанії закликав країну до дискусії про можливість мораторію про введення в дію закону про аборт, мають намір представити список «за захист життя».

ПРОГНОЗИ

Звичайно, що до сьогодні ніхто не може сказати з певністю, яке із двох основних угруповань-суперників — «Народ свободи» з лідером Сільвіо Берлусконі чи Демократична партія Вальтера Вельтроні — набере більше голосів у виборах 13—14 квітня. Але вже зараз є багато слушних прогнозувань, які базуються як на попередніх опитуваннях, так і на особистих міркуваннях виборців: не існує жодного італійця, який би не мав власної ідеї на цю тему. Науковий спосіб, який часто використовується для передбачення виборчих результатів, базується власне на визначенні позицій громадян. Він містить показник, який, як правило, називають «winner»: у його основі лежить сукупність прогнозувань, здійснених самими виборцями, які відповідають на запитання: «Хто переможе на виборах?».

Вже довгий час показник «winner» вказує на те, що переважна більшість виборців вважають, що між Берлусконі й Вельтроні виграє Берлусконі. Зокрема, в лютому 74% виборців були впевнені у перемозі «Народу свободи» (PDL). Але в наступні тижні з’явилася цікава й важлива тенденція, навіть якщо й не відбулося суттєвих змін у передвиборних прогнозах.

І дійсно, більшість населення і надалі вважає, що в Берлусконі більше шансів виграти. Але набагато більше, майже втричі, зросла кількість осіб, які почали вірити в те, що може виграти Вельтроні. Це сталося тоді, коли, згідно опитувань, збільшилася кількість виборців, які мають намір віддати свій голос за Демократичну партію. Але все ж таки варто сказати, що ця зміна прогнозів відбулася майже виключно в межах лівоцентристського електорату. Одним словом, ті, хто має намір голосувати за колишнього мера Рима, несподівано стали більш оптимістичними. Розвиток виборчої кампанії в останні тижні перед виборами покаже нам, якою мірою їхні прогнози — і їхній оптимізм — зможе отримати тверде підґрунтя.

Ще декілька слів про новостворену Демократичну партію, яка є важливою новиною цьогорічних виборів. Рішення Вальтера Вельтроні «вирушити в дорогу наодинці» спричинило повний переворот у всьому політичному сценарії Італії. Завдяки цим подіям відбулися зміни, які повинні були стати результатом виборчої реформи. Тому Демократична партія за останні тижні отримала велику кількість віртуальних голосів у попередніх опитуваннях, не враховуючи вже постійних прихильників тих політичних сил, які утворили цю партію.

В останні дні в центрі передвиборної кампанії перебувають окремі персонажі — кандидати на посаду прем’єр-міністра. Тому цікаво знати рівень популярності різних лідерів і рівень довіри, яку громадяни мають до них. У одному із останніх опитувань виборцям запропонували відповісти саме на це запитання: наскільки вони довіряють кандидатам на посаду прем’єр-міністра? Результати виявилися досить неочікуваними: Вальтера Вельтроні вважають більш гідним довіри, ніж Сільвіо Берлусконі. Відстань між обома не дуже велика, але все ж значуща.

У тій самій категорії далі йдуть імена Бертінотті, Казіні та Сантанке. Звичайно, мати довіру зовсім не означає голосувати за ту саму кандидатуру: коаліція, якою керує Берлусконі, навіть у ці дні твердо тримається на першому місці, із суттєвою дистанцією, яка дозволить їй — у випадку, якщо не буде великих змін, — досягти перемоги у виборах 13—14 квітня. Але особиста популярність лідера є важливим фактором у намаганні отримати голоси тих виборців, які ще не вирішили, за кого голосувати. В наступні тижні побачимо, чи Вельтроні зуміє використати довіру виборців для того, щоб збільшити кількість голосів за нього.