Виклик для Молдови

Упродовж 2017 року в політичному житті Республіки Молдова (РМ) тривають доволі складні процеси. Публічне протистояння проєвропейських і проросійських сил все більше набирає обертів. Питання лише в тому, хто зрештою переможе, і чого очікувати в майбутньому.

Багато з того, що сьогодні відбувається в Молдові, з певними характерними відмінностями, нагадує події, які мали місце в Україні у 2007 — 2010 роках. Теж розчарування населення в проєвропейських силах; «перетікання» електорату до проросійської партії, що врешті призводить до її перемоги на парламентських виборах; прихід до влади президента з євроазійськими поглядами та вподобаннями; переорієнтація країни на східний напрям тощо. Подальші наслідки в Україні вже всім відомі. Однак чомусь у Молдові для більшості пересічних громадян вони не є показовими й дуже часто сприймаються інакше, адже є власна специфіка, вплив на яку здійснює низка обставин. Із одного боку, це зубожіння населення, затяжні складні політико-економічні умови в країні, розчарування в проєвропейській владі тощо. З другого — російська пропаганда, для якої є певне підґрунтя в країні й проти якої Молдова, що пережила конфлікт в Придністров’ї, досі не знайшла ефективної протиотрути.

ЕСКАЛАЦІЯ З ПІДТЕКСТОМ

З обранням взимку лідера Партії соціалістів РМ Ігоря Додона президентом країни, який публічно декларує власну прихильність до Росії, можливість радикальних змін в Молдові стала цілком реальною перспективою. Впродовж останніх дев’яти місяців значно зросло протистояння в публічній площині між проєвропейськими — законодавчою та виконавчою гілками влади, з одного боку, та проросійським президентом — з другого, яке поступово досягає свого апогею. Однак не все так прозаїчно, як здається на перший погляд. Під афішованою боротьбою приховується дещо інша гра...

Так, на початку своєї каденції президент Молдови І. Додон виступив ініціатором розірвання Угоди з ЄС та визнання Брюсселем нейтрального статусу Молдови. Все це нічим не завершилося, однак створило певне тло для ЗМІ та населення країни.

Надалі, в березні 2017 року, своїм указом він оголосив про проведення консультативного референдуму у вересні цього ж року. При цьому на загальне обговорення президент виніс чотири питання, деякі з яких, на перший погляд, лежать в компетенції державних інституцій, а не народу. Більшість населення відповідало б на них виключно інтуїтивно, не розуміючи до кінця значної частини деталей і «підводних каменів». Судіть самі: скасування закону про порядок повернення вкраденого мільярда євро з банківської системи; надання президентові додаткових повноважень щодо розпуску парламенту і призначення дати дострокових парламентських виборів; скорочення кількості депутатів із 101 до 71; викладання в навчальних закладах країни предмета «Історія Молдови» замість «Історії румунів». В результаті Конституційний суд РМ 27 липня 2017 року ухвалив рішення, за яким фактично скасував проведення консультаційного референдуму, зазначивши, що він «не відповідає Конституції». Судді зазначили, що на підставі цього референдуму Ігор Додон мав намір внести зміни до Основного закону країни, а це не входить до повноважень президента. Фактично такої ж думки була й Венеціанська комісія, яка також винесла негативне рішення щодо запропонованого референдуму.

Пізніше, в квітні 2017 року, Президент підписав рамковий меморандум про співпрацю між Євразійською економічною комісією та РМ, який, по-суті, став декларативним документом і не мав практичної реалізації. Однак такі дії мали позитивний вплив на його електорат, який ще більше його згуртував навколо президента, та думки — «повалити корумповану владу».

На цих прикладах протистояння в РМ не вичерпується. Відбулося безліч конфронтаційних подій, які лише загострили ситуацію. Так, Ігор Додон виступив проти дій влади щодо відкриття Офісу НАТО в Кишиневі; відмовився погоджувати кандидатури кількох послів РМ до деяких країн; не підписав законопроект про святкування 9 травня Дня Європи, а не Дня Перемоги. Також не було знайдено спільної мови з урядом у випадку з висилкою російських дипломатів із країни до РФ, із визнанням Д. Рогозіна персоною нон ґрата, із забороною прикордонної служби Молдови на в’їзд в країну депутатові Державної думи РФ і групи російських артистів, які прямували до Придністров’я; відкриття спільного прикордонного контрольного пункту «Кучурган» між Україною та Молдовою і т.д.

Одним із небагатьох випадків, де було знайдено компроміс, стало внесення змін у виборче законодавство, в результаті чого майбутні вибори до парламенту 2018 року вже мають пройти за змішаною системою. Фактично було знайдено спільну мову між Партією соціалістів РМ І. Додона та їхніми опонентами — проєвропейськими силами, представленими в парламенті переважно Демократичною партією (ДП) молдовського олігарха і особи, яка має дуже потужний вплив на всі події в РМ, В.Плахотнюка. Цей факт посилив думку місцевих експертів і опозиційних до обох партій демократичних сил в тому, що є певний негласний зговір ПСРМ та ДП.

Серпень — вересень 2017 року стали найбільш насиченими в процесі політичної боротьби. Спікер парламенту Андріан Канду та прем’єр міністр Павел Філіп, які є представниками Демпартії РМ, проігнорували засідання Вищої ради безпеки РМ на чолі з І. Додоном. Свої дії вони пояснили тим, що, відповідно до чинного законодавства РМ, «Президент або Вища рада безпеки не можуть втручатися в діяльність уряду». Така відповідь зумовлена тим, що на цьому заході серед низки питань президентом було ініційовано обговорення рішення МЗС Молдови стосовно оголошення віце-прем’єра РФ Дмитра Рогозіна персоною нон грата в країні.

Ще однією подією місяця стало звернення Молдови до ООН з проханням включити питання виведення російських військ (не миротворчого контингенту) з Придністров’я (відповідно до зобов’язань РФ від 1999 року) в порядок денний сесії Генеральної Асамблеї ООН. Такі дії жорстко розкритикував І. Додон, назвавши «піар-ходом влади».

Одним із останніх прикладів конфронтації стала ситуація навколо участі молдовських військових у навчаннях Rapid Trident-2017, які відбулися в Україні з 7 по 23 вересня, — Trident-2017. Президент Республіки Молдова виніс ухвалу призупинити постанову уряду про участь молдовських військових у військових навчаннях в Україні, скориставшись статтею 88 Конституції РМ, яка передбачає право призупиняти «дію актів Уряду, які суперечать законодавству, до прийняття остаточного рішення Конституційним судом». Він наголосив, що, згідно з Конституцією, Республіка Молдова є нейтральною державою, а молдовські військові не повинні брати участі у військових навчаннях, що проводяться під егідою будь-якого військового блоку. Заяви Додона були проігноровані, й молдовські військовослужбовці все-таки взяли участь у Rapid Trident-2017. У відповідь він зажадав звільнення з посади заступника міністра оборони Георге Галбура і відмовився призначати на посаду міністра оборони заступника голови Народно-європейської партії Євгена Стурзу, з огляду на відсутність в нього необхідного досвіду. Натомість висунув власного кандидата — колишнього військового, досвідченого і проросійські налаштованого Віктора Гайчука.

Такі заяви та дії президента Молдови викликали бурхливу реакцію з боку низки політичних сил і проєвропейської громадськості країни. Так, колишній прем’єр-міністр РМ Іон Стурза заявив, що існують певні механізми усунення від влади президента, котрі можна застосувати, однак, з огляду на те, що І.Додон має значну електоральну підтримку населення країни, з ним треба боротися виключно політичними методами — в публічних виступах, в прояві своєї позиції, рішеннями парламенту тощо. Лідер партії «Дія та Солідарність» Майя Санду взагалі назвала Ігоря Додона «зрадником Батьківщини» і звернулася до прокуратури у зв’язку з його державною зрадою на посаді президента. За її словами: «Президент перетворився на васала Володимира Путіна і відкрито діє в інтересах Росії. Активно використовує сумнівні джерела фінансування із-за кордону для контролю ЗМІ та підтримки свого іміджу. Президент відкрито порушує Конституцію республіки, виступаючи за ідею федералізації Молдови, й у придністровському питанні діє в протиріччі з інтересами своїх громадян. Навмисно проводить агресивну політику, щоб порушити відносини з міжнародними партнерами — Євросоюзом, США та Україною. Діє проти державної безпеки Молдови, коли відмовляє в участі військовослужбовцям Національної армії в миротворчих навчаннях».

Вирішити наявні суперечки міг бив імпічмент президентові. Однак це не так. Додон прекрасно знає, що усунення його від влади за будь-якими звинуваченнями де-факто може мати аналогічні наслідки, як у випадку із колишнім президентом Румунії Трояном Басеску. Той, навпаки, закріпив свої позиції в ролі глави держави після оголошення йому імпічменту та проведення всенародного референдуму. З другого боку, усунення І. Додона від влади одразу ж переводить увагу всього електорату на лідера Демократичної партії Влада Плахотнюка, якого, м’яко кажучи, недолюблює значна частини населення Молдови. У підсумку складається ситуація, що наявний розклад сил у політичному просторі країни є, з одного боку, патовим, а з другого — вигідним правлячим колам Молдови. На такому протистоянні можна підтримувати електорат в напруженні аж до чергових виборів до парламенту, які мають відбутися наприкінці 2018 року.

З огляду на це, місцеві політологи, експерти й політики вважають, що в Молдові відбувається складна політична гра. Сили, що перебувають при владі, не лише умисно розігрують проросійську та проєвропейську карти, розуміючи стан і побажання наявного електорату, а й борються за прихильність тієї чи іншої зацікавленої сторони — Заходу та Росії. Кожна зі сторін, що мають різні погляди на зовнішній курс держави, провокує одна одну, тим самим тримаючи політичний градус і виборців у напруженні. Про те, чи очікувати в такому разі якихось радикальних подій, чи ні, яскраво свідчать вересневі мітинги ПСРМ, які відбулися в Молдові...

ВЕРЕСНЕВЕ ЗАГОСТРЕННЯ 

Отримавши відмову в проведені консультативного референдуму, І. Додон вирішив продемонструвати свої можливості через власний електорат і за підтримки ПСРМ ініціював проведення «акцій протесту 24 вересня по всій республіці», які мали стати «прелюдією до можливого відсторонення влади». В результаті були проведені мітинги, однак не по всій країні, а лише в трьох містах: Бєльцях, Нових Анєнах та Кагулі — на півночі, в центрі та півдні країни відповідно.

Заходи 24 вересня відбулися вчасно і, як за радянських часів, достатньо пафосно та організовано. ПСРМ з мітингувальниками висловили «підтримку народом ініціатив президента щодо проведення референдуму». Під час заходів лунали лозунги, які підхоплювалися демонстрантами: «Референдум», «Хочемо дострокові вибори», «Уряд у відставку», «Молдова», «За президента», «Перемога», «Влада народу» тощо.

Зміни в Республіці Молдова, скоріше відбудуться, аніж не відбудуться. Якщо ж країна все ж таки вирішить на користь проросійських сил, то для України, безперечно, це буде певним викликом, адже може бути втрачений передбачуваний сусід, який був на боці європейської та значної частини світової спільноти під час російської агресії проти України. Однак це є викликом і для самих громадян Молдови, які у підсумку можуть бути просто обмануті, так і для країни в цілому...

Промовці практично усюди були представниками ПСРМ, які на сьогодні є або депутатами парламенту країни, або місцевих райрад і примарій. У їхніх виступах лунали фактично всі тези, які постійно озвучує І.Додон останні дев’ять місяців своєї каденції: «Влада погрузла в корупції», «Демократична партія узурпувала владу», «Узурпація не пройде», «Проєвропейські сили довели країну до зубожіння», «Молдові потрібно інтегруватися у євразійський простір», «Влада умисно загострює відносини з РФ і провокує на дії у відповідь» і т.п.

Найбільш масові демонстрації відбулися в Бєльцях, де, за приблизними оцінками, було кілька тисяч осіб і де була присутня голова партії ПСРМ Зінаїда Гречаний. Решта мітингів — в Нових Анєнах і Кагулі — були менш численними й у них взяли участь близько тисячі осіб в кожному з міст. Демонстрантів на кожний із заходів організовано звозили в міста, де проводилися мітинги, з навколишніх населених пунктів на півночі, в центрі та на півдні Молдови.

Однак головним меседжем усіх цих демонстрацій стало те, що соціалісти оголосили про старт Національної кампанії зі збору підписів за перехід до президентської форми правління в Республіці Молдова. Для цього ПСРМ розраховує зібрати, як мінімум, 70% підписів громадян країни, що володіють правом голосу.

Фактично проведені мітинги засвідчили, що партія І. Додона — ПСРМ — має політичну підтримку серед населення Молдови, однак поки зорієнтована не на «відсторонення влади» будь-якими методами, зокрема силовими, а настроєна виключно на політичні баталії. Заклики про дострокові вибори, які лунали під час мітингів, у короткостроковій перспективі практично нівелюються збором підписів щодо зміни форми державного устрою. Адже цілком зрозуміло, що ця ініціатива є довготривалою і складною, результати якої, в кращому разі, будуть або  наприкінці поточного, або на початку наступного року. А значить, населення знову буде в процесі «очікування змін» ще тривалий час. Подана ПСРМ ініціатива скоріше за все вказує на прагнення проросійської політичної сили переконати населення в необхідності перебудови форми державного управління в країні, де виключно президент відіграватиме ключову роль. Відбувається зондування думки населення та певна підготовка його до цих змін в майбутньому.

Те, що головні очікування президента спрямовані саме на чергові парламентські вибори в листопаді 2018 року, свідчить також той факт, що в кінці червня 2017 року Ігор Додон підписав указ про відкликання ключового для країни документа — Стратегії національної безпеки, і планує його переробити. При цьому він запропонував, щоб цей документ був доопрацьований і переданий на затвердження парламенту країни не пізніше кінця 2018 року. Президент чудово розуміє, що за каденції теперішнього парламенту проєвропейська більшість просто не дасть йому реалізувати власне бачення стратегії національної безпеки, де, безперечно, РФ відіграватиме ключову роль. А ось після наступних виборів ситуація може змінитися на його користь, саме тому визначено термін — кінець 2018 року.

РЕАЛІЇ З УКРАЇНСЬКИМ АСПЕКТОМ

Цікавим є той факт, що в цю непередбачувану та небезпечну гру опосередковано втягується й Україна. 19 вересня 2017 року депутат парламенту Республіки Молдова (РМ) від Партії соціалістів Богдан Цирдя заявив: «Придністров’я перебуває в блокаді, організованій Україною, — транзит українською територією для російських вантажів у регіон закрито, як і експорт придністровської продукції в РФ». І це — не головне, що депутат нахабно збрехав. Адже можна зайти на сайт митного комітету Придністров’я й побачите, що товари з Придністров’я через українську територію йдуть в Росію, Білорусь та інші країни. І, відповідно, товари з Росії надходять у цей регіон. Головне інше — закинути певний меседж громадянам Молдови, що Україна є поганим сусідом.

І це — на тлі того, що буквально напередодні відбулося засідання українсько-молдовської міжурядової комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, на якому було констатовано, що товарообіг між Україною та Молдовою, за підсумками першого півріччя, зріс на 35% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Сторони підписали протокол, що визначає пріоритетні сфери економічної співпраці між країнами — енергетика, торгівля, транспорт та інфраструктура, а також співробітництво в промисловості й АПК.

Раніше Верховна Рада України продемонструвала готовність взаємовигідного розв’язання ситуації навколо розвитку басейну ріки Дністер. У червні 2017 року було ратифіковано Угоду між урядами країн про співпрацю в охороні та розвитку басейну цієї річки, яку було підписано 29 листопада 2012 року в Римі. Фактично це означає, що українська сторона погодилася піти на компроміс, зокрема в питанні реалізації програми розвитку власної гідроенергетики до 2026 року, яка передбачала будівництво нових ГЕС на верхньому руслі річки Дністер.

Іншим аспектом є «викриття» лідера партії «Наша Молдова» Рената Усатого щодо наявності документів, які вказують на те, що Влад Плахотнюк має істотний вплив на Президента України Петра Порошенка. Молдовський олігарх і політик свого часу нібито закрив низку кримінальних справ, які існували на українського очільника держави. Було це, чи ні, не має значення, головне те, що таким чином в інформаційному просторі Молдови створюється негативний образ П. Порошенка. Тепер він постає як друг і партнер В. Плахотнюка, про негативне ставлення до якого населення країни вже говорилося вище.

Фактично, незважаючи на те, що в практичній площині справді відбувається плідна співпраця між Україною та Молдовою, проєвропейський уряд Молдови — так само, як і українська влада, шукають порозуміння та точки дотику для подальшого взаємовигідного розвитку, в інформаційному просторі має місце дещо інша ситуація, яка в головах молдован формує зовсім інакший порядок денний.

***

У цілому, політичні ігри, які відбуваються в Молдові, є доволі небезпечними. Маніпулювання вподобаннями населення за прихильність або проросійського, або проєвропейського векторів розвитку, відвернення уваги від наявних проблем і переведення всього в політичну популістську площину рано чи пізно ні до чого хорошого не приводить, а лише «розгойдує» ситуацію в країні й може призвести до непередбачуваних наслідків.

У такій ситуації робити прогнози на майбутнє восени 2017 року є недоречним, з огляду на динаміку наявних процесів у Молдові. Впродовж наступного року все може в будь-який момент змінитися на користь тієї чи іншої політичної сили, залежно, зокрема, від зовнішніх факторів.

Так, сьогодні, по факту, молдовські політики й експерти мають протилежні позиції. Одні переконані, що процес «прохолодження європейського вектора в Молдові є невідворотним», на думку ж інших — «ситуація є контрольованою й суттєво не зміниться навіть після чергових парламентських виборів». Однак ніхто не гарантує, що, незважаючи на те, що в країні «збито протестний запал» й у населення не має бажання добиватися справедливості шляхом жорсткого вуличного протистояння, у разі тривалої відсутності реформ, практичних змін у державі, реальної боротьби з корупцією та політичної нестабільності, ситуація не зміниться набагато швидше та радикальніше й цим не скористаються зовнішні сили.

І тут головне, щоб громадяни Молдови робили правильні висновки. Відкинули політику та нарешті зрозуміли, що хоч яким би гарним було радянське минуле, його вже не повернути. Необхідно підходити прагматично, раціонально й уникати емоційних рішень. Слід збагнути, що не має кращого майбутнього, аніж того, що ви самі собі збудуєте. Протиставлення Заходу та Росії в поточних умовах є недоречним. Якщо одна сторона надає можливості та інструментарій для розбудови країни, то інша продумує й вирішує все за вас, не даючи свободи для власних рухів. До того ж Кремль, отримавши попередній негативний досвід співпраці з президентом РМ В. Вороніним, цього разу, вже з чинною владою, яка знов грає в складні політичні ігри, не буде церемонитися і не упустить свій шанс отримати повний контроль над країною. Але що надасть на заміну? Нові стандарти якості? Нові робочі місця в країні? Фінансову підтримку молдовській економіці в умовах власної внутрішньої кризи? Здорову конкуренцію на молдовському чи російському ринках? Відкриє доступ до нових сучасних технологій? Що?

Звісно, зміни в Республіці Молдова, скоріше відбудуться, аніж не відбудуться. Якщо ж країна все- таки вирішить на користь проросійських сил, то для України, безперечно, це буде певним викликом, адже може бути втрачений передбачуваний сусід, який був на боці європейської та значної частини світової спільноти під час російської агресії проти України. Однак це є викликом і для самих громадян Молдови, які у підсумку можуть бути просто обмануті, так і для країни в цілому...