Випробування для Михаїла

Партія Михаїла Саакашвілі перемагає на виборах, але напруженість у відносинах з Росією залишається. Якщо росіяни хотіли допомогти Грузії обгрунтувати її прагнення до НАТО, укріпити економіку й привернути до себе увагу міжнародного співтовариства, то вони чудово впорались із завданням. У звичайний час парламентські вибори в невеликій кавказькій країні з населенням в 4,5 млн. осіб не викликали б цікавості. Але російське брязкання шаблею перетворило голосування, що відбулося 21 травня, на величезну міжнародну подію.

Ставлення Росії до Грузії було ворожим з часу розпаду Радянського Союзу. Впродовж останніх років вона запроваджувала блокаду, депортувала грузинів з Москви й відкрито підтримувала сепаратистів у Абхазії й Південній Осетії, видаючи їхнім жителям російські паспорти. Але після проголошення в лютому незалежності Косово й квітневого рішення НАТО відкласти питання про членство Грузії до наступного року росіяни вирішили підвищити ставки.

У квітні президент Росії Володимир Путін дав доручення уряду, який він тепер очолює як прем’єр-міністр, встановити офіційні зв’язки з Абхазією й Південною Осетією. Слідом за цим росіяни звинуватили грузинів у підготовці вторгнення до Абхазії й перекинули туди десантників і артилерію, заявивши, що це частина миротворчої операції. Грузія інтерпретувала дії Росії як провокаційну спробу анексії.

Важко знайти імпульсивнішого лідера, ніж Михаїл Саакашвілі, але на подив, президент Грузії виявив стриманість. «Ми відчули, що найкращою реакцією буде зберігати спокій, провести парламентські вибори, просувати реформи й показати, що ми демократія. Ми не можемо дозволити Росії визначати для нас порядок денний», — лаконічно заявив він 21 травня. Через декілька хвилин місцеві телеканали показали кадри, на яких грузини в Абхазії, намагаючись пройти до виборчої дільниці, потрапили під обстріл.

Уранці 22 травня виявилося, що правляча партія Саакашвілі отримала близько 60% голосів. Ці вибори стали випробуванням Грузії на демократичність після жорстоких сутичок з опозиційними демонстрантами в листопаді. Давид Гамкрелідзе, лідер опозиційного блоку, який отримав близько 15% голосів, справедливо звинувачував владу в хабарництві й залякуванні. Але він заздалегідь пообіцяв, що не визнає результатів, якщо його блок не отримає більшості голосів. Вибори були недосконалими (зникло декілька списків виборців), але вони здалися справедливішими, ніж президентські вибори в січні, що підтвердили мандат Саакашвілі. У Тбілісі спокійніше, й прагнення вуличних протестів ущухло.

Однак вибори не привели до появи справжньої опозиції Саакашвілі. Опозиційні партії вели негативну кампанію, спрямовану головним чином проти нього особисто, замість говорити про такі речі, як безробіття, рівень якого становить близько 20%. Але важливіша причина перемоги Саакашвілі полягає в тому, що люди відчувають результати чотирьох років ліберальних реформ. Країна, в якій колись постійно траплялися відключення світла, тепер експортує електроенергію. Економіка бурхливо зростає, хоч і не всім на благо. Для прискорення розбудови Грузії потрібні міцніші права власності й верховенство закону.

Але майбутнє Грузії залежатиме як від її власних зусиль, так і від Росії. А проблема з розшифруванням намірів Росії полягає в тому, що не зрозуміло, хто там стоїть біля керма. Саакашвілі лукаво говорить, що, коли він спробував зателефонувати Дмитру Медведєву, новому президенту Росії, його спочатку з’єднали з Путіним. Він додає, що політику Росії стосовно Грузії визначає певний генерал спецслужб.

Грузини вважають, що єдиним способом розрядити ситуацію є ініціювання міжнародного мирного процесу — Росія затято відкидає цю ідею, хоч офіційно її ще ніхто не пропонував. Насправді росіяни давно перестали бути миротворцями й підтримують одну зі сторін у конфлікті, в якому тема НАТО, Америки та Європи така ж важлива, як доля Абхазії. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров повідомив своєму французькому колезі, що рішення про недопущення воєнного конфлікту мусить бути прийняте в Тбілісі та країнах, які хочуть втягнути Грузію до НАТО. Результат цього протистояння визначить не лише майбутнє Грузії, а й те, з якою Росією Захід матиме справу найближчими роками.