Як США мінімізувати «іракську катастрофу»?
Сьогодні багато американських експертів сходяться на думці, що присутність військ США в Іраку лише погіршує ситуацію, і необхідно віднаходити інші способи дієвої допомоги. На жаль, умови життя в цій країні стають фактично щодня більш жахливими й істотна більшість іракців тепер вважає, що головною причиною триваючої різанини є затяжна присутність американських військ.
Так, під час недавнього опитування жителів Іраку, 78 % іракців сказали, що американська військова присутність «більше викликає конфлікт, аніж йому запобігає»; 71 % хочуть аби американські війська полишили Ірак протягом року; 58 % думають, що міжетнічне насильство зменшиться, якщо США підуть; 61 % гадають, що американське вилучення поліпшить щоденну безпеку для пересічних іракців.
Навіть ввівши до Іраку ще 20 чи 30 тисяч військових — переломити ситуацію не вдасться, бо це занадто мало і занадто пізно. Введення 200 чи 300 тисячного американського контингенту могло б змінити стан речей на користь США, однак у бушівської адміністрації такого резерву немає. А якщо б навіть і був, то громадська думка в Америці, котра все більше і більше не на стороні президента Джорджа Буша у його іракській авантюрі, не дала змоги йому цього зробити. Мова тепер може лише йти про те, як піти — раптово і швидко чи повільно й поступово. Власне, чи може призвести виведення американських сил до громадянської війни в Іраку? Хоча питання — чи вже нині не почалася громадянська війна є досить актуальним. Нещодавно американський телеканал NBC був першим, де війну в Іраку було замість заколоту названо «громадянською війною». Метт Лауе, ведучий програми The Today Show на NBC, проголосив, що його мережа, після детального розгляду, вирішила, що ситуація в Іраку, де «збройні мілітаризовані угруповання борються за їхнє власне бачення встановлення політичного порядку, може тепер бути охарактеризована, як громадянська війна».
Схоже, що ведучому вдалося гостро зафіксувати те, що є очевидним. Оскільки, громадянська війна — це боротьба між угрупованнями у межах однієї культури, суспільства або національності задля здобуття політичної влади або контролю над територією. Ситуація, котра наявна протягом майже двох років у Іраку цілком припадає під згадане визначення. Конкуруючі з NBC телеканали CBS, ABC, CNN і Fox News не оголосили після цього жодної зміни у політиці своїх мереж, проте деякі з їхніх репортерів почали називати конфлікт у Іраку «громадянською війною». А Майкл Веар з CNN прямо заявив, — «якщо це не громадянська війна, тоді я не знаю, що це».
Тим часом президент Джордж Буш, навіть після найбільш смертоносного з часу вторгнення до Іраку у 2003 році тижня, продовжував уникати цього визначення. Він наголосив, що релігійне насильство в Іраку не від громадянської війни, а «напади розпалює «Аль-Каїда», яка підштовхує людей до репресивних дій». Хоча Буш не зміг пояснити — чому після століть ворожнечі між іракськими шиїтами, сунітами і курдами існує потреба в Осамі бен Ладені, аби тепер розпалити протистояння між ними?
Бушівська адміністрація поважає владу слів. Так у різні часи вона переконувала ЗМІ використовувати словосполучення «бомбардувальники вбивств», щоб описати терористів — смертників, або «смертельний податок», щоб окреслити коло жертв терористів. Натомість, у випадку конфлікту в Іраку, Білому дому визнати правомочність застосування терміну «громадянська війна» очевидно дуже нелегко. Бо у такому випадку американській адміністрації фактично потрібно буде визнати провал своєї військової кампанії у цій країні. Якщо ж шляхетну місію Америки на Близькому Сході буде визнано зірваною через нездатність приборкати громадянську війну в Іраку, то залишатиметься лише одне — готуватися до евакуації американських військ.
У цьому випадку перед США постає дуже важка проблема, яким чином організувати вивід своїх військ, щоб при цьому мінімізувати можливі втрати людських ресурсів. Крім того, якщо враховувати попередній в'єтнамський негативний досвід, що робити з тими активістами і прихильниками нового іракського режиму, котрі були підсаджені до влади американцями, після полишення Іраку? На загал, це може бути від 100 до 200 тисяч громадян Іраку, яких, якщо вони залишаться в країні після евакуації американців, можуть просто вирізати. Схоже, що це дуже складне питання для бушівської адміністрації. Бо відразу ж постає питання — чи готові американці впустити до США кількасот тисяч іракців і надати їм право на проживання, як це було свого часу зроблено з в'єтнамськими антикомуністами. Якщо цього не зробити, то у випадку якогось нового розгортання конфлікту в світі, США буде надзвичайно важко віднаходити союзників. Коли ж піти на подібний крок, що робити з такою великою кількістю новоприбульців до Америки? І хто може гарантувати, що разом із іракськими прихильниками демократії до США масово не потраплять агенти «Аль-Каїди»?
Звісно, що з приводу питання американських союзників у Іраку потрібно думати наперед. Потрібно знайти стимули для заохочення іракських сусідів, подібних до Йорданії, для прибуття біженців. А також про прийняття американських законів, котрі б узаконили переміщення іракських біженців до США. Оскільки у 2005 році кількість іракських біженців, які отримали право на в'їзд, не сягала навіть і 200 осіб, а американське посольство в Багдаді навіть на надавало віз. Якщо американці збираються відповідати по своїм зобов'язанням, то вони обов'язково повинні надати тимчасовий статус захисту в США тим жителям Іраку, котрі спасаються від громадянської війни.
Й підготуватися потрібно вже зараз і бути готовими до розробки, розгортання і реалізації планів на випадок непередбачуваних обставин та виконання масованих повітряних перевезень для самих уразливих жителів Іраку, у найгіршому випадку, який може ймовірно трапитися. Вже тепер дуже багато іракців звертаються до американських військових із проханням вивезти їх у разі виводу військ США з Іраку, і тому продумана система поетапної евакуації може спасти від смерті численних іракських прихильників західної демократії, котрі щиро допомагали змінювати життя в країні на краще. В жодному разі не можна повторити гіркий в'єтнамський досвід, коли чисельні американські союзники були відданні на поталу ворогові.
Втім, за деякою інформацією, плани щодо масованої і швидкої американської військової евакуації з Іраку вже складені — і вони, великою мірою, базуються на американському досвіді евакуації з Південного В'єтнаму. Пентагон і експерти з планування непередбачених обставин, розглядаючи можливість вибуху широкомасштабного повстання проти американської присутності в Іраку, не виключають варіант примусового американського вилучення. В цьому плані виписана організація екстреної евакуації: включаючи американське посольство у Зеленій зоні, контроль над міжнародним аеропортом у Багдаді, евакуація з головних столичних готелів та військових гарнізонів по всьому Іраку. Заплановано, що евакуйовані будуть перевезені по повітрю літаками і вертольотами на американські морські судна у Перській затоці, Кувейті, Йорданії та Німеччині.
Та все ж таки, можливо, проголошення широкомасштабних терористичних акцій на іракській території ще зарано визначати, як «громадянську війну»? Дехто з американських експертів воліє називати це насильство «терористичною тіньовою війною». Можливо, це дійсно значно ближче до істини. Оскільки, у громадянській війні має бути дві сторони протистояння, котрі контролюють певні території політично розділеної нації. В цьому ж випадку конкуруючі за владу сунітські угруповання не утримують жодних територій і все ще існує іракська національна армія.
Звісно, що для адміністрації президента Джорджа Буша сьогодні найважливішим питанням є, як вийти з найменшими втратами з «іракської катастрофи», і при цьому не втратити повністю своє «політичне обличчя». За багатьма наявними показниками стабілізувати ситуацію в Іраку здатен лише жорсткий диктаторський режим типу часів Саддама Хусейна. Але чи готові до такого розвитку подій у Вашингтоні?
