Янукович, або Повернення відчайдушного

Інавгурація Віктора Януковича — це повернення політика, якого після його поразки під час помаранчевої революції 2004 року майже всі списали з рахунків. Ще на початку 2005 року здавалося, що лідер Партії регіонів разом з олігархом Рінатом Ахметовим, який фінансує його політичне угруповання, переїде до Монако.

Чому до Монако? Бо там можна було б уникнути відповідальності за «накручування» результатів президентських виборів шестирічної давності. Янукович встояв, і через неповні два роки після поразки він уже обійняв посаду прем’єра, а зараз офіційно став Президентом.

Політики з його оточення не приховують: Польщі, яка вважає Київ стратегічним партнером на Сході, доведеться вибудовувати відносини з новим главою держави практично з чистого аркуша. Польські політики вважають, що цьому ніщо не завадить, бо колишній противник перетворився на хорошого партнера. Олександр Квасневський (Aleksander Kwasniewski), якому за часів президентства Леоніда Кучми вдалося добре взнати нинішніх радників Януковича з міжнародних питань, говорить у своєму інтерв’ю про те, як будувати відносини з новим главою України. Депутат російської Думи Сергій Марков, який у свою чергу був 2004 року радником Януковича, і якому Віктор Ющенко заборонив в’їзд до України, відповідає на запитання, чи не розчарується Москва в проросійському настрої нового Президента так само, як Захід розчарувався в прозахідній орієнтації «помаранчевих».

Енджей Белецький, Збігнев Параф’янович: Упродовж останніх п’яти років польська влада рішуче підтримувала в Україні табір так званих помаранчевих, не приділяючи особливої уваги контактам із так званими біло-блакитними Віктора Януковича. Під час помаранчевої революції майже всі представники політичних еліт вважали його уособленням зла. Польські ЗМІ до цих пір називають Януковича злочинцем із Донецька. Проте він виграв президентські вибори. Як будувати стосунки із стратегічним сусідом за ситуації, коли його глава в нас на такому рахунку? Оточення Януковича напевно знає, як до нього ставляться в Польщі.

Александр Квасневський: Із Віктором Януковичем можна домовитися. Аби це стало можливим, польський уряд повинен зробити висновки з того, що відбулося в Україні. По-перше, українські вибори, попри ствердження Юлії Тимошенко, були проведені без порушень. По-друге, необхідно усвідомити, що президентство окремої людини — це лише епізод в історії України, а нашою стратегічною метою залишається зміцнення державності нашого східного сусіда. По-третє, в новій ситуації нам не варто знижувати активність дій із захисту інтересів України на Заході. Янукович уже заявив, що 1 березня зі своїм першим візитом він полетить до Брюсселя. Це важливий, хоча поки що лише символічний жест. Свій другий візит він зробить до Москви. Лех Качиньський (Lech Kaczynski) повинен скористатися своєю присутністю на інавгурації Януковича й запросити його до Польщі. Можливо, це стане одним із його перших іноземних візитів як Президента.

— Наші співбесідники в Києві переконували нас, що люди з оточення Януковича, які займаються міжнародними питаннями, такі, як Анатолій Орел або Віктор Медведчук, мають хороші стосунках з Олександром Квасневським. У Польщі цих людей, які колись входили до команди Кучми, вважають уособленням проросійського зла. Орла зараз називають можливим кандидатом на посаду голови МЗС. Як ви оцінюєте перспективи ведення ними закордонної політики?

— Я знаю цих людей. Уже зараз можу сказати одне: якщо вони займатимуться міжнародною політикою, з польсько-українських стосунків зникне серйозна проблема: історія та заохочення культу УПА. У цих питаннях мені ні з ким так добре не працювалося, як із командою Кучми. Я пам’ятаю, як одного дня під час святкових заходів на Волині задля уникнення безладів Медведчук привіз вантажівками людей зі східних і центральних регіонів країни. У свою чергу, Орел — людина прагматична й помірна. Колишнє оточення Кучми вміє виконувати зобов’язання. У міжнародній політиці — це козир, і ми повинні його використовувати.

— Ви знайомі з Януковичем. Який він політик?

— Я пам’ятаю його з періоду помаранчевої революції. Це одночасно здатна йти на компроміси й дуже дисциплінована людина. За останні п’ять років він багато що обміркував. Він показав, що володіє незвичайною душевною стійкістю. Небагато політиків змогли б оговтатися від такого падіння, як його поразка 2004 року. Перш за все він повинен протягнути руку опозиції, не саджати Юлію Тимошенко до в’язниці, як йому підказують деякі його радники, а зрозуміти, що його козирем може стати суворий контроль над діями уряду. Він також повинен стабілізувати ситуацію в країні, затвердити, нарешті, бюджет, сприяти тому, аби Україна почала виконувати свої зобов’язання перед Заходом.

— Чи знайде Польща спільну мову з Президентом Януковичем?

— Янукович — це, перш за все, прагматик. Я б порадив польській владі дати йому кредит довіри, хоча й не такий великий, як п’ять років тому давали «помаранчевим». Я вважаю, що з Віктором Януковичем можна домовитися не гірше, ніж із Віктором Ющенком.

— Янукович уже встиг заявити, що він не добиватиметься членства України в НАТО. Чи повинна у зв’язку з цим Польща відмовитися від форсування членства України в Альянсі? Чи не стає подальша підтримка євроатлантичних спрямувань Києва абсурдом: Україна не хоче, а ми все стоїмо на своєму.

— Справді, членство України в НАТО стає найменш реалістичною метою. Необхідний час. Є справи важливіші за НАТО, зараз ми повинні, в першу чергу, підтримувати стабілізацію політичної ситуації в Україні. Найбільшою трагедією правління «помаранчевих» був стан перманентної політичної кризи, до якої вони привели країну. Саме ця криза найбільшою мірою відвернула Захід від України. У Януковича має бути реальна влада, хоча б дружній йому уряд, аби згодом він міг відповідати за ухвалені рішення.

— На Заході Януковича вважають прибічником проросійської орієнтації. Скільки в цьому правди?

— Є кілька моментів, що дозволять найближчими місяцями оцінити, чи так це насправді. Перший — це питання, чи зважиться Янукович на приєднання до спільного економічного простору, який хочуть створити разом з Україною Росія, Казахстан і Білорусь. Цей проект несумісний з європейською інтеграцією. Якщо Янукович на нього погодиться, це означатиме, що він ставить на минуле, відмовляється від модернізації України.

— Які ще рішення дозволять оцінити наміри Януковича в питанні стосунків із Росією?

— Ставлення до російської ідеї так званої архітектури безпеки. Включення Росії до європейської системи безпеки, зрозуміло, має сенс, але не так, щоб це призвело до ліквідації НАТО. Якщо Янукович приєднається до російської ідеї «розбавлення» НАТО, то польській владі буде дуже складно з ним співпрацювати.

— Які цілі зосереджених довкола Януковича олігархів? Чому вони віддають перевагу: курсу на Захід чи співпраці з Росією?

— Янукович пов’язаний із донецьким кланом і олігархом Рінатом Ахметовим. Це люди, які пройшли довгий шлях, вони знають, що інтеграція з ЄС у їхніх інтересах. Вони також знають, що в їхніх інтересах і зміцнення суверенітету України. Для них краще бути першим, другим або третім українським бізнесменом, ніж 123, 344 або 526 російським.

Міхал Потоцький: 2004 року ви були одним із найближчих радників Віктора Януковича, брали участь у кампанії на боці «біло-блакитних» під час помаранчевої революції. Тепер Янукович став Президентом України. Ви сприймаєте це як особистий успіх?

Сергій Марков: Безумовно, так. Я навіть не вдаватиму, що я зберігав нейтралітет. Я від щирого серця вболівав за Януковича й радію тому, що його перемога була переконливою. Янукович повернув собі те, чого він був підступно й протизаконно позбавлений 2004 року.

— Ви раді тому, що нарешті зможете легально поїхати до Києва? Адже Служба безпеки, підвідомча колишньому президенту Віктору Ющенку, оголосила вас персоною нон-грата, та й сам Ющенко не відчував до вас симпатій.

— Чесно кажучи, у мене ніколи не було проблем зі в’їздом до України.

— Помаранчева революція завершилася компрометацією Януковича, його принизливою поразкою. Тоді ви вірили, що цей переможений політик зможе піднятися із дна й знову включитися в боротьбу за посаду президента?

— Скажу чесно, спочатку я не пов’язував із Януковичем великих надій. Я вважав, що партійна спадщина дістанеться Євгенію Кушнарьову, рішучішому й сильнішому політикові. Але 2007 року він загинув за нез’ясованих обставин, можливо, був убитий. З іншого боку, дії «помаранчевої» влади виявилися настільки дивацькими, що ті, хто її раніше підтримував, повернулися в бік Януковича. Я не вірив у його політичний «сome back» до кінця 2005 року, а потім, після неодноразових зустрічей з ним, я змінив свою думку.

— Чи змінився за ці п’ять років сам Янукович — як політик і як людина?

— Безперечно, він став самостійнішим. Він пройшов через справжні випробування, переконавшись на власній шкурі, що означає західний цинізм, і це підсилило його проросійську орієнтацію. Західні політики його обдурили й продали, в нього відібрали перемогу на виборах, розігнали 2007 року парламент, а Росія завжди протягувала йому руку допомоги.

— Він став більш проросійським? Але ж Янукович зі своїм першим візитом, судячи з усього, відправиться до Брюсселя. Його найближчі соратники казали нам, що його проросійська орієнтація — всього лише стереотип, який тримається лише тому, що 2004 року Москва підтримувала його на виборах.

— Під час помаранчевої революції це був справді колосальний стереотип, оскільки Янукович представляв економічні інтереси України. Зараз же Янукович став набагато більш проросійським, ніж усім здається.

— Ви не побоюєтеся розчаруватися у своїй вірі в його проросійських настроях? Більшість експертів переконана, що для Росії він стане дуже непростим партнером із переговорів, особливо в економічних питаннях. Вони чекають, що Кремль розчарується в ньому так само, як Захід розчарувався в євроатлантичних спрямуваннях Ющенка.

— Так, побоююся, але сподіваюся, що до цього не дійде. Я допускаю, що переговори про співпрацю будуть складними, але принаймні вони будуть. При зраднику народу й русофобі Ющенку їх узагалі не було.

— Ви постійно протиставляєте Януковича та Ющенка, а разом з тим перед другим туром виборів вони щосили співпрацювали, нібито помаранчевої революції ніколи й не було.

— Мене це зовсім не дивує. Янукович співпрацював із Ющенком, бо хотів перемогти, а Ющенко з Януковичем — бо хотів вижити, їх пов’язала ненависть до Тимошенко й страх перед нею.

Александр Квасневський — президент Польщі в 1995—2005 роках.

Сергій Марков — депутат партії «Єдина Росія», політолог, радник Віктора Януковича на виборах 2004 року.