За вашу й нашу свободу

Чи можна назвати жителів Корнуолла «поневоленим народом»? Як повідомлялося в статті «Хто сьогодні поневолений?», опублікованій нами минулого тижня, впливові російські діячі вимагають, щоб Америка внесла поправки до резолюції Конгресу про «Тиждень поневолених народів» (відзначається на третьому тижні липня), недвозначно давши зрозуміти, що вона спрямована не проти Росії, а проти комуністичного ладу. Найскладніше з питань, що тут постають, полягає не в тому, як це буде сприйнято в інших країнах, що перебували під владою СРСР: воно пов’язане зі становищем у самій Росії — деякі з народів, що живуть там, теж можна зарахувати до категорії «поневолених».

Територія держав то розширюється, то скорочується, часом мирним шляхом, часом унаслідок завоювань. Трапляється, що народи — їх можна приблизно визначити як групи людей, об’єднаних спільною мовою та культурою — припиняють бути господарями у власному домі. У когось це викликає відчай. Хтось підіймається на боротьбу.

Практичний результат тут не головний. У Корнуоллі, що втратив незалежність приблизно 875 р. н. е., група безкомпромісних активістів займається відродженням місцевої мови й сподівається добитися автономії. Однак порівняно з Шотландією, де сепаратистські тенденції дійсно сильні, їхня справа виглядає безнадійною. Те саме можна сказати, скажімо, про відділення від США Вермонту або Гаваїв. Що ж до Росії, тут, принаймні на сьогоднішній день, ті, хто намагається, наприклад, відродити сибірську мову [так у тексті. — Прим. перекл. ] або тужить за ненадовго виниклою 1918 р. незалежною Сибірською республікою, нагадують швидше корнуолльських, а не шотландських націоналістів. Але чи надовго збережеться така ситуація?

З моменту утворення 1991 р. держава, що називає себе Російською Федерацією, являє собою зменшену територіально й позбавлену комуністичної надбудови копію Радянського Союзу: на словах вона віддає данину етнічному розмаїттю, але насправді позбавляє неросійське населення реальної культурної й політичної свободи. Наприклад, коли Татарстан забажав запровадити більш слушний для своєї мови латинський алфавіт, Кремль заявив: на території Російської Федерації офіційно має вживатися лише кирилиця — незалежно від практичної доцільності.

Із 1989 р. мусульманське населення Росії збільшилося на 40% і досягло 25 мільйонів. До 2015 р., за деякими оцінками, мусульмани становитимуть більшість у збройних силах Росії, а до 2020 р. — 20% її населення (й у деяких регіонах за чисельністю набагато перевищать представників інших конфесій).

Який відсоток цих мусульман віддасть перевагу толерантному «євроісламу», чиїм першопроходцем в останні роки минулого століття стала Казань, або традиційні для Росії суфійські різновиди цієї релігії, а який візьме за зразок закордонні, радикальніші форми ісламу?

Невдоволення на етнічному й релігійному грунті посилюється зростанням регіональної самосвідомості. Колосальні можливості для хабарництва, породжені «путінізмом», збільшили прірву між великими містами (особливо Москвою) й регіонами країни.

Авжеж, загострення невдоволення не означає, що Росія розпадеться, як СРСР. На сьогоднішній день жоден із російських регіонів не має передумов для перетворення на дієздатну незалежну державу. Навіть найбільш завзятий поборник «Тижня поневолених народів» не стверджуватиме, що згаданий у резолюції Конгресу «Ідель-Урал» (він складається з нинішніх Татарстану, Башкирії й сусідніх регіонів, що заселені фінсько-угорськими народами й ненадовго здобули незалежність 1917 р.) має хоч найменший шанс на відділення за зразком прибалтійських республік.

Але якщо щось і може зруйнувати ситуацію, що склалася після 1991 р., то це великороссійський шовінізм і грубі дії влади. Як зазначає Пол Гобл у своєму бюлетені «Вікно до Євразії», — він має стати настільною книжкою для кожного, хто цікавиться етнічними аспектами політичного життя на пострадянському просторі — рішення про проведення Олімпіади в Сочі сприяло активізації національної самосвідомості у черкесів. Для цієї етнічної групи, розпорошеної по всій Малій Азії й Леванту, той факт, що Ігри відбудуться там, де розігралася найстрашніша трагедія в її історії, глибоко образливий: деякі порівнюють це з тим, як зреагували б євреї на проведення міжнародного спортивного заходу в Равенсбрюке або Дахау.

Російський етнонаціоналізм у поєднанні з низькою якістю державного управління може викликати в росіян усіх національностей невдоволення залишковими імперськими елементами російської державності. І якщо розмови про «поневолені народи» зачіпають самолюбство росіян, найкращою відповіддю їм стане велике гасло, що підіймало на боротьбу людей ще за часів царської імперії, — «За вашу й нашу свободу».