Акварелі розповідають...

5 березня у Києві, в Національному музеї Тараса Шевченка (в рамках підготовки до святкування 200-річчя Кобзаря) та 100-річчя Будинку Максиміліана Волошина відкриється виставка «Акварелі Тараса Шевченка та Максиміліана Волошина». Вони жили та творили в різних стилях і є представниками різних культур. Шанувальники Шевченка та Волошина навряд чи замислюються над тим, що між цими митцями є багато спільного.

Обидва класики були щедро обдаровані поетичним і художнім талантами, — зауважує завідувачка Будинком-музеєм Максиміліана Волошина в Коктебелі Наталія МІРОШНИЧЕНКО. — Їх зближують подібні духовні пошуки, а також спільні теми, мотиви художніх творів.

Давнє бажання науковців київського та коктебельського музеїв — репрезентувати акварелі художників на одній виставці — здійснилося. Шанувальники творчості митців зможуть переконатися в певній схожості створених ними художніх образів. Уперше за історію існування Будинку-музею Максиміліана Волошина та Національного музею Тараса Шевченка одночасно в одній виставковій залі експонуватиметься близько 70 акварелей художників.

Максиміліан Волошин, який народився у Києві та має українське коріння, — представник двох культур: української та російської. Він став співцем стародавньої країни на сході Кримського півострова — Кіммерії, прославивши її на весь світ у своїх акварелях і віршах. Тарас Шевченко — знакова фігура української культури. Перебуваючи в засланні, він одним із перших відтворив у живописі краєвиди Казахстану. Всупереч забороні, український поет таємно продовжував «мережать білії листи» — описував у віршах картини дорогої серцю України, деколи, порівнюючи її з краєм, у якому відбував покарання. Рядки, що описують Казахстан, асоціюються з акварелями: доповнюють зорові образи словами. Подібне можна побачити й у Волошина — він любив підписувати акварелі віршованими рядками.

— Волошин створював своєрідний дует — «написи на акварелі» і саму акварель,— у якому малюнок є акомпанементом поезії, — зауважує Наталія Мірошниченко. — У листі до художниці Ю.Оболенської він писав: «Я проти паралелізму в мистецтві... Потрібно шукати симфонічне, а не унісонне поєднання». Його поетичні рядки не сповна відтворюють змальований краєвид, але пов’язані з ним загальним настроєм.

Акварелі створювалися за різних обставин. Беручи участь у наукових експедиціях, Шевченко документально-точно змальовував краєвиди Аральського моря та гір Кара-тау. Можна сказати, він створював портрет цієї землі, вдивляючись, спостерігаючи, відкриваючи особливості каспійського краю... Через півстоліття пильно споглядати краєвиди цього краю буде Волошин, подавшись у добровільне заслання — досліджувати магістралі Оренбурзько-Ташкентської залізниці. У жовтні 1900 року він писав у листі до Л. Кандаурова: «...длинные вереницы верблюдов на фоне синеющих гор Кара-тау очень напоминают издали разорванные арки Римских водопроводов». Свою Кіммерію Волошин малював не з натури, а за «уявою», і створював, за його словами, «музично-барвисті композиції на тему кіммерійського пейзажу»... Коктебель і його околиці, так само як Мангишлак і Арал, найчастіше зображуються в пейзажах митців пустельною, майже не населеною людьми землею. Море, гори, дерева, хмари — всі ці природні форми всіляко поєднуються та відтворюють своєрідну красу Східного Криму та Середньої Азії.

Різні за стилем, методами творчості, акварельні пейзажі Шевченка та Волошина все ж чимось схожі. Секрет криється в самій природі. Змальовані митцями Східний Крим і прикаспійський край знаходяться на одній широті Земної кулі, тому рослинність та рельєф цих місцевостей напрочуд схожі між собою.

Одна з цілей виставки — спонукати відвідувачів узяти в руки книги та альбоми Тараса Шевченка та Максиміліана Волошина, ближче познайомитися з літературною та художньою творчістю видатних особистостей.