Арена щоденного дива
Нинішнього року Харківському цирку виповнилося 120 років. Цирк цей один із найстаріших не лише в Україні, але і в усьому колишньому СРСР. Сьогодні він, як і все вітчизняне циркове мистецтво, переживає не найкращі часи.
«ПРАВООХОРОННІ» АДРЕСИ ЦИРКУ...
У 1883 році на харківському майдані, що носив багатозначущу назву «Жандармський», засновники Московського стаціонарного цирку брати Нікітіни поставили дерев’яний цирк. Так народився перший стаціонарний цирк у Харкові, і того ж року відбулася перша його вистава. А трьома роками пізніше місцевий промисловець-мільйонер побудував для цирку капітальну будівлю, яка збереглася і понині. Та й майдан свою назву майже не змінив: замість колишнього «жандарма» отримав ім’я «Червоного Міліціонера».
Перша харківська циркова будівля була споруджена за типом цирку братів Франконі у Парижі, що став взірцем для подібних споруд кінця ХIХ століття. Внутрішня архітектура приміщення дозволяла показувати і великі циркові вистави, і театральні спектаклі. Тринадцятиметровий у діаметрі манеж швидко трансформувався у глядацьку залу, яка ставала продовженням амфітеатру. Ось чому у Харківському театрі-цирку охоче виступали не лише суто циркові артисти, але й театральні трупи. Цікаво, що Харківський цирк якнайтісніше пов’язаний з історією українського театру. Тут демонстрували своє мистецтво трупи класиків театральної режисури ХIХ століття двох братів Тобілевичів — П. Саксаганського та М. Садовського, а також знаменитого драматурга та режисера Марка Кропивницького.
У ті часи циркові вистави були надзвичайно популярними. Для багатьох городян це був наче ковток свіжого повітря, хоча й розміщувалися незаможні любителі цирку на дешевій, задушливій «гальорці» — останньому ярусі під самим куполом. Хто встиг першим, займали стільці без номерів, хто не встиг — усю виставу стояв. Незважаючи на жорстокий поліцейський режим, саме тут і зароджувалася вітчизняна естрадна сатира. Зазначимо, що таке ж ставлення до цирку збереглося аж до 50 х років ХХ століття, колицирк та футбол були тими єдиними місцями, де, сміючись та радіючи, душа відпочивала від постійної закутості того часу.
Недаремно ж за чверть століття пiсля відкриття першого цирку відомий театральний підприємець грек Муссурі побачив вигоду у тому, аби збудувати неподалік іще один цирк, на той час найбільший у світі — на 5750 місць! Сталося це у 1911 році.
— Два цирки у Харкові?! — дивувалися заїжджі артисти — американці, німці, французи. — Нечувана розкіш!
І справді, на той час стаціонарні цирки були навіть не в усіх столичних містах. Треба зазначити, що за часів Радянської влади цей другий цирк вже так і не відродився. Перший же цирк так і продовжував радувати глядачів.
Лише в 1974 році держава таки побудувала для цирку нове приміщення, де він і отримав свою нинішню прописку. Хоча приймає він не стільки глядачів, як колишній Муссурі, а наполовину менше, але глядачам там стало значно зручніше: місця розташовуються амфітеатром, уже немає «гальорки», більше простору, допоміжних приміщень, світлі фойє для приємних прогулянок в антракті.
Харківському цирку щастило на «репресивні» адреси. Майдан перед новим цирком також дуже довго носив ім’я Урицького — начальника Петроградської ЧК! Лише з нинішнього червня його перейменовано на честь легенди вітчизняного цирку Ірини Бугримової — харків’янки, що перша зруйнувала чоловічу монополію, яка існувала в СРСР, на дресирування хижаків (а саме — «царів звірів»).
...ЙОГО ЗІРКИ І ЛЕГЕНДИ
Цирк для нас, глядачів, — це завжди святковий феєрверк. Він просто не має права бути іншим. Саме тому зірки цирку, яскраво спалахнувши, на все життя потім осяюють спогади глядачів. І тому члени невмирущої династії глядачів та любителів цирку розповідають один одному про своїх кумирів.
Саме у Харківському цирку у 50-х роках і визначилася доля знаменитого клоуна Олега Попова. Випускник Московського циркового училища, він виступав як жонглер на дроті. Саме під час його роботи у Харкові раптом захворів клоун, i директор цирку попросив молодого актора замінити колегу. Олегові так припало до душі нове амплуа, що він так назавжди і залишився клоуном у своїй неповторній клітчатій кепці. Таким і побачила його на гастролях бельгійська королева. Саме вона на все життя нагородила його титулом «Сонячний клоун».
З Харківським цирком пов’язана і доля Петра Маяцького, заслуженого артиста РСФСР, який у своїх номерах об’єднав досягнення науки, техніки та мистецтва. Справжню славу приніс йому власний винахід — атракціон, що звався «Куля сміливості».
...Дві сплетені з дроту півкулі закриваються одна іншою, наче верхня та нижня половинки волоського горіха. Всередину в’їжджають двоє мотоциклістів. Половинки з’єднуються. Мотоциклісти починають з шаленою швидкістю майже хаотично їздити по внутрішній поверхні кулі, і уся система плавно піднімається під купол. Рух мотоциклістів стає упорядкованим. Один — звичайно це був сам автор номеру — їздив по верхній половині. Інший — спочатку це була дружина артиста, потім донька — колесив по нижній. І раптом оркестр замовкає, залишаючи простір лише для тріскотіння моторів, а половини кулі починають роз’єднуватися. Відстань між ними вже складає понад метр. Та сміливці продовжують свій шалений біг по колу. Здається один необачний рух — і все! Та ось півкулі знов з’єднуються, і дивовижне «НЛО» здійснює м’яке приземлення. Особлива небезпека полягала в тому, що тут було принципово неможливо застосувати жодну страховку. Лише точний розрахунок та віртуозне виконання номера становили запоруку успіху.
На превеликий жаль, доля великого еквілібриста склалася трагічно. З тих пір ніхто у світі більше так і не наважився повторити цей смертельний номер.
ДУМКИ НЕ ЗОВСІМ ЮВІЛЕЙНІ
На відміну від театрів, наші державні цирки не отримують державних дотацій. Вони фінансуються з столиці, але за начебто госпрозрахунковим принципом: пропорційно до прибутку.
— Аби забезпечити собі бодай беззбиткове існування, за підрахунками наших економістів, ціна квитка на циркову виставу має складати 20 гривень, — розповідає заступник директора Харківського цирку Л. Спектор. — Сюди входить і оплата контрактів з гастролерами, і витрати на утримання будівлі... Дякувати ще сільгоспвиробникам — нашим партнерам, які і досі постачають корми для тварин за пільговими цінами.
Цирк сьогодні потрапив у замкнене фінансове коло: висока ціна квитків не дозволяє сподіватися на колишні щоденні аншлаги. Навіть гастролі такої зірки як Ігор Кіо сьогодні не збирають повних залів. Рядовий глядач не спроможний, як колись, придбати три квитки, аби з родиною відвідати цирк. Між тим не можна й знижувати ціну на квитки: де гарантія, що глядачі враз кинуться на циркові вистави.
На переконання Л. Спектора, український цирк сьогодні поступово занепадає ще й тому, що більшості вітчизняних артистів доводиться гастролювати лише Україною, тому дуже часто доводиться бувати у тих самих містах. Зовсім не те, коли раніше, вирушивши у гастрольне турне по СРСР, артист знов повертався лише років через 5— 6. Отже вітчизняні циркові артисти з особливою увагою стежать за процесом утворення Єдиного економічного простору.
Ті ж, кому пощастило здобути відомість на міжнародних конкурсах, такі як групи Сергія Шаталова, Сергія Манчука — представники харківської школи повітряних гімнастів — укладають довгострокові закордонні контракти і виступають перед грошовитою іноземною публікою. Коли ж вони повертаються на батьківщину, отримують зарплату за звичайними ставками циркових артистів — у межах офіційного прожиткового мінімуму.
Звичайно, у таких умовах престиж професії артиста цирку дещо затьмарився. І талановита молодь вже не мріє про подібну кар’єру. Тому-то й не виднiється на обрії заміна Олегу Попову, що вже 6 років живе у Німеччині, Петру Маяцькому, Ірині Бугримовій — сонячним кумирам дитинства кількох поколінь.
І все ж у день ювілею хочеться сподіватися, що цирк, як і мистецтво взагалі, безсмертний. І, наче на арені, станеться диво, завдяки якому він засяє ще яскравіше, ніж колись. І буде у нього ще безліч чудових ювілеїв.
