Архіпелаг природності
Листопадовий мокрий сніг та життєві буревії будь-кого змусять замріятися про теплий острів душевної розради та приємного відпочинку. Якщо ви ще шукаєте свій омріяний клаптик землі, можливо, він плюскочеться на лазурних хвилях Iндiйського та Тихого океанiв, один серед 17500 островів Індонезії. Знайомство з туристичним раєм та справжнім архіпелагом самобутньої культури днями подарували своїм гостям Посольство Республіки Індонезія в Україні та туристична агенція Pan Ukraine. У київському готелі «Дніпро» можна було знайти й кулінарні делікатеси, й екзотику для душі.
Конвертики зеленого тіста з кокосовим начинням виявилися найліпшим засобом проти осінньої депресії — їх розмели вмить. Що не кажіть, немає часу сумувати, коли потрібно будь-що запам’ятати й донести рідним та колегам назву страв «онде-онде», «ку мангкок», «дадар гулунг» та «гадо-гадо». Хазяйновиті господарки мають нагоду поекспериментувати, придумуючи, чим замінити в наших українських умовах, скажімо, боби мунг, земляні горіхи чи паростки бамбуку.
А ось чоловікам, чиї дружини та доньки побували на вечорі індонезійської культури, не позаздриш. Адже тепер їхні чарівні дами наполягатимуть на тому, що їхня краса просто зав’яне без туалетів з легких як пір’я тропічних птахів розписаних тканин. Це індонезійське диво вповні представила київським глядачам колекція батіку, зібрана дружиною Надзвичайного та Повноважного Посла Індонезії в Україні пані Ротуа Сіахаан. Сорочки та плаття з батіку індонезійці одягають на всі офіційні заходи, крім державних церемоній. Можливо, природність кольорів та по-інтелігентному стримані фантазії візерунків також певною мірою сприяють щирій невимушеності, якою справді можуть пишатися індонезійці.
Єдине, в чому наші пані не візьмуться наслідувати індонезійських жінок, — це танці. Майже акробатичні номери з тарілками, ритм і експресія, вистава й церемонія — все це поєднує індонезійська хореографія. «Традиційні індонезійські танці потребують гарної фізичної підготовки та довгих тренувань. Вони не такі прості, як ваші», — поділилася з «Днем» співробітниця Посольства Індонезії в Москві Деві Ратіх Каміліах, яка на вечорі виступила в ролі танцюристки. За її словами, в Індонезії кількасот танцювальних шкіл. Для дівчини танці всіх шкіл однаково цікаві й гарні, так само, як культурні традиції етнічних груп країни, які відображають ці школи. Як вдається представникам стількох етносів і релігій Індонезії мирно співіснувати, поцікавився «День» у танцівниці. «Ми просто звикли так жити. Напевно, це зветься толерантністю», — пояснила дівчина.
Частинкою цього вміння, за словами Надзвичайного та Повноважного Посла Індонезії в Україні пана Ремі Р.Сіахаана, й прагнули поділитися організатори свята. «Ми не просто хочемо розрекламувати нашу країну як туристичний рай, — сказав пан Посол. — Важливо також, щоб люди різних країн розуміли й знали почасти такі різні культури одне одного. А як каже індонезійське прислів’я: «Бачити, значить вірити».
