Азбука народного мистецтва

Казкові птахи, фантастичні рослини й дивні орнаменти, чимало світлин та кілька наукових текстів — все це містить нова книжка, яку готували близько десяти років. Днями видання представили у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Видавали збірку культурні діячі Волині за допомоги представників місцевої влади.

•  Василь Парахін мешкає на хуторі Черуковатиця на межі Волинської та Львівської областей. Митець опанував плетіння з кореня сосни та соломи, різьблення по дереву та каменю, ткацтво, вишивку і створює десятки оригінальних творів. Також Василь Парахін передає свою майстерність численним учням. У загальноосвітній середній школі сусіднього села Журавники митець організував студію народного малярства, де вчить дітей малювати за давніми традиціями. «Діти працюють по три-чотири години на день, навіть у мінусову температуру. Якщо замерзли — зробили зарядку і малюємо далі», — усміхається Василь Парахін. Учні Василя Григоровича малюють гуашшю, крейдою, ручками, олівцями, плетуть гобелени, ріжуть по дереву.

•  Хутір Черуковатиця Василь Парахін перетворює на такий собі музей під відкритим небом, де експонати — зразки української архітектури, дерев’яні скульптури, гончарні й ковані вироби. За сорок років роботи художник врятував від знищення сотні творів народних митців. Як Василь Парахін працює зі школярами, як облаштовує Черуковатицю, можна побачити у книжці «Промінь воскресіння» на світлинах відомого волинського фотографа Віктора Чухрая.

•  Упорядник альбому Зоя Навроцька вражена тим, як митець працює зі школярами. «Готувала виставку «Древо» про народне мистецтво сучасної Волині і приїхала до Василя Григоровича. Той погодився дати роботи своїх учнів, і ми поїхали до школи, де він викладає. Дорогою захопили дівчинку, яка з мамою вибирала цибулю на городі. Заходимо у школу — не бачу робіт. На стінах — зображення Чебурашок, пластмасові соняхи. Врешті заходимо у малесенький клас, і там безліч робіт, які він створює з учнями. Від цих робіт у мене мурахи побігли по шкірі — так вразили! Потім Василь Григорович поставив дівчинку біля дошки і попросив намалювати коня. Дівчинка почала впевненими рухами, наче у диригента, малювати. І вийшов справжній кінь — не якась почвара. Це було те, що треба! Ми взяли роботи для виставки, зав’язалася співпраця, і захотілося зафіксувати у просторі ідеї, які сповідує Василь Григорович», — згадує Зоя Навроцька.

•  Майстер з Черуковатиці наголошує, що людська душа тісно пов’язана з національним середовищем. Тому руйнування одного зумовлює деградацію другого. Доктор мистецтвознавства, один із авторів альбому «Промінь воскресіння» Михайло Селівачов стверджує: «Василь Парахін показав, що народне мистецтво можна оперти не на сувенірно-подарункову, а на реальну ужиткову традицію. Також Василь Григорович теоретично обґрунтував альтернативність народного і академічного мистецтв. У кожного з цих напрямків свої закони, вони одне одним надихаються, одне на одного впливають і у всякій здоровій культурі мають існувати разом».

•  Це — друга книжка про творчість Василя Парахіна. Перша, «Лінія в традиційному народному мистецтві», вийшла близько десяти років тому і призначалася, насамперед, педагогам. У «Промені воскресіння» більше висвітлена особистість Василя Парахіна, оточення, що його сформувало. «Нова книжка — лише верхівка айсбергу. Десять років цей проект «варився», і за цей час ми зробили п’ять величезних виставок народного мистецтва, провели не одну експедицію, — ділиться упорядник альбому Зоя Навроцька. — Для Василя Парахіна головне — зберегти традицію і адаптувати її у сучасному середовищі. Своєю працею цей митець довів, що сьогодні традиція може існувати й розвиватися».