Байраки — біблійні човни природи

В дитинстві, ступивши на стежку натураліста, я велосипедом діставався до найближчого від рідного містечка Верхівцевого степового переліска біля години. Зустріч з лісовою природою стовідсотково компенсувала затрати часу і енергії. Саме лісове повітря, насичене вологою і особливими лісовими парфумами, весняний пташиний хорал, нори борсуків, гнізда хижих птахів, восени рідкісні для степу гриби-опеньки і десятки інших видимих і невидимих деталей, які так радують душу природолюба. Ось що таке ліс!

Пізніше довідався, що ліс мій — зелена пляма площею біля гектара — справжній байрак, один з намиста зелених оазисів, розкиданих понад витоками Мокрої Сури. За ними збереглась назва Лобинські (землями цими володів пан Лобинський). У найближчому селі Семенівці, знаменитому двохсотлітньою Свято-Вознесенською красунею-церквою, він мав маєток, фруктовий сад, парк, мальовничі ставки, полюбляв полювання.

Про краї ці з глибини віків дійшло свідчення посла австрійського імператора Еріха Лясоти, який занотував у подорожньому щоденнику: «До цього місця степ був цілком оголений, ніде не видно жодного деревця, звідціля вже починаються зарості, які називають у них (запорожців) байраками».

Дмитро Яворницький свідчить, що запорожці серед деревної рослинності відрізняли власне ліс, гай, чагарник і байрак. Остання назва походить від тюркського «баїр», що значить косогір — невеликий ліс з товстих і важких порід дерев, переважно в балках та по їх схилах. Вікіпедія пропонує одне з визначень байраку як — «Характерний північно-степовий природно-територіальний комплекс рангу урочища».

Певну роль в історії України відіграли знамениті Княжі Байраки — балка, де 16 травня 1648 року відбулася битва гетьмана Богдана Хмельницького з поляками на Жовтих Водах. Дніпропетровський історик Іван Стороженко багаторічними пошуками довів — остаточний розгром залишків відступаючої польської армії відбувся за Княжими Байраками на балці Злодійка біля сучасного сільця Пахарівка Олександрійського району Кіровоградщини, хоча монумент на відзнаку битви поставлено біля села Жовтоолександрівка П’ятихатського району Дніпропетровської області.

В Україні назву Байрак мають кілька населених пунктів у Харківській, Полтавській і Сумській областях. Та й прізвище це доволі поширене.

Дніпропетровський поет Віктор Начиняний з властивою усім справжнім поетам афористичністю порівняв байрак з біблійним човном, де природа знайшла останній притулок. І це дійсно так... Байрак — осереддя контрастів. Ось як сформулював цю особливість степових перелісків професор ботаніки О.Л. Бельгард: «В будь-якій облісненній балці зосереджено велике різноманіття екотопів, які породжують дуже строкатий і надзвичайно різний за своїми екологічними особливостями рослинний покрив. Різноманіття це формує крутизна і експозиція схилів, мікроклімат, ѓрунтова вологість, вітровий режим тощо. Тут ми маємо стик вельми різних типів рослинності: степового, лісового, лугового, болотного, солончакового і навіть напівпустельного».

Байрачні ліси складом своїх деревостанів і багатством трав’яного покриву залишають далеко позаду рукотворні лісові масиви, хоча більшість з них мають порослеве походження, тобто тою чи іншою мірою зазнавали в минулому масових рубок. Основні породи, що утворюють подібні ліси — дуб, клен, в’яз, берест, ясен, липа, груша, яблуня. У деяких байраках також зустрічаються черешня, осика, граб. У підліску найчастіше зростають клен татарський, глід, калина, бузина, гордовина, ліщина, бруслина, місцями скумпія, на узліссях — терен, шипшина, степова вишня, дикий мигдаль.

Сучасний ареал байрачних лісів в Україні охоплює північну частину Одещини, Кіровоградську, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську області. На південному сході України байрачні ліси приурочені переважно до еродованого правобережжя Дніпра і його приток. З понад двох сотень відокремлених байрачних масивів Дніпропетровщини моїми експедиційними маршрутами пройдено більшість. Пропоную кілька фотопортретів найбільш знаних байраків степового Подніпров’я.