«Бажання чорного квадрата»
Музеї гетьманства відкрилася персональна виставка хмельницької художниці Неллі Павлової, якій вона дала вельми несподівану і навіть інтригуючу назву — «Бажання чорного квадрата». Проте якоїсь негативної енергетики це похмуре на перший погляд словосполучення у собі не несе. Відома картина Малевича для Неллі Павлової — вище досягнення виразності і лаконізму, до яких вона, власне, і прагне у своїй творчості, передусім у живописі. Крім того, художниця вважає, що у чомусь наслідує шукання Малевича, відштовхуючись, подібно йому, від народної творчості.
Однак якщо «бажання чорного квадрата» у Неллі Павлової коли- небудь і здійсниться, то станеться це ще нескоро — для цього художниця надто любить яскраві, декоративні фарби і цінує тонко виписане мереживо. І тим, й іншим сповнені її нові картини, присвячені як українській історії й праісторії («Роксолана», «Золота пектораль», «Адомацьке озеро (Русалка)»), так і сюжетам цілком «інтернаціональним» («З пісні пісень», «Шамаханська цариця», «Синій птах»). Мова нових картин величава та монументальна, однак це мова швидше казки, ніж легенди.
На думку самої Неллі Павлової, живопис — найважливіша частина її творчості. Однак графіка хмельницької художниці чи не найцікавіша. Вона оспівує маленькі містечка, кожне з яких виявляється у неї справжньою архітектурною скарбницею, розкішним й одночасно затишним і трохи сумним світом старовинних замків, барочних костелів й особнячків у стилі модерн («Хотинська фортеця», «Проскурів», «Сатанів», «Меджібож»). Зрештою, Україна — це не тільки Київ і Львів!
