Борис Великий

Ми можемо пишатися Гмирею не просто тому, що він жив і творив на українській землі. Час задуматися над тим, що повинно мотивувати нашу національну гордість у тих чи інших випадках. Нерідко виходить так, що предметом нашої гордості автоматично стають художники, «обласкані» державою, наділені безліччю офіційних титулів. І ми забуваємо про те, що в світі все виглядає трохи інакше. Навряд чи хтось з європейських меломанів, що охоче купують компакт-диски Гмирі за кордоном (іноді видані піратським шляхом), знає, що Борис Романович носив титул «народний артист СРСР».

Епіграфом ювілейного концерту на честь Гмирі, що пройшов у Національній опері, стали слова самого співака: «Любіть музику, бо в ній — влада, що оп’яняє душу». Серед його учасників був навіть соліст Харківського театру (народний артист України Микола Коваль), що цілком природно, тому що Борис Романович свої перші кроки на професійній сцені зробив саме в цьому театрі. Були і гості зі Львівської опери — лауреати міжнародних конкурсів: Віктор Дудар і Андрій Бенюк. А з київських учасників концерту в першу чергу виділялася блискуча «обойма» басів — Микола Шопша, Валентин Пивоваров, Тарас Штонда, Сергій Магера. Крім басів, вражав своїм розмаїттям і список народних артистів, що взяли участь у цьому гала-концерті. Це й Марія Стеф’юк, і Людмила Юрченко, і Роман Майборода, і Олександр Д’яченко, і Микола Коваль (подвійний тезка свого харківського колеги).

Справив неабияке враження і квартет басів (Шопша, Штонда, Магера, Дудар), що виконав знаменитий «Поговір» з «Севільського цирульника» і пісню «Взяв би я бандуру». Режисером концерту виступив Микола Третяк. З нагоди ювілею отримано послання заступника Генерального директора ЮНЕСКО з питань культури пана Муніра Бушенакі. Воно було зачитане на ювілейному концерті. У цьому документі зокрема зазначається: «Вокальна спадщина співака є неоціненним внеском у скарбницю світового виконавського мистецтва. Його філософські та епістолярні праці також становлять значну цінність для світової культури… Він був відомий як «Борис Великий», і його величний бас був визнаним як унікальний феномен, що належав не лише Україні, але й світовій культурі в цілому».

Та не про один лише концерт хочеться сказати. Йдеться про те, що дата сторіччя співака давно лишилася позаду, а вдалося здійснити тільки невелику частину із запланованих заходів. Звичайно, побачили світ ювілейна монета, марка та конверт на честь Гмирі. Але це не найважливіші кроки. У жовтні в Національній музичній академії відбудеться наукова конференція, присвячена осяганню місця Гмирі в контексті світового виконавського мистецтва. Щодо решти запланованих заходів, їхнє здійснення наразилося на перешкоди. Головна причина їх виникнення пов’язана з тим, що досі немає постанови Кабінету Міністрів про відзначення ювілею Гмирі на державному рівні (а відтак — про виділення необхідних фінансів). Через це відзначенню ювілею заважає брак коштів. Адже фінансування подібних заходів здійснюється за усталеною схемою — Міністерство культури і мистецтв готує подання до Кабміну, а Кабмін виділяє відповідний обсяг державних коштів з бюджету. У даному випадку події розвивалися таким чином. Кабмін видав розпорядження про створення оргкомітету зі святкування ювілею Гмирі. Такий комітет існує, хоча результати його діяльності піддалися фальсифікації. Отже, ще на попередньому етапі не вистачало злагодженості й оперативності. Але коли оргкомітет все ж затвердив перелік ювілейних заходів, почалися нескінченні зволікання. Сума, на яку спромоглося міністерство, — 95 тисяч гривень. Годі й казати, що цих коштів замало і їх було б значно більше, якби в чиновницьких кабінетах вчасно поквапилися з поданням до уряду. У Фонді Бориса Гмирі відтепер з сумом промовляють: «Якщо ви хочете «завалити» якусь справу, доручіть її Міністерству культури…»

Отже, наслідком недотримання схеми фінансування стали принаймні кілька обставин. А саме: київське помешкання Гмирі в Пасажі досі не стало музеєм, не споруджено пам’ятник співакові (зараз кошти на нього збирають у вигляді доброчинних внесків громадян), не створено музею в його рідному Лебедині. У квартирі Гмирі мешкає родина голови Фонду Бориса Гмирі, яка потребує окремого житла. І часом відбуваються приємні, але де в чому обтяжливі казуси: наприклад 5 серпня цього року, в день народження Гмирі, до його київської квартири завітало щонайменше 150 осіб, які були певні, що… йдуть до Музею Гмирі! Треба віддати належне Ганні Василівні Принц, яка очолює Фонд Гмирі. Жодний гість не йде з її дому без відчуття, що й насправді відвідав музей. Адже приватне життя родини Ганни Василівни вже протягом багатьох років підпорядковане особливому режиму — в будь- яку хвилину тут готові прийняти неочікуваних гостей і дбайливо зберігають дух великого співака.

Не секрет, що свого часу російська фірма «Мелодія» зробила Гмирю «російським» басом. Свого часу «Мелодія» передавала права на видання деяких записів Гмирі, а Україна, навіть за часів незалежності, не спромоглася нічого зробити, аби виправити цю ситуацію. У Києві донедавна взагалі не можна було придбати жодного запису Гмирі. Приходить покоління, яке ризикує взагалі втратити для себе можливість прилучитися до скарбниць творчості Бориса Гмирі. На щастя, зусиллями Фонду Бориса Гмирі вже випущено шість перших компакт-дисків Гмирі, у жовтні вийде ще два. Загалом же, за умови наявності коштів, їх може бути видано принаймні п’ятдесят п’ять.

Унікальність постаті Гмирі полягає в тому, що його спів справляє враження не тільки на нас, його співвітчизників, а й на будь-якого прискіпливого західноєвропейського поціновувача вокалу. Ми можемо стверджувати так не лише з амбітних міркувань. Йдеться про те, що, наприклад, прихильники німецької школи співу, як правило, абсолютно не визнають спроби слов’янських співаків інтерпретувати зразки австро-німецького репертуару. Навіть про шаляпінські записи Шуберта в книзі Дітріха Фішера-Діскау не без скепсису сказано, що вони «можуть бути сприйняті лише як курйоз». Навряд чи хтось з німецьких музикантів заохочував би спроби українських співаків виконувати німецьку музику. Лише один Гмиря залишається для них винятком. Борис Романович, зокрема, здійснив запис величезного вокального циклу Шуберта «Зимовий шлях» і низки інших пісень цього композитора. Соліст Мюнхенської опери Вундер Фолькер, який вважає себе учнем Гмирі, зазначив, що ці записи досконалі й навіть кращі за записи багатьох німецьких співаків.

Головний сенс ювілейних заходів полягатиме не в тому, щоб формально увічнити ім’я Гмирі, а в тому, щоб дати друге життя його творчому доробку. І зробити це треба саме зараз, інакше ми виростимо покоління, які будуть штучно позбавлені того, що ми маємо і чим по праву можемо пишатися.

Фонд Бориса Гмирі пропонує підтримати акцію збирання коштів на спорудження пам’ятника співакові, який планується спорудити поблизу Національної філармонії. Кошти слід направляти на рахунок: АКБ «Київ» у м. Києві р/р 26006000429201, МФО 322498, ідент. код 21523713, з поміткою «На пам’ятник Гмирі».