Бойкот борщу!

— Не заважай мені, я в образ входжу, — відповідала Тетяна своєму чоловікові Дмитрові на його прохання щось приготувати. І продовжувала читати книжки.

Так в родині Лісевич із райцентру Тульчин на Вінниччині тривало весь час, поки хазяйка дому готувалася до участі в районному конкурсі, який місцевий режисер Микола Джига поставив на український манір. Тетяна захотіла стати гречною панною містечка, тобто перемогти. Так і вийшло, але в перемогу вірила тільки вона. Всі решта, включаючи й свекруху, боялися дня змагань. А найбільше чоловік.

— Казав їй «не йди на сцену позорити мою сім’ю» ,— тепер вже з усмішкою згадує Дмитро, а за тиждень до конкурсу з Тетяною навіть не розмовляв. Його зрозуміти можна. Сам місцевий. Всі родичі й друзі в Тульчині живуть. Це ж як його Тетяна програє, то візьмуть насміх, але в душі мав надію — жінка знає, що робить. Зрештою за її цілеспрямованість і наполегливість він її покохав. Вона знає, чого хоче, і впевнено йде до мети. Дмитро пам’ятає свою дружину ще з студентських років. Разом училися на ветеринарних лікарів. Тетяна — з Канівщини. В Тульчині живуть уже 15 років, відколи побрались. Виховують 14 річного сина Валентина. Голова родини, місцевий підприємець, має свій бізнес, а вона у Тульчинському технікумі ветеринарної медицини завідує навчальною частиною. Стала вчителем року. Водить чоловікову «Тойоту». А в затишному будинку кругом відчувається рука господині. Що там казати — характер: якщо чогось хоче, то досягає. Проте в останній день перед змаганнями почала сумніватись у перемозі.

— Серед моїх опоненток були працівники з відділу культури, педагоги, культпрацівниці, я ж лікар ветеринарний, а треба було і заспівати і роль зіграти, — пригадує Тетяна.

Роль собі вона вибрала серйозну — княгиня Ольга. «Вона мені по характеру імпонує, — пояснює переможниця, — вольова жінка була». Саме в цю роль входила Тетяна, перечитуючи «Святослава» й «Княгиню Ольгу» замість того, щоб варити борщ. Зіграти образ відомої українки — це одне з домашніх завдань, яке дав автор і режисер конкурсу, викладач режисерських дисциплін місцевого училища культури Микола Джига. Учасниці грали на свій вибір і літературні образи, і комічні, й історичні. Конкурсантки сипали українськими примовками національних, ними ж приготовлених страв, виходили на сцену з предметом побуту, щоб його... продати. «Гречну пані» журі вибирало за допомогою кумів-ведучих на ярмарку. На сцену за звання «Гречної пані» вийшли змагатись одинадцять тульчинок. Очевидці кажуть, що було потішно. А ще жодна з учасниць не залишилась без титулу. Теж українізованого, як то наприклад красна, щира чи гонорова, ну а «гречна» — головна пані.

— Гречна від слова гречність, тактовність, вихованість, стриманість, толерантність і витриманість у всьому — на роботі з колегами, у сім’ї з чоловіком та дітьми. Ось що ми шукали у жінках і що вкладали у цей титул, — пояснює свою задумку Микола Джига. — Я намагався так написати сценарій, щоб відірвати наше жіноцтво від побуту, підняти його до постаті берегині. Звідси й така назва конкурсу краси «Українська берегиня — гречна пані». Ми не відсіяли жодної учасниці. Ними стали першіх одинадцять жінок, які, прочитавши оголошення в районній газеті, вирішили позмагатись.

Микола Джига був упевнений, що конкурс матиме успіх у районі, але не сподівався, що його, як зразок, візьмуть для проведення в наступному році на обласному рівні. Щоправда, режисером виступить хтось з його колег, щоб оновити сценарій, виробити інший підхід чи бачення «джигової» ідеї. Він сам з нею носився два роки і не міг втілити. Аж затим депутат Вінницької обласної ради Василь Подолян, випадково дізнавшись про ідею, погодився її проспонсорувати. Купив для переможниці телевізор, а як є генеральний спонсор, то решта підтяглись самі собою, в тому числі й відділ у справах сім’ї та молоді Тульчинської райдержадміністрації. Роздивились, що такий конкурс їм у районі потрібен.

Тетяна Лісевич впевнена, що такий конкурс «будує» образ справжньої жінки, до якого могла б прагнути дівчина. За щоденними клопотами ми розгубили свою жіночність і материнство, забули їхню цінність в очах чоловіків і дітей, які її потребують і чекають від нас, вважає гречна пані Тульчина.