Час хороших книжок

Заздрю тим, хто читає. Заздрю дитині, якій вголос читають «Хоббіта» (мені, либонь, тільки Тимура з його командою й читали). Заздрю восьмикласниці, котра вперше читає «Пармську обитель». Заздрю підліткові, що читає за столом, у туалеті й у ванній. Заздрю студенту-філологу з довгим списком обов'язкової літератури: Пруст, Кафка, Джойс... Заздрю ортодоксальним цадикам, вічно зануреним у свої священні книги. Заздрю водійці фунікулера, у якої часу для читання — ставок гати, вона читає в день по книжці, і чим це вона так зачиталася сьогодні, не звертаючи уваги на те, що вагончик уже повний і час давати сигнал до відправлення? Приловчитися б і зазирнути на корінець... Заздрю всім, хто читає, коли я йду повз них із багатопудовими кошиками. Заздрю старенькій- сусідці, яка заходить до нас, щоб узяти щось почитати. Їй потрібні книги з великими літерами, а з великими — тільки дитячі (заздрю собі ж, у дитинстві, коли улюбені книги можна було читати по десять разів), тому вчора вона взяла у нас «Одіссею» в переказі для дітей...

Дожити б до старості й перечитати всі хороші книжки. Старість — не такий уже довгий термін, отож не завадить заздалегідь усе гарненько спланувати. Так і запишемо: пункт номер два — «Одіссея»... (Першим номером не можу поставити: на перший дуже багато планів, зате другим — це точно.)