Чи відродиться слава Миньковецької держави?

Майже 200 років тому, на перетині XVIII та XIX століть, на території сучасних Дунаєвецького та Новоушицького районів панував граф Ігнацій Сцибор-Мархоцький. Сучасники називали цього шляхтича диваком, а нащадки розділилися в оцінках — був граф добрим чоловіком, чи самодуром. Однак ці місця ще пам’ятають гучну славу Миньковецької держави, яку заснував Мархоцький і керував нею понад 30 років. Граф збудував чотири маєтки для кожної пори року (наприклад, в Отрокові розташовувалася його літня резиденція) однак жоден із них не зберігся до наших часів. Щороку в серпні мешканці «держави» відзначали свято обжинок, яке перетворювалося на яскраве дійство на честь римської богині Церери...

ДЕРЖАВА В ДЕРЖАВІ

Щоб зрозуміти особливість постаті Мархоцького, потрібно декілька слів сказати про цю непересічну особистість. Граф був глибоко освіченою людиною, володів кількома мовами, досконально знав законодавство краю, а ще ненавидів гру в карти й не любив пияцтва. На території «держави» було добре розвинуте виробництво: польська та єврейська друкарні, фабрики сукна, паперу, селітри, карет, лаку, анісової олії, цегельні, млини, винниці, годівлі тутових шовкопрядів, споряджалися валки возів із сільськогосподарською та промисловою продукцією на численні торги та ярмарки. Про це пише один з численних дослідників постаті Мархоцького Антоній Роллє, польсько-український історик та письменник, у розгорнутому біографічному оповіданні «Граф Редукс».

У ті часи в умовах панування Російської імперії польський шляхтич, об’єднавши свої володіння, до яких входили 15 населених пунктів, встановив на їхній території конституційний лад та правові відносини. Одним із найважливіших його досягнень було скасування кріпацтва ще 1795 року. А 1804-го граф уклав із селянами офіційний договір про скасування панщини та замінив її доволі скромною виплатою в розмірі 2 крб. 4 коп. (тобто задовго до 1861 року, коли скасували кріпацтво у царській Росії). Мархоцький був переконаний: «людина народилася вільною, а тому необхідно, щоб вона й помирала вільною», — ці принципи було викладено у книзі «Примирення зі своїми підданими землеробами», виданій у містечковій друкарні. Своє видання граф надіслав сусідам-поміщикам, які нещадно нищили фоліант, вважаючи, що Мархоцький несповна розуму (мабуть, тому жодного примірника документа донині не збереглося). Цікаві факти з життя графа розповіла старший викладач Хмельницького економічного університету Ірина Олійник під час круглого столу, приуроченого до створення Центру мархоцькознавства у с. Миньківці Дунаєвецього району. А у столиці так званої Миньковецької держави зусиллями ентузіастів розпочав роботу осередок Центру дослідження історії Поділля НАН України.

— Все, що пов’язано з опальним графом за життя і після його відходу в інший світ, — нестандартне. Тому ті, хто хоч частково торкався цієї особистості у своїх дослідженнях, роблять різні висновки, аж до діаметрально протилежних. Однак він стовідсотково не був «сірою мишкою» — але й не білою вороною. Мархоцький не замикався у собі, а просто жив так, як хотів, що не є легким у будь-якому усталеному соціумі. Отож ми хочемо в одному місці сконцентрувати джерельну базу для вивчення цього феномена як однієї з найяскравіших сторінок історії нашого краю, — розповів Володимир Захар’єв, ініціатор створення меморіального музею І. Мархоцького та Центру мархоцькознавства.

ДИВАКИ ТВОРЯТЬ ІСТОРІЮ

Відродити історичну спадщину взявся Львівський бізнесмен Ігор Скальський. Він уже багато років є членом Товариства охорони пам’яток історії та культури. Безліч історичних споруд по всій Україні перебувають під опікою товариства. Випадково натрапивши на інформацію про Миньковецьку державу, пан Ігор вирушив на Поділля і закохався у цей край. Дізнався, що сільрада виставила на аукціон панську садибу, і придбав її. Новому господареві дісталися напівзруйнований палац, свинарник і корівник. Потім Скальський придбав великий млин і півмлина в сусідніх селах Притулівка й Кружківці. У великому млині бізнесмен влаштував фотовиставку «Пам’ять — колиска долі» архітектурної спадщини Львівської, Івано-Франківської та Хмельницької областей. На кожній третій світлині напис: «Немає в переліку пам’яток. Не охороняється».

Протягом кількох років Ігор Скальський займається відновленням маєтку, вклав немалі кошти в його реставрацію. Він намагається привабити туриста до цієї багатої на історію та природну красу землі. Вже збудовано агрооселю на березі річки Ушиця — неподалік від стародавнього млина. Хатина стилізована під український побут XVIII століття, однак у ній передбачено всі побутові зручності XXI століття — від кухні до сучасного санвузла. Нині також відбудовано млин 1848 р. спорудження у с. Кружнівці. У рамках цьогорічного фестивалю його запустили в роботу. Асистент кафедри реставрації та реконструкції Національного університету «Львівська політехніка» Ігор Бокало розповів, що цей млин мостового типу є унікальним, в Україні подібних не знайдете. Такі будували у Європі від VI до XVI століття. Все старовинне обладнання після незначного ремонту діє і виготовляє три сорти муки. Поруч із ним планується будівництво міні-пекарні. «Збереження стародавніх млинів — це відновлення історичної та культурної пам’яті народу, бо хліб в українській культурі здавна був святинею, а жорна — символом сонця», — переконаний Ігор Бокало.

Бізнесмен-філантроп вдихнув нове життя у село, яке давно вважалося депресивною зоною.

— Культуру та історію власної країни набагато цікавіше вивчати, спілкуючись зі своїми талановитими сучасниками — митцями, науковцями, політиками, підприємцями. Довкола фестивалю в Отрокові створюватиметься спільнота з молодих прогресивних людей, які мають бажання здійснювати свої ідеї в Україні. Отроків стане місцем зустрічей, які в подальшому відбуватимуться, напевно, частіше, ніж раз на рік під час фестивалю «Отроків», і саме тут, за нашими сподіваннями, народжуватимуться нові яскраві українські проекти, гартуватиметься нова українська еліта, — каже Ігор Скальський.

Цього року на території Отрокова розбили волонтерський табір, до якого долучилися представники козацтва. Як зауважила художній керівник фестивалю Наталя Криничанка, в подальшому на цій території планують започаткувати міжнародний волонтерський табір, тим паче, що охочі з різних країн побувати на «території свободи» (ще й так називають фестиваль в Отрокові) вже звертаються до організаторів.

Окрім екскурсій Миньковецькою державою організатори підготували концертну програму, запросивши різноманітні гурти з усіх куточків України та навіть із Великої Британії.

Отроків оживає під час фесту. Селяни не тільки задіяні в організації: цілодобово працює кухня, яка годує всіх охочих, їздові возять на фірах дорослих та дітей, чим додають їм немало радості... Саме ж село, глибоко занурене у густу зелень правічних лісів, вмите бистрою водою річки Ушиці, поволі занепадає — навкруги темні вікна пустих хаток, похилі ворота покинутих обійсть. Тільки нічні химери світло-шоу, що осяяли фестиваль, наче благословили цей край на майбутнє процвітання, як за часів давніх див Миньковецької держави.