Чиказькі батяри під «шербурзькими парасольками»

Наталія СУМСЬКА, актриса:

— Колись були одні герої, зараз — інші. Мені подобалося багато актрис радянського кіно — від Надії Румянцевої до Наталії Гундаревої... Усі були фактурними, характерними, різноплановими, глибокими.

У молоді роки, шукаючи себе, вагалася у виборі між захопленням англійською мовою та акторством. Але після перегляду фільму «Моя прекрасна леді» з Одрі Хепберн акторство мене полонило. Зараз не можу зосередитися на комусь із сучасних актрис. Всі — розкішні блондинки чи брюнетки, високого зросту, поставні — їхня зовнішність захоплює. Та вони надто оголені, доступні, відкриті, ба навіть вульгарні на екрані... І жіноча загадковість утрачається. Недаремно ж хтось iз великих сказав: «Жінка — це безодня, жінка — це пітьма. І той, хто говорить, що її знає, — божевільний».

Теж саме з чоловіками-акторами... Жінок завжди манитимуть кремезні, високого зросту, із зовнішністю плейбоя чоловіки, але вони обов’язково мають бути сильні духом, з твердим чоловічим характером. Коли я переглядаю фільми, то розумію, що нині ті актори, які втілюють сильних чоловіків, мають дещо здрібнілу зовнішність і у грі проявляють мало чоловічого.

Поважаю тих, які не йдуть на манівці й вибирають сценарії. Бо часто навіть сильні актори «не витягують» примітивний сценарій. Серед них — російські Ярослав Бойко та Юрій Степанов, які особливо сподобалися в серіалах «Швидка допомога» та «Громадянин начальник», Мел Гібсон у картинах «Патріот», «Хоробре серце», «Смертельна зброя», а також, зрозуміло, Анатолій Хостікоєв. Нещодавно по телебаченню йшов фільм «Викуп», де він грає сильного духом, порядного полковника. Ці актори завжди професійно грають, тонко передають нюанси чоловічої психології й не милуються собою перед камерою.

Мені взагалі пощастило, я живу з Анатолієм Хостікоєвим, тому про цей акторський типаж знаю достеменно.

Тарас ЧУБАЙ, лідер гурту «Плач Єремії»:

— Я особливо захоплювався і тепер захоплююся грою Івана Миколайчука, Івана Гаврилюка, братів Бенюків — ці актори творили збірний образ українця: безвусого закоханого романтика (Іван Миколайчук у «Тінях забутих предків»), філософа (Іван Миколайчук у «Вавилоні»), героя-коханця (Іван Гаврилюк у фiльмах «Гори димлять» та «Кармелюк»), господаря (Богдан Бенюк у «Мартині Борулі»). У радянські часи ті стрiчки допомагали самоідентифікуватися українцям.

А Поль Бельмондо, Жерар Депардьє, Луї Де Фюнес взагалі були героями мого дитинства. Наприкінці 70-х — початку 80-х років передивився усі фільми за їхньою участю, які тоді йшли в радянському прокаті: «Гра в чотири руки», «Велика прогулянка»... Луї Де Фюнеса особливо люблю — він нагадує мого покійного діда Івана: таким ж кумедним, забавним, дотепним той був. Ці актори з улюбленців дитинства стали обранцями молодості.

Також захоплююся грою Аль Пачіно і Роберта Де Ніро — вони є уособленням мужності в стрічках «Одного разу в Америці», «Хрещений батько», «Рекрут».

З акторок виділяю Жульєт Бінош. У неї дуже оригінальна зовнішність. І жінок вона грає дуже характерних. Найбільш запам’яталася за фільмом «Особлива легкість буття».

Юрій ВИННИЧУК, письменник:

— Ще з молодості я захоплююсь акторською грою Джека Ніколсона, Аль Пачіно, Роберта Де Ніро. Чи не всі фільми за участю цих акторів надзвичайно чоловічі — «Хрещений батько», «Політ над гніздом зозулі», «Рекрут»...

Пригадую, мені та моїм друзям — львівським батярам дуже імпонувала оця романтика 30-х років в Америці, коли там зароджувалася італійська мафія. Ми наслідували поведінку, одяг героїв з «Хрещеного батька»: були такими стилягами в крислатих капелюхах, у яскравих краватках... Навіть переймали манеру розмови з дівчатами — двозначні жарти, легкий флірт... Тоді я працював за спеціальністю, але займався також спекуляцією й почувався таким собі ділком, ніби десь на вулицях Чикаго чи Бостона... Ці картини формували з нас чоловіків. На жаль, тепер дуже мало фільмів для наслідування. Знаю, що молодим подобаються герої «Бригади» чи «Бандитського Петербурга». І там ніби теж є ота мужність, але вона надто буквальна, брутальна, позбавлена шарму. От французи, приміром, Поль Бельмондо, Ален Делон, Жан Габен, навіть коли знімаються у бойовиках, де майже немає жіночих ролей, їхні герої володіють таким магнетизмом, що в глядача складається враження, що в картині далі обов’язково буде любовна інтрига.

Я би виділив гру Уїтні Хьюстон у картині «Особистий охоронець» — вона там дуже різнолика: лірична, романтична, зваблива, слабка... А також — Шарон Стоун в «Основному інстинкті», де її сексуальність дуже непідробна. На жаль, серед акторок постійного захоплення не маю. Майже всі вони — непостійні, розмінюються на ролі в посередніх фільмах — справжні жінки.