Демісезонні настрої
Світове співтовариство ще не оговталося від бесланської трагедії. Про що свідчать і переживання наших експертів, пов’язані з наслідками теракту в Північній Осетії. Про це та інші події тижня, що минає, — у традиційній рубриці «Дня».
Галина ХМІЛЬОВСЬКА, генеральний директор Всеукраїнського інформаційно-культурного центру (Держкомтелерадіо) у м. Сімферополі:
— Донині відчуваю сердечний біль та тривогу за людей, що постраждали і загинули внаслідок подій у Беслані. Ця трагедія напевно ще раз (хоча, на жаль, на короткий час) об’єднала тих, хто живе в різних куточках планети. Адже біда не має географічного розташування, вона стосується всіх і кожного. У середу з випусків новин дізналася, що в Беслані відновили навчання у школах. Бачила, як маленький хлопчина плакав, сидячи за партою... Ця трагедія, на жаль, уже сталась, їй уже не можна запобігти. Проте, впевнена, хай там як, світ має стати на заваді подібному і ні в якому разі не допускати більше дитячих сліз...
Що ж до подій менш глобальних, то варто назвати деякі з життя Криму. Впродовж останнього часу ми в нашому центрі активно співпрацюємо з волинським регіоном. Нещодавно зустрічали аматорський хор ветеранів з Волині «Злагода», а також провели виставку вишиваних портретів майстра Юрія Савки. Ці дві події стали ніби заспівом до відкриття виставки «Волинська рапсодія», що відбулась у будинку регіональної спілки художників у четвер у Сімферополі. Вернісаж представив 22 роботи волинських митців.
Майоріє Крим, зокрема, й політичними подіями на кшталт агітаційних заходів у підтримку того чи іншого кандидата в президенти. Для прикладу, в четвер наш центр запрошував різних політичних діячів на відкриття виставки. Проте всі вони відмовилися — мовляв, у них немає часу. Сподіваюсь, що незабаром політики приходитимуть на мистецькі, культурні заходи за власним бажанням і своєю присутністю підкреслюватимуть, що ми — країна висококультурна.
Маю сказати, що за повсякденною роботою іноді не вистачало часу на особисте. Але віднедавна зрозуміла, що закохалась! Це для мене, як і для будь-якої людини, дуже важлива обставина. Мене вона надихає на написання поезій. Спонукою до творчості також слугує і початок довгоочікуваного «оксамитового сезону». Увесь Крим нині — в обіймах сонця і тепла... Й справді, — дуже романтична пора...
Оксана ІВАНОЧКО, народна майстриня (м. Львів):
— Я особисто донині перебуваю під враженням тих подій, що сталися в Північній Осетії. Отже, і настрій — відповідний.
Проте знаходжу втіху в творчості. Віднедавна почала вишивати бісером Казанську ікону Богородиці. Давно планувала вишити цю ікону... Також готуюсь до виставки в Українському фонді культури, що в столиці. Виставка має розпочатись незабаром. Зокрема, тішуся запрошенням поїхати з виставкою своїх робіт у Центр українського мистецтва в Кракові (Польща).
Юрій ЛЯШКО, головний редактор газети «Юність Слобожанщини» (Сватівський район, Луганська обл.):
— Радує, що минулого тижня знову встановилась хороша сонячна погода. Так не хочеться прощатись із літом!
Приємно (хоч я не ігроман, але слідкую за цим), що на ринку комп’ютерних ігор з’явилось два якісні продукти моїх земляків — «В тылу врага» від сєвєродонецьких програмістів і «Вій» — від харків’ян. Особливо радує друга гра — рімейк класичного гоголівського «Вія». Тепер наші дітки читатимуть класику!
Вчора порадував учитель фізкультури однієї з міських шкіл. Він розповів, що до нього займатись футболом прийшло аж 63 хлопці з 4 — 7 класів — майже всі, що навчаються в цій школі! Невже у нашої дітвори відродився інтерес до спорту?
Засмучує ж дуже багато. Наприклад, те, що дитяча преса в нашій державі нікому не потрібна: хоч і задекларовано в законодавстві, що дитячі видання повинні мати пільги та державну адресну підтримку, нічого цього немає. І якби наш засновник — Сватівська райрада — не давав з бюджету району 50 тис. грн. щороку, наша дитяча газета давно вже не існувала б. Минулого тижня оголосили передплату на «Юність» на наступний рік, підрахували свої резерви і вкотре впевнились: дитяча газета без допомоги жити не може...
На жаль, минулого тижня не зупинилось зростання цін на пальне — у нас в районі бензин подорожчав ще на п’ять копійок. Дорожчає все: м’ясо, ковбаса, промислові товари. А от платня в таких сільських районах, як наш, надзвичайно низька, в півтора разу нижча за середню в Україні (тобто в середньому менше 400 грн. на місяць). На цьому тлі передвиборна агітація тільки дратує людей і викликає зворотну реакцію.
Артем КОВАЛЕНКО, випусковий редактор новин «Нашого радіо»:
— Цього тижня я винайшов рецепт щастя. Розповім по порядку. Спочатку мені запропонували вигадати провину і взяти її на себе. Справа в тім, що я завершував другу вищу освіту на юридичному факультеті одного з національних університетів і наприкінці в мене та інших семи студентів виникли проблеми процедурного характеру. Замість того, щоб піти назустріч, заступник декана запропонував мені обмовити самого себе. Тобто взяти вину на себе, мовляв, так вам швидше підуть на зустріч. На самообмову я не пішов.
А хороша новина — це те, що моральну підтримку мені надали мої рідні, близькі, сусіди та друзі, які вселили надію, дали пораду і допомогли. Завдяки цій підтримці я почуваюся найщасливішою людиною, бо відчув себе частиною громади, що самотужки вирішує проблеми з яких, на перший погляд, немає виходу.
Оце я думаю, який парадокс! Пан кандидат юридичних наук, який у своїх лекціях розповідає спудеям про побудову правової держави, її по суті руйнує. А люди, які не знайомі з проблемою розбудови громадянського суспільства, будують його.
Українці, зневірені за десятки років у державі, паралельно створили неформальні, але дієві структури. Вони (засновані за територіальною, родинною ознакою чи на дружніх стосунках) заповнюють ті прогалини, до яких бюджетним утриманцям немає діла. Футуролог Елвін Тоффлер у своїх дослідженнях писав, що за такими самоорганізаціями — майбутнє.
Вітаю вас! Ми рухаємося у вірному напрямку, незважаючи на дрібні неприємності. І головне, як каже моя мама, аби було здоров’ячко.
Наталя КОРНІЄНКО, заступник директора Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків:
— Для мене на даний момент найбільш актуальними є ті події, які відбуваються в музеї. По-перше, радує те, що колекції нашого музею стають все більш відомими у світі. І — в черговий раз — прекрасну скульптуру Антоніо Канови «Світ» у п’ятницю відправлено до Італії на найбільшу виставку, яка відбудеться найближчим часом у Римі.
Крім того, ми живемо надіями на те, що незабаром відкриємо експозицію східного мистецтва, і це, фактично, буде другий музей, нехай і не великий, але самостійний. Зараз дуже активно колектив музею працює над композиційним планом, художнім оформленням майбутньої експозиції. Звичайно, ми потребуємо гарного фінансування, яке нам обіцяють дати. Так що ми розраховуємо тільки на все найкраще.
Михайло ДЕГТЯРЬОВ, мистецтвознавець, реставратор, член Національної спілки художників України:
— Нещодавно, проходячи повз Поштову площу, що в столиці, я побачив велику огорожу. Як виявилося, мають намір забудовувати територію заповідника «Давній Київ», де за законодавством категорично заборонені нові масштабні будівельні роботи.
Там розгортається жахлива картина. Київський живописний зелений схил, яким можна пишатися, загородили і пригнали туди будівельну техніку. Кажуть, там мають намір зводити щось великомасштабне, швидше за все — готель. Адже земля заповідника повинна використовуватися тільки за історико-культурним призначенням. Мене як людину, якій небайдужа архітектурна доля столиці, дуже стурбувала і засмутила ця обставина.
