Ділянки на Місяці публiку не надихнули
Біля світлових пультів зайняли місця музиканти Національного симфонічного оркестру України. Потім з’явилися учасники групи «Спейс»: двоє клавішникiв, ударник та гітарист.
Через непроглядний серпанок диму я пропустив iнтригуючий момент, коли біля роялю матеріалізувалася фігура маестро.
Маруані узяв три-чотири урочистих акорди, і вся музична машина, що складається з групи та оркестру, заворушилася, запихкала та вирушила у космічний політ.
Через дві хвилини лідер «Спейса» залишив рояль та, схопивши яскраво-червоний синтезатор, кинувся стрибати по фронтону сцени. У напівтемряві семеро робітників швидесенько поволокли зовсiм не потрібний інструмент за куліси. Композитор зробив цей жест для солідності. Не гірше, мовляв, Елтона Джона (у того взагалі одного разу на сцені було цілих п’ять роялів).
Природно, спершу була легендарна композиція Magic Flight. Лазерні промені застрибали по стінах, i народ повільно занурився у зоряну атмосферу (не у значенні повітря).
У перервах між піснями Дідьє хвалив Людмилу Кучму (за любов до дітей) та фірму «Баланс» (як спонсора концерту). Компліменти супроводжувалися оваціями публіки, темпераментно упорядкованими ударником.
«Публіка Києва», — сказав маестро і пристрасно поцілував мікрофон. Чмок композитора викликав екстатичне ревiння народу. Маестро зрадів силі реакції публіки, підтяг свої чорні брюки та далі погнав музичну машину у нескінченні простори Всесвіту.
Несподівано після космічних погонь Дідьє видав нову річ. Повільну і дуже сентиментально-серцеву. Вона супроводжувалася хором хлопчиків у білих балдахінах, які зображали, мабуть, янголят. Синтезатори видавали якесь щемливе всесвітнє зітхання, що супроводжувалося дзеленчанням срібних дзвоників.
У антракті конферансьє розіграв ділянки на Місяці. Щасливець, чиє місце у залі виявилося призовим, отримував комплект документів. Там було вказано номер ділянки, її розташування на карті та місячна конституція.
Перші переможці активно рвалися на сцену (всього комплектів було п’ять), а потім ентузіазм публіки впав. Тим більше, що діалоги з конферансьє не вирізнялися винахідливістю.
«Уявляєте, — сказав він парубку в сірому светрі, — ви приходите на роботу і кажете, що у вас з’явилася ділянка на Місяці. Як ви думаєте, що вони вам скажуть?» — «Як ти будеш туди добиратися?» — логічно відгукнувся парубок. Конферансьє такий поворот збентежив, і він не до ладу зазначив: «Вони повинні б сказати, як тобі пощастило! Щастя володіти місячною ділянкою випадає не кожному...» (Як мені здається, будь-які колеги по роботі на подібне придбання, відразу б сказали: «Треба цю справу обмити!»)
Але четвертий глядач наполегливо не хотів виходити на сцену за своїм щастям. Конферансьє висунув аргументи, що били по честолюбству: «Ви тільки уявіть собі, вашими сусідами стануть Рейган, Буш і Ніколь Кідман!»
Біля Ніколь Кідмам захотів оселитися імпозантний чоловік середніх років. А біля Буша — одна сором’язлива жінка. Наш кмітливий ведучий порадив їй посадити там яблука. Вона ж пообіцяла виростити на Місяці першу партію квітів. Коротше кажучи, Палац «Україна» все більше нагадував філію божевільні.
У другому відділенні Маруані радісно показав, що цілком може обійтися без симфонічного оркестру. Могутні синтезатори чудово імітували і скрипкові, й духові інструменти. Відсутність музикантів-класиків жодним чином не відбивалася на звучанні. У тому, зрозуміло, невеликому об’ємі, який потрібен для аранжування «Спейса».
Після чергового вручення букетів та роздачі автографів Дідьє схвильовано сказав (як і раніше — через перекладача): «Я щойно залишив автограф на концертній програмці 1983 року. Її зберігали майже 20 років!»
Далі сталася ще більш дивна подія. Маруані представив свого 24-річнього сина Себастьяна. На сцену вийшов кремезний парубок у кремовому костюмі.
Себастьян оповів наступне. Він уже сім років залицяється до однієї дівчини. І зараз на концерті у Києві він хоче запропонувати їй руку та серце. Якщо вона погодитися, нехай підніметься на сцену.
Публіка перебувала у шоковому стані. А потім, залившись горючими сльозами розчулення, зустріла оваціями дівчину в бежевій накидці, яка пішла назустріч коханому. Піднявшись, вона сказала «Уї!» Усі зрозуміли без перекладача.
Деякі недовірливі прикинули, що, може, це такий концертний трюк. Для «оживляжа» (є навіть такий термін). Але, з другого боку, як на мене, є досить клопіткою річчю «брати шлюб» у кожному гастрольному місті.
Треба сказати, іншим «оживляжем» була негритянська солістка. Тільки-но вона вийшла у своєму облягаючому сріблястому вбранні, то, висловлюючись словами поета Заболоцького, «членов нежное устройство на всех впечатление произвело». До того ж, вона запросто заглушала синтезатори дуже низьким, блюзово-соковитим голосом. Хоч, маючи таку приголомшливу фігуру, це вже здавалося зайвим. Коротше, всі однаково були задоволені її співом: і ті, хто спереду її слухав, і ті, хто слухав її ззаду.
Юнак у шикарному коричневому костюмі вистрибнув iз трьома трояндами та проникливо вручив їх поп-діві. А після темпераментного поцілунку, немов герой американських фільмів, переможно підняв руку з криком «Йє-с-с-с!» Чоловіки його зрозуміли.
Загалом «Спейс» намагався задовольнити майже усі людські потреби: і мрії про Космос, і цілком земні, еротичні фантазії.
