Експонати на канікулах
У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва започаткували креативну екскурсіюМузейні раритети, як і люди, влітку повинні відпочивати. Тож рушники, скатертини, рядна, плахти, пояси, запаски, хустки, яким уже понад 100 років, зазвичай зберігаються у фондах і зрідка виходять «у світ». Але нині у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва їм дозволяють «погуляти» на терасі та подихати свіжим повітрям, звідки відкривається чудовий краєвид на Києво-Печерську лавру і Дніпро...
У цей час, відвідавши екскурсійну програму музею «Експонат на канікулах», у гостей з’являється рідкісна можливість побачити старовинні народні тканини хатнього використання зблизька, а не під склом у вітринах. Розгледіти всі деталі рисунка і переплетення ниток і навіть доторкнутися до них, звичайно, одягнувши білі рукавички. І головне — відкрити для себе таїни української народної культури.
РАРИТЕТИ З БІОГРАФІЄЮ
На терасі по черзі представлені різноманітні предмети одягу та інтер’єрні тканини кінця XIX — початку XX століття.
— Всі ці речі зберігаються у фондах «ткацтва та килимарства», який нараховує понад 6 тисяч предметів, — розповідає науковець музею Людмила ТИХОНОВА. — Деякі з них експонуються досить часто, а деякі, на жаль, не мають належного експозиційного вигляду, але мають свою біографію і теж можуть розповісти багато цікавого. Приміром, запаска, на якій є напис — «село Стремигород Радомишльського повіту», зроблений ще рукою Миколи Біляшівського — одного із засновників колекції нашого музею. Вона була придбана 1905 року.
ЗАСІЯНЕ ПОЛЕ
За твердженням науковців, запаски (жіночий поясний одяг) належать до найбільш архаїчних елементів одягу, які ми бачимо ще на трипільських жіночих скульптурках у вигляді невеличкого трикутничка. Судячи з музейної колекції, запаски виготовляли з різних матеріалів. Приміром, на Тернопільщині, в Чернівецькій області — з вовни. А от на Полтавщині використовували металеву нитку і парчеву тканину. Запаска із Житомирщини виготовлена з льону та оздоблена орнаментом червоного кольору.
— Якщо уважно придивитися, то можна побачити, що на запасках часто повторюється ромбоподібний елемент. З давніх часів ромб символізував поле, а ромб із крапкою — засіяне поле. Це символ родючості, який зазвичай використовували на жіночому поясному одязі українок, — пояснює фахівець музею.
Стародавні символи зустрічаємо і на жіночих плахтах. Приміром, хрест — це символ вогню. Плахту з таким візерунком називали «хрещатою». Були також «рожисті» плахти, на яких зображували символ сонечка. А на Чернігівщині улюбленим візерунком була «коропова луска».
Плахти «крилатки» були дорожчими, адже мали «два крила». Незаможні жінки носили плахти, зшиті особливим швом із двох прямокутних шматків тканини. Для жінок, які були при надії, було зручно носити такий незшитий одяг.
ЧЕРВОНИЙ — ТО ЧЕРВЕЦЬ
Дівочі плахти вирізняються серед інших — вони найяскравіші. Розкіш носити різноколірний одяг із використанням білого, синього, червоного, жовтого кольорів дозволялося тільки молодим дівчатам. Коли жінка виходила заміж, кольори її плахти ставали стриманішими із домінуванням вишневого або синього кольорів. Поясний одяг жінок поважного віку був уже чорного або жовтого кольорів. Відповідно до кольору плахти називали «червонятка», «синятка, «чорнятка».
Досягти відповідної кольорової гами було справою не з легких. Адже такого розмаїття фарб, як нині, звичайно ж, не було. І майстри, працюючи з природними барвниками, зазнавали чималого клопоту, щоб отримати вовняні нитки відповідного кольору.
— Синій барвник виготовляли з рослини індиго, його завозили до України. У золотаво-жовтий фарбували, використовуючи лушпиння цибулі. У рожевий — липу, але рецепт був дуже складний, не кожен майстер володів ним. Але найскладніше було з червоним кольором. Його виготовляли із комахи червець. За цілий день можна було назбирати тільки чайну ложку червецю. Тому ця фарба була дуже дорога, але й дуже стійка — зберігалася протягом багатьох років, — розкриває секрети виготовлення барвників пані Людмила.
НА ТРІЙЦЮ — ОГІРКИ
Загалом, виготовити тканину власноруч було справою нелегкою і дуже відповідальною. Потрібно було знати все про матеріал, з яким працюєш, вміти користуватися ткацьким станком і виявляти свою творчу фантазію, адже навчитися технічно виконувати безліч візерунків було складно. А їх було дуже багато: «рядки», «ялинки», «сосонка», «смерічка», «кружки», «грушки», «шахви», «дамки», «огірки» тощо.
До кожного свята стіл застеляли «тематичними» скатертинами. На Різдво Христове та Великдень — із зображенням символів хреста, на Трійцю — «грядки з огірками», на Хрещення Господнє — з рисунком «гречка». Такого роду святкові скатертини використовували і під час інших важливих родинних подій, наприклад, при народженні дитини та її хрещенні, під час одруження, похорону тощо.
Це лише декілька фрагментів цікавої розповіді про традиційне народне ткацтво українців. Після закінчення канікул пам’ятки знову повернуться на своє місце для подальшого зберігання. Але літо триває, і в багатьох ще є можливість познайомитися ближче з кращими зразками рукотворної роботи українських майстрів минулих століть.