Філософія, що йде до нескінченності

Ювілей видатного мислителя — це, як правило, непогана нагода для перевірки довговічності його ідей. Володимир Сергійович Соловйов (1853 — 1900), видатний російський філософ ХIХ століття, син знаменитого історика Сергія Михайловича Соловйова, автора багатотомної «Історії Росії з найдавніших часів», пішов з життя трагічно рано, у віці 47 років. Але плідність його інтелектуальних пошуків, притаманне йому «постійне і, можна сказати, пристрасне прагнення до найвищих істин», як сказав про Соловйова чудовий філософ сучасності, професор О.Ф. Лосєв, роблять 150-річний ювілей вченого, котрий відзначають сьогодні, не просто даниною поваги його спадщині, але й необхідною духовною зустріччю з його думками. А зустріч ця необхідна, бо коло ідей В.С. Соловйова, який залишив цей світ понад 100 років тому, дивно співзвучне тим проблемам, які хвилюють нас у третьому році нового таємничого третього тисячоліття. Соловйов був істинним філософом-гуманістом, переконаним і послідовним критиком злобного індивідуалізму, ніцшеанства, принципу «все дозволено».

З усіх розділів філософської науки він приділяв особливу увагу «основним засадам етичної філософії», «етичному значенню життя» (не випадково одна з основних його праць, опублікованих 1897 року, має назву «Виправдання добра»). Більше того, Володимир Сергійович умів писати глибоко, але, водночас, дуже ясно і просто про найскладніші філософські проблеми, що особливо цінно в наші дні прикрого занепаду загальної філософської культури.

Українському читачеві Соловйов цікавий ще й тим, що по лінії матері, Поліксени Володимирівни, він був прямим нащадком нашого геніального мислителя Григорія Савича Сковороди! Професор О. Ф. Лосєв, який одним із перших вказав на цей вельми цікавий факт, виділяє в духовному обличчі Володимира Сергійовича й ті риси, які роблять його близьким і необхідним мислячій людині в будь-якій точці планети. О.Ф. Лосєв пише: «В.С. Соловйов передчував настання світових подій катастрофічного характеру; і це передчуття було в нього настільки глибоке і невимовне звичайною прозаїчною мовою, що він, зрештою, заговорив у пророчих тонах і став зображати настання кінця історії в дусі найчистішої міфології. Проте його життя і творчість хвилюють сучасного читача вже далеко не просто в академічному сенсі, але й у сенсі переживання кінця одних історичних періодів і настання нових, ще не бувалих часів».

До слів О.Ф. Лосєва можна додати, що Володимир Соловйов був, на науку багатьом нинішнім інтелігентам, людиною великої громадянської мужності. Його заклик не страчувати вбивцю царя Олександра II коштував філософу посади доцента Петербурзького університету, а новий імператор, Олександр III, назвав Соловйова «чистим психопатом». Будучи людиною рідкісної широти поглядів (за доброзичливе ставлення до католиків його цькував сумно відомий обер-прокурор Найсвятішого Синоду К.П. Побєдоносцев), Володимир Сергійович належав до тих людей, чиїм ідеалом та орієнтиром було все суще, весь духовний космос, сама нескінченність.