Флуксус — Нью-Йорк — Київ

Експозиція висвітлює історію мистецького руху «Флуксус», а також представляє різноманітні зразки американського кіноавангарду. «Флуксус» (від латинського fluxus — «потік життя») — міжнародне арт-угруповання, котре без перебільшень змінило повоєнне мистецтво. До цього руху в той чи інший спосіб були дотичні такі значущі постаті, як художники Йозеф Бойс, Нам Джун Пайк, Джордж Маціюнас, Йоко Оно, композитори Террі Рейлі, Джон Кейдж, Карлхайнц Штокхаузен.

Завдяки «Флуксусу» у звичну мистецьку практику увійшли перформанс та мейл-арт; очевидна заслуга цієї групи також у формуванні концептуалізму — панівного стилю другої половини минулого століття. Активним учасникам групи, зокрема, Джону Кейджу, Карлхайнцу Штокхаузену, Йозефу Бойсу, вдавалося органічно поєднувати в своїх роботах цілковито різні жанри — музику, відео, театр, а їхні провокативні, святкові, спонтанні акції увійшли в класику мистецтва дії.

Йонас Мекас — емігрант з Литви — був одним з активним учасників Флуксусу від перших днів існування руху. Він віддавав перевагу зйомкам щоденникових 16-міліметрових стрічок та літературній діяльності. На виставці показано мультиекранну інсталяцію Мекаса «Квартет деструкції» (фільми про перформанс Нам Джун Пайка, котрий трощив на сцені фортепіано, про демонтаж Берлінської стіни, про вогняну скульптуру Даніуса Кестімінаса «Наслідок» (1991), про знищення Світового торгівельного центру 11 вересня 2001 року) і незакінчену серію 16-міліметрових фільмів «До Нью-Йорка з любов’ю». Загалом же на виставці представлено більш ніж 200 робіт, частину з них нещодавно придбано Центром візуальних мистецтв Йонаса Мекаса.

Практично всі твори експозиції, окрім фільмів — це або графіка, або колажі, або принти. Учасники Флуксусу постають тут як наслідувачі радикальної течії першої чверті ХХ століття — дадаїзму. А втім, це вже не назвеш нео-Дада — скоріше, це мистецтво ідей, коли художник у вигляді схеми, креслення, випадково зробленого запису, щоденника, фотографії передає суть, концепцію твору — і саме ця концепція стає змістом (звідси і назва — концептуалізм). При тому дадаїстська бешкетність та схильність до епатажу лишається. Виставлені композиції зроблені переважно Мекасом, є також роботи Його Оно, Джорджа Мациюнаса, Джорджа Брехта. Загалом, звичайно, це лише надзвичайно мала частина спадку Флуксуса, однак охопити його весь, зважаючи на вагомість імен (самих лише творів Бойса вистачить на десяток персональних вернісажів) — неможливо. Проте нарешті український глядач має можливість дізнатися про цю непересічну течію, давно вже вписану у всі підручники з сучасного мистецтва.