Геній епiзоду

Але людина живе, доки її пам’ятають і люблять. Брондукова люблять тисячі шанувальників його іскрометного таланту. За ролі в фільмах «Афоня», «На вас чекає громадянка Никанорова», «Пригода Шерлока Холмса і доктора Ватсона», «Олеся», «Я служу на кордоні», «Здрастуй і прощавай», «Ми із джазу», «Зелений фургон», «Людина з бульвару Капуцинів» та багато інших. Неперевершений майстер епізоду, він умів запам’ятатися й полюбитися глядачам за лічені хвилини на екрані. Його ім’я складається з Бориса і Слави. Сильний і Прославлений. Нарікаючи сина таким рідкісним ім’ям, батьки й гадки не мали, що передбачили дитині долю.

Дружина Борислава Миколайовича —Катерина, живе сьогодні в їх рідному будинку під Києвом разом із синами і їхніми родинами, няньчиться з онуками. Ця маленька, інтелігентна, м’яка жінка виявилася дуже сильною та стійкою, коли довелося зіткнутися з бідою — важкою і тривалою хворобою чоловіка. З 1993 р. він уже майже не знімався: Брондуков переніс три інсульти, після останнього шість років був практично паралізований. Все лягло на плечі дружини — догляд за коханим чоловіком, виховання двох синів, проблеми побуту та фінансів.

1 березня в Будинку кіно відбувся вечір пам’яті актора. Друзі, колеги згадували Брондукова. Дружина прочитала вірші, які присвятив їй чоловік багато років тому. Здавалося, що Брондуков сам був присутній у залі та слухав розповіді про себе.

— Катю, скільки років ви прожили з Бориславом Миколайовичем?

— 35 років. Бронечка був таким ласкавим, дбайливим, уважним. З ним навіть посваритися було неможливо. Він підкоряв своєю чарівливістю, талантом, щедрістю, добротою. Постійно з усмішкою, жартом, імпровізацією. З ним було радісно.

— Вас звело кіно?

—Бронечка допомагав мені готуватися в театральний. Я вступила на курс до Костянтина Степанкова. Наприкінці першого курсу ми одружилися. За рік народився Костик.

— А як ваші батьки ставилися до цього?

— Були проти (Бронечка був за мене старшим). Але лише на початку. А потім, коли ближче познайомилися з моїм залицяльником, то він їх просто зачарував.

— А весілля яким було?

— Веселим. Багато гостей було, вся наша кіношна братія. Поряд у лісі викопали молоденьку грушу і посадили в нас у дворі, Брнечка зняв свою весільну краватку, обв’язав урочисто деревце, Степанков її горілкою полив. Природно, що про кар’єру акторки довелося забути. Тим більше, що чоловік багато знімався, потрібно було комусь поступитися. Я розуміла, що він набагато талановитіший і запитаніший за мене, так навіщо я пнутимуся?

— І ви стали хранителькою домівки?

— Ми дуже любили наші домівки. У нас їх було чотири, у міру збільшення родини доводилося збільшувати житлоплощу. А коли Бронечці стало зовсім погано — ми поселилися в моєму батьківському будинку — йому потрібне було повітря, природа, в місті він не міг виходити з дому.

— А сам Брондуков як поступив до театрального?

— Виконавши блискуче монолог Голохвастова, Брондуков був зарахований до Київського театрального інституту на перший набір кінофакультету. Хоча були й такі педагоги, які говорили, що Брондуков профнепридатний. Тим більше, для кіно. Завдяки своєму викладачеві Віктору Ілларіоновичу Івченку (режисер культового фільму «Лісова пісня»), Бронечка поступив і став потім актором кіно.

— Від кого він успадкував такий талант?

— Гадаю — від батька. Той грав на музичних інструментах, любив побалакати, завжди був душею компанії.

— Ваші діти на Брондукова схожі?

— Дуже. Особливо молодший, Богдан. Один до одного. Костя — серйознiший. А Богдан такий же спритний балагур і заводій як батько.

— Хто допомагав вам під час хвороби чоловіка?

— Весь Союз, вся земна куля. Не зможу навіть усіх перерахувати. І боюся кого-небудь образити, якщо не назву.

— А як вас знаходили?

— А як ви мене знайшли? Так і інші — телефонували, шукали, дізнавалися. Двері в будинку у нас не зачинялися — люди йшли, як до церкви. Але приходили й допомагали лише ті, у кого в житті було своє горе, хто пройшов через випробування. Здорові та благополучні до нас не ходили.

— Дітей уже самі на ноги ставили?

— Діти відразу подорослішали, відчули відповідальність. Вони в мене чудові — надійні, самостійні, старанні.

— Ви більше не одружилися?

— І в думках не було. Після Бронечки важко когось уявити поряд. Ми дуже любили один одного. Пам’ятаю, їздила до нього на «побивку» до Одеси, він там знімався в фільмі «Якщо є вітрила». І Бронечка там познайомив мене зі сценаристом Віктором Мережком. Бронечка мене ні на крок не відпускав і всім представляв: це моя Катя, моя Катя приїхала. Пізніше, коли Мережко писав сценарій фільму «На вас чекає громадянка Никанорова», де Бронечка знімався з Євгеном Киндіновим, Мережко головну героїню назвав Катею.

— З ким із московських «кіношників» ви спілкуєтеся?

— Мабуть, лише з Віталієм Мережком. Він дуже любив і цінував Бронечку. Ми бували у них у Москві часто в гостях. Запрошували нас у гості і родина Михайла Казакова, і Валентин Гафт — вони дуже тепло ставилися до Бронечки. І з Дмитром Харатьяном були дуже теплі стосунки.

— А Соломіни, Ліванови?

— Ні, лише на світських офіційних раутах. Коли я до Прибалтики приїжджала на зйомки «Шерлока». Теплі посиденьки в нас були лише з Миколайчуками — там дуріли відверто: Бронечка, наслідуючи французький шансон, співав пісні (незнаючи французької), а Іван (також незнаючи) ходив слідом за ним і з розумним виглядом перекладав. Це було так смішно! А тепер із Марічкою, дружиною Івана, їздимо разом на цвинтар до чоловіків — вони поряд поховані.

— А хто з дітьми залишався, коли ви виїжджали на «побивку» до чоловіка?

— Бабусі по черзі. А коли я народжувала Богдана — Бронечка знімався в Криму в «Людині з бульвару Капуцинів» і Костика брав із собою. За Костиком приглядала вся знімальна група, кіношна дитина. Та де лишень ми не їздили за Бронечкою! І до Хабаровська, і всіма українськими селами.

— Як він вас удома називав?

— Катерина! Ми вдома спілкувалися українською мовою. Хоча він за корінням — російсько-поляк. Польської мови, щоправда, не знав, але пишався, що був католиком. Його так красиво відспівували в Олександрівському костьолі!

— Як він працював над ролями?

— Багато ролей він сам вигадував. Наприклад, фільм «Ми з джазу». Там крихітний епізод. Карену Шахназарову (режисерові) підказав знову сценарист цього фільму Олександр Бородянський: Слухай, запроси Брондукова, він тобі цукерку зробить! І Шахназаров, не знаючи абсолютно Бронечку, запросив його. І — за півдня, імпровізаційно зняли цю сцену. І в «Шерлоку Холмсі» — так само, багато що сам Бронечка вигадав.

— Цікаво, що він був такий різноплановий — грав і простаків, і аристократів, і алкашів! Як це йому вдавалося?

— Я сама завжди дивувалася й питала: Бронечко, як ти це робиш? Він відповідав: не знаю, інтуїція веде.

— Від багатьох сценаріїв відмовлявся?

— Ціла гора лежала вдома. Він завжди говорив: дайте мені крихітну роль і я зроблю цукерку, а навіщо мені ваші головні ролі? І завжди точно знав: що він може, а що — ні.