Гойя та чудовиська

«Людина оточена злими духами, оточена завжди: варто загаятися, необережно вдатися до мрій і бажань, і з усіх сторін налетять демони», — говорить Ліон Фейхтвангер у книжці «Гойя. Тяжкий шлях пізнання». Про це нагадали киянам впорядники виставки робіт великого іспанського художника Франциска Гойї в Національному художньому музеї України, яка відкривається гравюрою «Сон розуму» («Сон розуму породжує чудовиськ»).

Уперше ми побачили 80 оригінальних гравюр, що склали цикл «Капричос», із музею міста Фуендетодос, де народився Гойя. Привіз колекцію робіт художника мер його рідного міста Хав’єр Хіль Каталіна. Колекція за двісті з лишком років пережила 12 перевидань. Офорти, виставлені в Києві, належать до різних, оскільки, як стверджують фахівці, зібрати колекцію одного року сьогодні неможливо. Але дивитися їх треба всі разом — лише тоді зможеш хоч трішки зрозуміти, які ж фантазії (так перекладається «капріччос»), перемагали художника.

Гойя створював свої офорти в техніці акватинта, покриваючи мідну дошку каніфольним пилом, роблячи фантастично тонкі штрихи сухою голкою. Час, коли художник створював свої твори, не назвеш радісним і світлим. Французька революція, яка перетворилася на терор, примусила розчаруватися в ідеалах. Розум заснув, і на сцену вийшли чудовиська. Згодом Гойя говорив, що «Капричос» стали його першою роботою, виконаною не на замовлення іспанського короля Карлоса IV чи мадридських вельмож, а за внутрішнім порухом — відобразити образ своєї епохи — бурхливих десятиріч краху колишнього способу життя та народження нового способу мислити й відчувати, що визначили мистецтво наступного, романтичного століття. Похмурість картинам додала раптова глухота художника, який тепер міг сприймати світ лише очима.

Майстер розпочав працювати над серією «Капричос» після того, як багато подорожував Iспанією й вивчивши вдачу своїх співвітчизників. Дослідники його творчості стверджують, що в кожнiй роботi існує другий, повчальний план, який для відвідувачів розтлумачують написи під картинами. Всі вони викривають вади сучасного Гойї суспільства: проституцію, інквізицію, забобони, содомію, розпусне тупе чернецтво.

Однак варто пригадати, що в часи Гойї в Iспанії ще не затихла інквізиція. Тому автор, як будь-яка людина, боячись за своє життя, не міг зробити образи реалістичними. Хоча можливо й не хотів. Але суть не в мотивах, а в результаті. А в результаті на офортах цієї серії скалять зуби макаки, махають крилами птахи, звиваються різні тварюки. Багато на картинах козлів, баранів, бабаків, чиї імена стали втіленнями дурості, лінощів і неуцтва. Там сидить перед родовідним древом осел, що хизується своїм родоводом («Аж до третього коліна»), шимпанзе малює іншого його побратима, ласого на лестощі («Точнісінько»), розпинається як справжній лектор великий папуга, якого слухають перелякані чинуші («Який златоуст!»), осли кричать ослам: «Бравісимо!», кособочачись, намагається втекти алегорична курка («Як же її обдирають!»). Багато на картинах нечистої сили, іноді набагато реальнішої, аніж самі люди.

Є й люди. Але наскільки мало схожа на людину гротескна стара, що нашептує красивій дівчині, як краще заробити своїм тілом («Добрі поради»), чи огидний суб’єкт у мундирі, який кричить на інваліда («Щоб було так, як я сказав... а якщо ні»). Швидше за все їх можна назвати нечистою силою.

У багатьох персонажах «Капричос» вгадуються знамениті співвітчизники Гойї. На картині «До самої смерті» в кістлявій утрируваній старій, яка чепуриться перед дзеркалом, багато вгадують іспанську королеву. «Князем світу» Гойєю іменується її фаворит Мануель Годой. Хоча сама королева свого часу наполегливо вважала за краще бачити в карикатурі герцогиню Асосунську. У традиціях мистецтва XVIII століття «капричос» — вельми поширений жанр, сюжети для якого, як правило, давала фантазія художника чи національний фольклор. Iз пустої забавки, улюблених канікулярних розваг побратимів-живописців, Гойя перетворив жанр «капричос» у їдке соціальне висловлювання. Вельми актуальне й сьогодні. Схоже, світ із часів Гойї мало змінився.