I нехай весь світ…

Художником треба народитися. Потім, надалі, життя може кидати вас на різні терени, ви можете опанувати будь-яку професію, але якщо ви народилися художником, ви завжди активно сприйматимете життєвий процес, будете покращувати його, естетизувати, доводити його до гармонійної досконалості. Бути художником — це означає постійно, безперервно шукати гармонію у навколишньому середовищі, змінювати його, і по можливості робити кращим і красивішим. Тільки Художники з великої літери роблять великі відкриття, винаходять нові прийоми, механізми і художні вирішення. Тільки Художники здатні розкрити, розшифрувати, визначити, сформулювати і зобразити так, щоб результат був єдино правильним і гармонійним. Художники покликані вдосконалювати все, з чим би їм не довелося зіткнутися у житті: предмети, середовище, суспільство. Безумовно, що Художниками були не тільки Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандт або Роден, але й Вінер, і Ейнштейн, і Ньютон, і Едісон і граф Строганов також були Художниками. Недаремно Ейнштейн говорив, що — «формула правильна, бо вона красива».

Роботи саме такої творчої особистості можна було побачити на виставці у галереї «Лавра», на якій Олександр Миловзоров подав на суд публіки свої нові графічні, живописні і метало-пластико- скульптурні твори.

Закінчивши найбільше і найпрестижніше у колишньому СРСР Вище художнє училище імені Мухіної в Ленінграді, він протягом багатьох років працював з керамікою, склом і металом. Художник брав участь в оформленні інтер’єрів і створенні малих архітектурних форм, пластичних композицій і монументальних творів, дрібної пластики і творів з кованого металу, вражаючи колег несподіваними і нетривіальними вирішеннями і прийомами.

Останніми роками майстер звернувся також до традиційних напрямів у мистецтві: живопису і графіки, привнісши в них властиву йому динаміку і бачення нових колірних і формотворчих відображень.

На цей раз автор відкрився для глядачів, звиклих до його неприборкано-безпредметної фантазійності, своєю несподіваною класицистичністю й урівноваженістю, незважаючи на те, що часом виставлені твори вражають буйним розгулом експресії й емоційної вседозволеності.

Виставка називалася «Золота доба. Рефлексії». На ній автор подав на суд публіки три види робіт: живопис, графіку і пластичні композиції, які можна було б охарактеризувати як символіко-пластичний колаж. І якщо перші два види творів виконано у традиційній манері, властивій цим видам мистецтва, то пластична група різко контрастувала з першими двома за складом компонентів, використаних автором для отримання образних вирішень.

О. Миловзоров — людина з гострим розумом і не менш гострим поглядом, здатна у нагромадженні сміття, кинутих, відторгнутих людиною предметів побуту чи промислового вжитку, виявити, побачити, вийняти і показати іншим навіть функціонально нікчемний і безглуздий у загальній масі людських відходів предмет, який, будучи виділеним із загального фону непрезентабельності нашого оточення, знаходить власну самозначну естетичну цінність, стає річчю у собі, що володіє безперечними художніми і смисловими якостями. Так сталося свого часу з одним з миловзорівських «ноу хау» — використанням як живописного фону для створення живописних образів фактури листків іржавого покрівельного заліза. Так сталося і сьогодні із запропонованими глядачу композиціями зі старих телевізійно- комп’ютерних схем у поєднанні з ляльковою «розчленованкою». Внаслідок авторських вирішень народилися пластичні об’єкти, що символічно передають стан світовідчування сьогоднішнього суспільства з його розгубленістю і самовпевненістю, з його механістично спрощеною свідомістю, що кидається між Інтернетом і «кічем».

Але не в цьому основна перевага виставлених О. Миловзоровим творів. Основною їхньою відмінністю від численних експонатів нескінченних художніх виставок є те, що, незважаючи на використання різної техніки і живописних вирішень, у яких виконано роботи, всі зображення об’єднані єдиним могутнім, якщо хочете, енергетичним, поривом — величезним життєлюбством і невгасимою оптимістичною жадобою до життя. Усі без винятку виставлені у галереї роботи виконано у соковитій барвистій манері, легкими помітними і вільними мазками або такими ж легкими і витонченими лініями. Ви не знайдете жодного твору, де можна було б виявити обережність, невпевненість або скутість автора. І не випадково практично в усіх графічних і живописних полотнах присутня антична тема.

І навіть пластичні об’єкти для створення певного емоційного настрою «задули» золотистим спреєм, що робить їх монументальними і гармонійними, наближаючи до монументальності античних скульптур.

Що може бути більш життєстверджуючим, ніж приклад мистецтва Давньої Греції з її любов’ю до життя, радістю і нестримним спонтанним щастям. Тільки впевнені у собі греки могли дозволити собі жити «навідмаш», не сумніваючись і не озираючись. Тільки великий народ міг народити великих учених, філософів, поетів і художників. Тільки великий народ міг дозволити собі парувати Богів зі смертними і народжувати героїв. І тільки людина, яка пізнала щастя буття у самому факті буття, може закликати до наслідування великих предків. Автор виставки ніби говорить відвідувачам: «Припиніть нити, копатися у власних нечистотах, скаржитися на геморой, подагру і нетравлення шлунка! Подивіться навколо — життя прекрасне! Поруч з вами стільки вродливих жінок, цікавих, сильних і загалом не дуже поганих чоловіків. Випийте вина, займіться коханням і будьте щасливі». На виставлених у галереї роботах численні Боги, кентаври, янголи, купідони, наяди та й, Бог знає, хто ще, радіють, танцюють, випивають, грають на кіфарах і арфах, кружляють у хороводі загальних веселощів і життєстверджуючої вакханалії. Вони вільні і щасливі. І глядачу, незалежно від настрою, віку і статевої належності, стає легше, розкутіше і вільніше.

Навіть тоді, коли автор вдається до вже перевіреного прийому використання як фактурного фону іржавої поверхні покрівельного заліза, вигляд якого сам по собі мало оптимістичний, вміщені на його фоні плями відкритого кольору у поєднанні з яскравими соковитими тонами, спрощені геометричні форми і золотисті вібруючі світловими відображеннями інтегральні схеми створюють враження живописної чистоти і дитячої щирості.

«Ars longa …» — «мистецтво вічне» — говорили у давнину. Ми б від себе додали — і нескінченне за образністю вираження. Однак якими б різноманітними не були його прояви, воно завжди передбачає можливість адекватності сприйняття, бо в іншому випадку автору важко розраховувати на правильність розуміння або відчуття його твору глядачем. Неможливо вимагати від кішки, щоб вона милувалася канаркою. Для неї канарка тільки м’ясо, а отже єдине її призначення — бути з’їденою. Тому, коли автор береться за вирішення теми або використання певного вирішення, він зобов’язаний замислюватись над тим, яким повинна бути мова його витвору, щоб його правильно зрозуміли глядачі.

У цьому О. Миловзоров безумовно може дати «фору» багатьом своїм колегам. У його графічних роботах з використанням античної тематики добре відчувається знання тих стильових прийомів і технологічного напрацювання, якi були властиві епосі античності і які він використовує для виконання поставленого завдання. Одні з робіт вирішено за допомогою корпусного удару пензля і нагадують малюнки давньогрецьких ваз, інші імітують техніку «графіті» — лінійні зображення на керамічних фрагментах або стінних площинах, виконані шляхом продряпування різцем тонального фону. Вони лаконічні і складаються з одного або двох основних персонажів, композиційна єдність яких підтримується рядом допоміжних аксесуарів і деталей, чи то фрагмент амфори, руки, що тримають флейту, орнамент чи дрібні зображення купідонів або кентаврів.

У той же час живописні роботи майстра є багатофігурними композиціями, виконаними динамічними широкими мазками. Фігури переплітаються у складному танцювально-карнавальному ритмі. Персонажі, завдяки округлості і пластичності форм, невибагливі і добродушні. Незважаючи на те, що фігури й обличчя не деталізовані і сюжетна лінія визначається виключно через дію й аксесуари, настрій і емоційний акцент творів легко сприймаються глядачем через колірне вирішення. Це стає можливим тому, що у картинах практично відсутні темні тони, а зображення будуються за допомогою легких пастельних блакитних, жовтих, зелених, рожевих мазків.

У своїх творах, представлених на виставці, О. Миловзоров уміло поєднує прийоми безпредметного живопису з образними вирішеннями. Використанням як фонової компоненти мозаїчності приглушених безформних колірних плям, на фоні яких вміщено людські фігури, художник досягає своєрідної монументальності у вирішенні завдання. Складається враження, що глядачу представлено деякі фрагменти давніх фрескових розписів, виконаних «in situ» у далекі від нас часи.

Це дуже вдала виставка. Це виставка творів людини, яка любить і вміє цінувати життя, захоплюючись і радіючи йому. Це виставка художника високої майстерності з сильною волею і величезним життєлюбством. Побувавши на ній, починаєш відчувати, що у маргінально-брутальному світі, у якому нам всім доводиться жити, ще не все втрачено, продано й пропито і є надія на краще.