«Iсторія, оркестрована на голоси людей»

Так звані шістдесятники, які в середині минулого сторіччя не побоялися «кинути в піч радянського режиму»  свою молодість і життя, — багато хто з них згорів у розквіті років. Але пам’ять про них жива сьогодні завдяки їхнім друзям і соратникам. Василь Стус, Алла Горська, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Віктор Зарецький... двадцять шість прізвищ українських дисидентів і правозахисників винесено на афішу виставки «Історія, оркестрована на голоси людей». І за кожним прізвищем — документ із колекції музею.

— Листи, книжки, малюнки, рукописи, меморіальні речі того часу розкривають ідею виставки про те, що попри тоталітарний режим, у 1960-х сталося піднесення духовності в усіх сферах української культури, — розповідає куратор виставки науковий працівник музею Наталя КУЧЕР. — Те, чого бракує нам зараз.

Головним експонатом по праву вважається ескіз вітража, виконаний 1964 року групою митців разом з Аллою Горською до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Вітраж (приблизно 3х7 м) мав прикрашати перший поверх Київського університету ім. Т. Шевченка. Але тодішні партійні «знавці мистецтва» розбили його разом із надіями Алли Горської на творення і вільну творчість. Ескіз вітража зберігся і був переданий музею сином Алли Горської та митця Віктора Зарецького — Олексієм Зарецьким. На виставці також представлено малюнки Віктора Зарецького: портрет Івана Дзюби, Василя Стуса, Алли Горської, виконані художником багато років тому.

Художня документалістика знайомить із дисидентськими 1960-ми. Так, Василь Овсієнко опублікував спогади про шістдесятників і, зокрема, про Василя Стуса, з яким разом відбував покарання. Під час виставки Василь Овсієнко не лише читав вірші і розповідав про свого побратима, але й продемонстрував одяг ув’язнених і, навіть ключі від камери, в якій сидів. Свого часу Василеві Овсієнкові вдалося побувати в Мордовії, але вже як вільній людині...

Микола Горбаль, який теж відбував покарання (і не один раз) у мордовських таборах із сумом жартує: «Я був не готовий до першого арешту і важко переживав відсидку. А коли приїхав у заслання і побачив, що там велика частина політв’язнів українці — у кого двадцять, у кого двадцять п’ять років, то мої п’ять років мені здалися несерйозними». Звичайно, зараз, коли спливло тридцять-сорок років з того часу, він може дозволити собі жартувати про минуле. Він сидів разом із Левком Лук’яненком та Іваном Світличним і теж написав книгу спогадів. Але Микола Горбаль не хоче згадувати про той суворий час своєї молодості. Він признається, що «і сьогодні пам’ятаю запах в’язниці»...

Але спогади і документальні свідчення — це єдина дорога до правди. Саме через це, Василь Овсієнко і зараз продовжує збирати пам’ять. І скоро побачить світ ще одна його книга, присвячена небобратерству шістдесятників.

Виставка експонуватиметься до кінця лютого.