Iсторії з країни мрійників

Уже одинадцятий рік поспіль «Країна мрій» запропонувала киянам та гостям міста відірватися від буденності, втекти від шуму великого мегаполісу, щоб поринути у світ етно-фольку. Цьогоріч фестиваль вперше змінив місце дислокації — національний парк «Феофанія». Але це не завадило об’єднати навколо свята безліч музичних і танцювальних гуртів, майстрів народного мистецтва, кобзарів та літераторів із 11 країн світу. Організатори розширили мистецькі кордони — відкрили електронний простір, «Етно-диско Лаунж» сцену, з’явився «Обрядовий майданчик» та сцена «Театр-кабаре».

Унікальних виконавців та митців на фестивалі було безліч, і кожен мав свої особливі історії, якими вони радо поділились з газетою «День».

Фоторепортаж

Із гончарем Рустемом СКІБІНИМ ми зустрілися поблизу колоритної кримськотатарської сцени. Кримськотатарську культуру Рустем відкрив 2000 року, коли познайомився зі своїм учителем Мамутом Чонглі. «Я цілковито поринув у цей світ, адже сам з інтернаціональної родини, і дуже люблю культуру Сходу, Середньої Азії, а от рідну кримськотатарську (моя мама — кримська татарка) я дуже мало знав», — починає розмову Рустем. За його словами, зараз у кримськотатарській культурі «триває велике відродження». «Із часів останньої депортації татар 1944-го наша матеріальна культура була практично знищена. Повернувшись до Криму, ми за 20 років дуже активно та швидко її відновили. Але зараз, з огляду на анексію Криму Росією, наша культура опинилася в тому ж становищі, що й десятки років тому», — каже Рустем Скібін.

ФОТО ТЕТЯНИ БАРИБІНОЇ

68-річний бандурист Петро ДЖЕРЕЛЬНИЙ приїхав на «Країну мрій» із далекої Австралії. Там він народився і мешкає, але про своє українське коріння пам’ятає. Цього року музикант вперше виступає на Батьківщині. Інтерес до гри на бандурі виник у пана Петра ще в дитинстві, але через брак навчальних матеріалів справу довелося відкласти. «Мистецької гри на бандурі мене навчив знайомий мого батька Григорій Бажул, з яким він зустрівся на кораблі, повертаючись до Австралії під час Другої світової війни. Коли пан Григорій приїжджав до нас у гості, то дуже часто пригадував, як він познайомився із Гнатом Хоткевичем (український бандурист, письменник, композитор. — Ред.), розповідав про його різноманітні стилі. Тоді мені було все байдуже. Адже що мені до тієї бандури, якщо я любив гітару? І лише через п’ять років я спеціально поїхав до Сіднея, щоб брати приватні уроки гри на бандурі у Григорія Бажула...» — розповідає Петро Джерельний.

На літературній сцені ми зустріли письменника, дисидента Левка ЛУК’ЯНЕНКА, який поділився секретами написання Акта про незалежність України і розповів, чому поема «Наливайко» виявилася знаком оклику в його житті»: «1991-го, за декілька днів до укладання Акта, зібралася Народна рада й вирішила ухвалити новий закон. Повинна була зібратись і Верховна Рада для ухвалення тих законопроектів, які стали б Законами Української радянської соціалістичної республіки. Але я подумав, що це не те — ми можемо зробити більше, у наших силах проголосити Україну незалежною державою... У той момент до мене прийшло прозріння. Я витягнув зошита з папки й почав писати. За півтори години я написав Акт і потім, на зборах, о 12 годині його прочитав. Сталося так, що 24 серпня, у мій день народження, цей Акт проголосили.

У моєму житті велику роль відіграли книжки. Особливо збірки Кіндрата Рилєєва. Поема «Наливайко» стала знаком оклику в моєму житті. Там були слова, після яких я вирішив, що свідомо боротимусь за самостійність, навіть якщо доведеться загинути».

Більше історій учасників та фото з «Країни Мрій».

Авторство «країни мрійників» —учасники Літної школи «Дня»