Камерний космос Валерія Франчука
Індивідуальний стиль Валерія Франчука склався давно — і відтоді різноманітно трансформується, не позбавляючись при цьому ані своєї впізнаваності, ані своєї пронизливо-щемливої музичної виразності. Коло тем, які цікавлять художника, величезне. Євангельські сюжети («триптих «Мир вам!», «Андрій Первозванний») доповнюються епізодами української історії, запустілі й безсмертні старовинні церкви («Там ще живе душа», «Церква-фортеця в селищі Сутковиці, що на Хмельниччині») вступають у діалог із динамічною й складною сучасністю («Спогад про Петрівку»), натхненна краса природи перекликається з поезією та музикою («Мавчине сяйво», «Мавки-вербинки»).
Можливо, головна особливість усіх картин нинішньої виставки — їхня камерність, що може видатися трохи незвичайною в творчості такого художника, як Валерій Франчук, автора монументальних праць і обширних циклів. Слово «камерність» не означає в цьому випадку мініатюрних розмірів робіт (тим паче, що до експозиції включено, і це не порушує її загального настрою і задуму, величезні «Лісову пісню» та «Чумацький шлях»). Річ в іншому — в розумінні проблеми та її трактуванні, художньому втіленні.
Ясна річ, перебиратися зі свого величезного, на перехресті всіх вітрів Космосу в якусь комфортну «келію» Валерій Франчук не збирається: куполи його церков, крони його дерев, букети його натюрмортів, як і раніше, торкаються неба, а пронизливі крики птахів розносяться серед зірок («Вічний легіт», «Маківки»). Проте неспокою, напруження та болю в цьому Космосі стало значно менше, принаймні, якщо судити з картин нинішньої виставки. Та стало більше хиткої, але все-таки існуючої гармонії світу, захоплення перед його красою, часом абсолютно казковою, і ще мудрості.
