Камінні ідоли наступають

Пам`ятники незалежної України демонструють вірність ідеології. Якщо раніше штампували ленінів, то тепер з`явилося чимало шевченків та хмельницьких. Проте точну кількість пам`ятників, споруджених з 1991 року назвати не може ніхто - Міністерство культури та мистецтв України втратило зв`язок із регіонами, а тим часом на місцях встановлюють пам`ятники, які, за словами начальника Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури та мистецтв Петра Римара, іноді виконані на дуже низькому художньому рівні. У столиці ж, як переконують чиновники, з мистецькою якістю - все гаразд.

Першою грандіозною акцією стало відновлення пам`ятника княгині Ользі, апостолу Андрію Первозванному, просвітителям Кирилу та Мефодію. За задумом, це мало стати як актом творчої реабілітації скульптора Івана Кавалерідзе, так і символом консолідації нації. Відтак пам`ятник споруджували "усім миром". Згадаймо й відкритий торік пам`ятник князю Ярославу Мудрому, який ніби спростовує підозри про комплекс меншовартості українців: адже досі пам`ять українського державного діяча було увінчано лише в Москві та Ярославлі. До речі, історія створення цього пам`ятника доволі симптоматична, бо ілюструє цілковиту неспроможність вітчизняних митців. Адже кілька проектів пам`ятника Ярославу, представлених на конкурс, оголошений Міністерством культури та мистецтв, були настільки кепськими, що Меморіальний фонд імені І. Кавалерідзе вирішив провести повторний конкурс, основною вимогою котрого стало використання пластичної ідеї Кавалерідзе. Так виник пам`ятник, який дотепники відразу охрестили "Ярослав з весільним тортом" (скульптор Володимир Чепелик, архітектор Микола Кислий).

За браком продуктивних ідей, в Україні ще немає, може, найважливішого в сенсі національної амбітності пам`ятника - Монументу незалежності. Проведений торік конкурс на кращий ескізний проект констатував не лише естетичну кризу, а й світоглядну аморфність сучасних українських монументалістів. Нині оголошено новий конкурс, підсумки якого підбиватимуться у серпні. Хіба за півроку відбудеться переворот у свідомості митців?

"Монументальна пропаганда" нових ідей, звичайно, вимагає чималих фінансових витрат. Утім, коли настає час платити за символи епохи, виникають конфлікти. Наприклад, за пам`ятник княгині Ользі замовник - Управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища міської держадміністрації - й нині винен виконавцям 180 тис. грн. Причому декларована ідея - залучити до його спорудження благодійні кошти - луснула. Відсутність пожертв, на які розраховувала Єврейська Рада України, ініціювавши увічнення Шолом-Алейхема, спровокувала черговий фінансовий безлад. Платити за пам`ятник довелося місту, що відповідно зменшило суму гонорарів авторам. Бронзовий Шолом-Алейхем, до речі, обійшовся киянам в 300 тис. грн.

Як виявляється, немає нічого більш тимчасового, ніж вічне: деякі з київських пам`ятників готуються змінити прописку. Незабаром пам`ятний знак жертвам голодомору у зв`язку зі зміною структури Михайлівської площі посунеться на Володимирську гірку, а пам`ятник Шолом-Алейхему залишить Бессарабську площу.

Спорудження пам`ятників у Києві набирає обертів: невдовзі замість каменю біля Інституту шляхетних дівчат на шану закатованих у його підвалах постане стела з емблемою Українського товариства репресованих. Протягом року на розі вулиць Банкової та Лютеранської з`явиться пам`ятний знак видатному українському художникові Т. Бойчуку. Колись, якщо будуть гроші, біля філармонії киян зустрічатиме М. Грушевський. Проте можна матеріалізувати хоч усіх видатних небіжчиків, але стагнаційна економіка, а отже, й соціальна маргінальність, не приверне до держави зневажений нею народ. До того ж, постійне апелювання до історичної пам`яті з метою формування колективної свідомості таїть у собі протиріччя. Час гігантоманії начебто минув, і сама концепція "ідейно вивірених ідолів" є, здається, атавізмом тоталітарної системи. Мистецтво не повинно підпорядковуватися політиці. І таки сплине час, поки в Україні з`явиться щось на кшталт, скажімо, датської Русалоньки. А у високих кабінетах тим часом мріють, наприклад, про пам`ятник гетьману П. Конашевичу-Сагайдачному на Контрактовій площі.