Казка і танець
У Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей і юнацтва відбулася прем’єра двохактного балету «Білосніжка і сiм гномів»
Виставу поставлено на музику польського композитора Б. Павловського. Театр, який скоро готується урочисто відзначити своє 25-річчя, уперше за свою історію звернувся до постановки улюбленої всіма з дитинства казки братів Грімм у хореографії Генріха Майорова.
Нещодавно цей блискучий майстер хореографії, відзначив своє 70-річчя. А якщо і далі продовжити ювілейну тему, то потрібно зазначити ще дві дати: 2007 року виповнюється 50 років знаменитому однойменному мультфільму Уолта Диснея, а минулого року виповнилося 30 років від дня першої майорівської постановки «Білосніжки» на сцені Національної опери України, де він йде і по сьогоднішній день у початковій версії.
На партії головних героїв на дві прем’єрні вистави художнє керівництво Муніципальної опери запросило солістів балету Національної опери України Наталю Лазебнікову і Андрія Гуру не тому, що у власній трупі немає виконавців, а з технічних причин (нині велика частина танцюристів театру перебуває на гастролях в Іспанії). Талановита, досвідчена, гарна Лазебникова, неначе спеціально створена для таких ніжно-романтичних партій як Білосніжка. На сцені балерина була справжньою героїнею. Гура ж, досить великий танцівник, схоже, мужньо бився з клаустрофобією і був занадто акуратним, через що його Королевич спочатку здавався дещо боязким і невпевненим у собі (особливо на тлі напористості та нестримності сил протилежного табору — сил зла Королеви-мачухи та її чорної свити). Але загалом ця давно станцьована пара мала в дитячої і дорослої публіки заслужений успіх, оскільки щиро несла залу позитивний заряд добра і краси. Їх класичне повітряне адажіо різко контрастує з умисно рознузданими, глумливими сценами з круками і кажанами, майстерно поставленими та блискуче виконаними у сучасній манері й повній гармонії з музикою, що виразно малює кожний характер і персонаж.
Злу і підступну Королеву- мачуху в обох виставах яскраво і емоційно виконала Ірина Гордійчук. У її танці царственість холодної краси, не зігрітої добротою, тонко поєднувалася з інстинктивною потворністю чорної душі героїні, що виявляється в жестах; її пози були графічно точні, а віртуозність і емоційність виконання викликали бурхливі оплески навіть у малюків, які звичайно не вітають різко негативних персонажів.
Молодий соліст Муніципальної опери Олександр Душаков переконливо передав характер Єгеря, в якому поєднується щире благородство і мужність з покірністю слуги, але сильні якості якого в кінцевому підсумку перемагають. У другій виставі Єгеря танцював соліст Національної опери України Ігор Буличов, що майстерно володіє прийомами характерного танцю, підкріпленими високою класичною технікою.
Найбільш бурхливу позитивну реакцію публіки викликали казкові гноми, а також лісові мешканці — пташки і звірятки. Генріх Майоров скрупульозно і ретельно, з тонким і добрим гумором хореографічно змалював кожний образ, наслідуючи музику композитора, що точно вловив мотив для кожного характеру, а артисти балету настільки щиро грали свої ролі, що у дорослих мимовільно наверталися сльози розчулення, а діти захоплено і безпосередньо вітали кожну сцену з їхньою участю.
Особливо треба відзначити блискучу роботу художника по костюмах Ярослави Цимбал, завдяки якій кожний персонаж був упізнаваний. Вона створила цілу галерею ескізів костюмів для кожного персонажа з урахуванням не тільки зовнішньої схожості, а, головне, акцентуючи на їхніх характерних рисах: наївна грайливість зайців, кокетливе самолюбування лисиць, весела цікавість білок, граціозне благородство оленів, трепетна схвильованість пташок — усе враховувалося в загальному малюнку і дрібних деталях. Також рельєфні образи круків, сов і кажанів, костюми яких підкреслюють хореографічний малюнок партій у поєднанні з блискучою музичною темою, яка, до речі, після трьох десятиріч не втратила сучасності свого звучання.
Усе дійство відбувалося в яскравих і барвистих декораціях Леоніда Курамшина, що приємно відрізнялися своїм розмаїттям, яке мимоволi викликає асоціацію з мультиком. Володіючи почуттям перспективи, художник на маленькій сцені зумів зобразити і величний королівський палац, спрямований у височінь, і густий ліс, неначе просвічений наскрізь променями сонця. А трохи порушені пропорції у сцені будиночка гномів переконливо створюють враження житла маленьких мешканців. Ну і, звичайно ж, Дзеркало, з кожною появою якого серед юної публіки виникало пожвавлення, адже за ним очікувалися відповіді на запитання злої Мачухи. Майстерність художника по світлу Миколи Музики дозволила картинкам, що виникають у дзеркалі, мати вигляд майже живих, а вистава загалом, завдяки роботі освітлювачів, грала всіма фарбами дня і ночі.
Повноправним учасником вистави виступив оркестр театру під керівництвом Олексія Баклана, під його диригентською паличкою яскрава і образна партитура композитора ожила у всьому ритмічному, стильовому, тематичному і мелодичному розмаїтті. Музиканти також включалися в гру артистів, мелодійно наповнюючи кожний образ і тему та тісно сплітаючись з хореографією Г. Майорова, дбайливо і ретельно втіленої головним балетмейстером театру Віктором Литвиновим, який свого часу стажувався у Генріха Олександровича.
Муніципальну оперу та її глядачів можна привітати з появою на сцені гарної казки, яка сподобалася як юним глядачам, так і їхнім батькам.
