Хата з особливою аурою

На початку січня в селі Мошни Черкаської області відкрили музей-відділ «Тарас Григорович Шевченко в селі Мошни» при Черкаському обласному краєзнавчому музеї. Унікальність музею, насамперед, в тому, що розташований він у автентичній хаті середини XIX століття, де у липні 1859 року перебував Шевченко після арешту в Прохорівці. Буквально за два місяці львівські реставратори відновили цю хату, а також стайню, колодязь і подвір’я. Втім, деякі роботи ще продовжуються. Скажімо, «оживляють» бутафорну криницю, а також доводять до ладу інші дрібні деталі.

У Мошнах Тараса Шевченко побував у той, невеселий для нього, період не вперше. Записи у щоденнику, малюнки, а також народні перекази, які з покоління в покоління передаються в Мошнах, свідчать, що він любив цю місцевість. Його вражали як величні краєвиди з Дніпром, Мошногорами й прадавніми гаями, так і місцеві люди, в тому числі красиві жінки. Врешті, не можна не згадати і про «прогресивність» Мошнів, які на той час мало чим поступалися Черкасам і в дечому навіть випереджали. Розкішний «англійський парк», архітектура Торрічеллі, палац Воронцова з унікальною бібліотекою та колекцією картин, передові європейські технології. Це ті самі Мошни, які були на той час не просто 15-тисячним містечком і центром волості Черкаського повіту Київської губернії, а  містом, де вперше в Російській імперії з’явився пароплав.

Саме до Мошнів Тараса Григоровича привезли «поліційним дубом», тобто дубовим човном із суцільного корпуса, після арешту в Прохорівці навпроти Канева.

У Мошнах Шевченка спершу помістили у волосній управі. Потім — у будиночку станового пристава. До речі, містечком на той час володіла вдова Семена Воронцова Єлизавета (в дівоцтві — Браницька) — рідна дочка «усмирителя» гайдамацького повстання Ксаверія Браницького, який четвертував Гонту і засудив Залізняка, потопивши у  крові Коліївщину.

Втім, подальше перебування генія в Мошнах допомогли полегшити його друзі — троюрідний брат Варфоломій Шевченко (управитель сусіднього маєтку князя Лопухіна у Корсуні), відомий меценат і підприємець Платон Симиренко, а також Олексій Хропаль. Симиренко був кумом управителя Мошнів Івана Ягницького, до якого друзі Шевченка  відразу й приїхали. Після цього Шевченко міг вільно пересуватися територією Мошнів, а також обирати місце для ночівлі. Тож у ніч з 14 на 15 липня 1859 року Шевченко ночував у заїжджому дворі Нагановських, тобто в хаті, де розміщений сьогодні музей.

Загалом Шевченко перебував у Мошнах з 13 по 18 липня, а також з 21 по 27 липня, коли його з Черкас привезли в Мошни й готували до етапування в Київ.

У Мошнах дуже цінують і постійно зберігають пам’ять про Шевченка. Недаремно десь із початку XX століття дуже популярними тут були свята, присвячені саме перебуванню Шевченка в Мошнах. До хати, яка стала сьогодні музеєм, з’їжджалися різні самодіяльні колективи, хори, інтелігенція й прості люди, вшановуючи ці події.

Власне, як згадує директор Черкаського обласного краєзнавчого музею Алла Кушнір, про необхідність створення музею Шевченка місцеві краєзнавці й жителі говорили давно. Врешті, їх звернення дійшло й до Президента. 2012 року був виданий відповідний указ про створення такого музею. Наприкінці того ж року викупили хату в нащадків сім’ї Маринковських, що володіла нею з початку XX століття. Музей — колишній будинок заїжджого двору Нагановських, де зупинялися для відпочинку проїздом із Черкас до Канева чи Києва або ж навпаки.

За словами Алли Кушнір, метою організаторів було відтворення духу часів Тараса Шевченка. Для цього в архівах серйозно працювали над історичними джерелами.

В музеї — достатньо етнографічного матеріалу: посуду, ткацьких виробів, вишивки тощо. Завдяки місцевому жителю й краєзнавцю Сергію Гречусі тут з’явилося ліжко середини XIX століття. Очевидно, з цього самого будинку заїжджого двору Нагановських. Ймовірно, саме на цьому залізному ліжку з розмальованими спинками, яке трохи реставрували, і спав «кобзар».

«Головний раритет — це хата, яка несе пам’ять про Шевченка і його дух. Ті, хто приходить до музею, зазначають, що в хаті є якась особлива аура, дуже позитивна», — стверджує директор обласного краєзнавчого музею.

Крім того, прекрасно збереглася автентична піч, яку теж реставрували. У цій печі майже до останніх днів колишня власниця хати пекла паски на Великдень.

Представлено в музеї й давній буфет сім’ї Маринковських. Крім того, на стінах  роботи черкаських художників — Віктора Крючкова, Івана Бондара, Неоніли і Лева Недосеків — про перебування Шевченка в Мошнах.

В експозиції також — копії малюнків і щоденникових записів Шевченка. Серед малюнків — розкішні дерева у Мошнах.