Книги, які ми даруємо («бiблiоманiя» очима читачiв «Дня»)
Ніна ЯГОЛЬНИЦЬКА, 25 років, студентка живописного факультету:
— Я досі дотримуюся цього принципу, хоча для багатьох моїх знайомих, смаки та вподобання яких я знаю досить непогано, нині книги — вже не подарунок, а майже поглум. Щоправда, це не стосується дітей: для них з'явилося чимало барвистих подарункових видань, сама вартість яких підкуповує батьків, а в дітей розвиває не стільки цікавість до тексту, скільки відчуття книги як добротної речі, у тому числі — і в значенні роботи художника.
Олег ВАСИЛЬЧУК, літератор-початківець:
— Я колекціоную «презентаційні примірники» — дешево й відразу з автографом. Щоправда, свого часу в хороших письменників книги ще й маркірувалися екслібрисами, але я до такого поки що не дожив. Хоча ще встиг на «книжкових розвалах» підібрати деякі раритети початку нашого століття — теж «подарунок часу». Однак таке зможу подарувати хіба що дуже красивій і розумній жінці, яка оцінить таку особливу увагу. Ну а свої книжки, які, сподіваюся, у мене з'являться, буду, звичайно, із задоволенням дарувати.
Ольга Миколаївна, працівник рекламного агентства:
— Книги дарую тільки дуже близьким, знаючи їхні сьогочасні бажання. На жаль, не можу такого дозволити для себе: свого часу деякі книги мені не повернули, і тепер цю втрату в особистій бібліотеці заповнити не можу — букіністичних магазинів у Києві майже не залишилося.
Валентин Петрович, викладач інформатики в школі:
— Я відмовився від таких подарунків — і сам не дарую, і моїм друзям тактовно натякнув про небажання отримувати книги. Як кажуть, «вічні супутники» вже стоять на полиці, а ширвжиток, модні новинки — навіщо їх зберігати? Хіба що, як у Чехова — передаровувати «по колу», та я їх позичаю, а деякі — читаю в Інтернеті. Нещодавно «Блакитне сало» Сорокіна так прочитав, та ще й дізнався про деякі пікантні обставини виходу цієї книги на веб-сторінках. Думаю, в майбутньому чимало книг буде публікуватися саме так — зручно, компактно, в наших маленьких квартирах місця не займають.
Олег СИДОР-ГIБЕЛIНДА, арт-критик:
— Раніше, коли книги були відносно дешеві, я купував відразу 2 примірники — філософію, поезію та прозу Срібного віку. Хороший був звичай, у ті часи навіть у телегрі «Що, де, коли» грали з азартом не на гроші, а на підбірки чудових книг. Останнім часом усе рідше таке трапляється, користуюся старими запасами. Нещодавно «обмивали» майстерню одного художника, подарував йому книгу, і господар все ж таки зрадів. Таке, щоб мені подарували і попали «в яблучко» трапляється дуже рідко, хоч і бувало. Наприклад, одного разу мені піднесли дореволюційне видання «Евріпіда», яке навіть реставрувати не хочеться, настільки все в ньому дихає часом.
Софія МИЛОРОВА, кінознавець:
— Нині статус книги абсолютно змінився, так просто будь-якою книгою за пару гривень уже не відбудешся. Цей подарунок має стати справжньою подією, неважливо — для дорослого чи дитини. Не всі витримують це випробування — якістю, дорожнечею, стилем автора, актуальністю видання. З іншого боку, справжньої любові до книги треба вчити. Вона перестає бути чистою інформацією або прикрасою квартири, показником інтелігентності чи кола інтересів, вона стає індивідуальним, а не масовим явищем, оскільки «чтиво» — це не книга, а різновид дозвілля. І до подарунка відношення не має.
Нагадуємо вам, любі читачі, що ми чекаємо ваших листів із роздумами про книги, сучасну літературу, в тому числі — і українську, про улюблені видання та письменників, що залишаються з вами на все життя, про дивні й чудові історії, пов'язані з книгами та читанням. На конвертах робіть, будь ласка, помітку — «Світ читання».
